Світ із його відходом став холоднішим

Світ із його відходом став холоднішим

Блоги
Укрінформ
Таких "даючих" людей у світі, орієнтованому на "я", дедалі меншає

В США помер Мірко Пилишенко.

(Щось засипає звідусіль цими смертями, як снігом, і розпач бере від того, що ніколи не встигнеш написати про всіх тих неймовірних людей, яких тобі пощастило знати і яких, на добрий лад, мала б знати ціла Україна, – хоч би на те, щоб було на чиїх прикладах дітей ростити...)

Він був одним із перших діаспорян, що стали їздити в Україну з різного роду допомогою. Коли в 1991 р. я приїхала до США на конференцію, вони з Ірмою запросили мене погостювати в їхньому Рочестерському домі (Мірко сам його спланував – за фахом він був архітектор, і дім нагадав мені обрисами величезний корабель, як той "летючий" з казки, а потім я дізналася, що Мірко справді потомственний чорноморець: його батько, старший лейтенант флоту УНР Василь Пилишенко, був членом Центральної Ради від одеських моряків і піднімав восени 1917-го жовто-блакитні прапори на кораблях Чорноморської ескадри, а дядько за УНР був комісаром Одеського порту...).

Борис Філатов пише, що свою неймовірну бібліотеку Мірко незадовго до смерти подарував місту Дніпру, – почитайте цей допис, не проминіть. (Господи, подумала я, він і Філатова ще встиг зачарувати, у свої 85 – показати тому, якою могла бути та Україна, котрої той уже не застав і не уявляє, – як же його треба було нам тут, Мірка, і не тільки для відновленого зв'язку часів...)

Він був одним із найдобріших людей, яких я будь-коли зустрічала.

Не знаю, як один чоловік міг уміщати стільки любови до світу – до людей, до мистецтва, до праці, до краси в усіх її проявах, природних і рукотворних, до України, якої більшість його життя (в еміґрації він опинився ще підлітком) не існувало на мапі, й треба було весь час делікатно й ненав'язливо, "м'якою силою" доводити довкіллю, колеґам, друзям, що вона є, існує, має право (мене він негайно поволік у Бракпорт-коледж "показувати" своїм студентам, бо станом на травень 1991 р. жива українка, ненабагато за них старша, ще була вдивовижу)...

Українці Рочестеру
Українці Рочестеру

По-моєму, він взагалі не вмів сердитись, всі неподобства цього світу сприймав з гумором, а гумор у нього був винятковий, той, що вже не риса характеру. а талант із Божої ласки. По-англійському є точне слово – giving, "даючий": це більше. ніж наше занадто матеріалістичне "щедрий", що асоціюється головно з меценатством, і таких "даючих" людей у світі, орієнтованому на "я", дедалі меншає, уже неврозумливими здаються рядки з "Витязя в тигровій шкурі", що змалку були вразили мене на ввесь вік:

Що зберіг ти – те пропало,

Що віддав ти – те твоє (с).

Мірко саме так і жив – і після знайомства з ним і Ірмою я стала це називати "парадоксом Пилишенка". У мене не завжди так виходить. Але я буду старатися, Мірку.

Я пам’ятатиму, я не забуду.

Земля Тобі пухом.Вічна пам'ять і спочин зо святими.

Щирі співчуття Каті Katja Kolcio, Орисі і всім-всім, для кого світ із відходом Мірка став холоднішим…

Оксана Забужко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-