Президентство Байдена – новий виклик для офіційної Анкари?
Перемога Джо Байдена на президентських виборах у США не стала надто радісною подією для турецької влади. Особливо, якщо врахувати висловлювання ще кандидата в президенти Байдена щодо необхідності підтримки опозиції в Туреччині та законної зміни влади. Проте вибори з їхньою риторикою давно позаду, а реальне життя потребує пошуку компромісів. Тим більше що Туреччина – член НАТО, друга після США за кількістю особового складу армія в Альянсі, потужний регіональний гравець, і будь-які різкі кроки з обох боків можуть створювати як небажане напруження зараз, так і досить небезпечні прецеденти на майбутнє.
С-400: ЗГОДА З РФ ЧЕРЕЗ НЕЗГОДУ ЗІ США
Постачання російських ЗРК С-400 в Туреччину залишається каменем спотикання у двосторонніх відносинах Анкари і Вашингтона. Ці системи ППО, придбані турками, мають стати на бойове чергування у квітні. Нині мова йде про постачання другої партії С-400. ЗМІ повідомляють про різні етапи переговорного процесу (навіть про підписання контракту) і єдині в тому, що процес триває безупинно. Обговорюють передачу технології та умови спільного виробництва. У цьому Анкара зацікавлена найбільше, адже однією з причин неотримання американських систем Patriot стала відмова в передачі технологій.
В Анкарі намагаються знайти компромісний варіант – й угоду зберегти, і зі США не розсваритися. Говорять про можливий варіант використання російських систем не постійно, а в залежності від загроз, як це робить Греція, країна НАТО, на Криті. Анкара продовжує проводити паралель між своїми С-400 та грецькими С-300, придбаними в 90-х роках минулого століття. Американці ж вважають, що С-300 і С-400 – це не одне й те саме, остання – нового покоління, з кращими ТТХ, тому порівняння некоректне.
Ще один компромісний варіант, запропонований Анкарою, – перегляд американської підтримки Курдських загонів народної самооборони (YPG) у Сирії. Для Анкари це є підтримка з боку США Робітничої партії Курдистану, яку турки вважають терористичною. Вашингтон же розглядає YPG як силу в протидії «Ісламській державі» в Сирії.
В одній з останніх заяв міністр оборони Туреччини Хулусі Акар висловився про те, що в діалозі зі США можна знайти вирішення суперечності навколо С-400, але відносини не поліпшаться, якщо не буде знайдено рішення щодо YPG.
КОЖНЕ СЛОВО НА ВАГУ
Зараз справді виглядає так, що компроміс легше знайти щодо С-400, аніж стосовно YPG. Події на півночі Іраку, в районі Гара, де Туреччина провела антитерористичну операцію Pençe Kartal-2, посилили її непоступливість. Під час операції застосовувалися БПЛА, які вразили 50 цілей, включаючи регіональний штаб РПК, склади з боєприпасами, вбито 53 особи. Водночас у цій операції було страчено 13 турків, яких РПК тримала в заручниках з 2015 року. Саме їх звільнення було серед завдань операції.
Держдеп США, реагуючи на це вбивство, висловив співчуття та підтримку Туреччині, але зауважив: «Ми рішуче це засуджуємо, якщо повідомлення про загибель турецьких цивільних від рук РПК будуть підтверджені».
Анкара відреагувала блискавично – звинуватила Вашингтон у подвійних стандартах щодо тероризму. Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган звернувся до президента США Джо Байдена із закликом «розпізнавати», хто є терористом, а хто ні, нагадуючи про теракти, здійснені РПК з 1990 року, та про їхні жертви.
ЕКСТРАДИЦІЯ ГЮЛЕНА ВІДКЛАДАЄТЬСЯ
Не забули в Анкарі нагадати Вашингтону й про Фетуллаха Гюлена, лідера FETÖ, якого звинувачують в організації державного перевороту 15 липня 2016 року. Його екстрадиції зі США Туреччина добивається вже давно, але безрезультатно.
79-річний Фетуллах Гюлен перебуває в США з 1998 року. Після спроби путчу 2016-го та звинувачення гюленістів у його організації, а Гюлена – у духовному наставництві, Анкара висунула Вашингтону вимогу про його екстрадицію. США запросили докази привини Гюлена, турецькі правоохоронці передали їх у вигляді семи досьє. Згодом питання екстрадиції порушувалося на рівні міністерств юстиції країн та глав держав. Але Гюлен залишається в Пенсильванії, у Вашингтоні пояснюють, що продовжують розглядати звернення турецької сторони про його екстрадицію.
У листопаді минулого року суд в Анкарі оголосив вироки 27 ключовим учасникам липневих подій 2016-го. Затримання за підозрою у зв’язках з FETÖ тривають досі. Головний обвинувачуваний перебуває у США.
Риторика довкола цього питання набула дещо іншого спрямування на початку лютого, коли міністр внутрішніх справ Туреччини Сулейман Сойлу в інтерв’ю турецьким ЗМІ заявив, що за FETÖ у спробі державного перевороту стояли «інші сили», і вони працюють «систематично», маючи на увазі США. Він зауважив, що це не перше втручання у внутрішню політику, і що саме США стояли за іншими спробами змінити владу й раніше.
Держдеп США відреагував запереченням, назвавши ці твердження неправдивими, такими, що йдуть урозріз зі статусом Туреччини як члена НАТО й стратегічного партнера США.
САНКЦІЇ ДЛЯ ГАЛОЧКИ
Запровадження санкцій щодо Туреччини через придбання у РФ С-400 тривалий час залишалося відкритим питанням. Колишній президент США Дональд Трамп заявляв про дружні стосунки з Ердоганом та дорікав адміністрації Барака Обами за відмову надати туркам системи Patriot. Трамп не раз казав, що такі дії підштовхнули Анкару до угоди з РФ на придбання С-400.
У Конгресі США лояльності Дональда Трампа не поділяли й підтримували ідею запровадження санкцій до Туреччини через С-400. Після тривалого зволікання та блокування президентом, у кінці минулого року їх було запроваджено згідно із CAATSA – законом про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій – щодо Державного агентства з питань оборонної промисловості Туреччини, її керівника Ісмаїла Деміра та трьох співробітників. На той час турецькі військові вже провели перші випробування С-400 в районі чорноморського міста Синоп, а в НАТО заявили про можливу загрозу для повітряних суден союзників.
Згідно із санкціями, у США заборонено видавати Державному агентству з питань оборонної промисловості Туреччини експортні ліцензії та дозволи на продукти й технології, а міжнародним фінансовим установам – надавати кредити й позики обсягом понад $10 млн. Керівникові держагентства та посадовцям, щодо яких запроваджено санкції, заборонили в’їзд до США. Ісмаїл Демір, а пізніше й інші посадовці, запевнили, що санкції не змінять позицій відомства, так само, як не завадять турецькій оборонній промисловості.
Ці санкції під кінець президентства Трампа деякі експерти охрестили ледь не подарунком, адже їх нібито й запроваджено, але їхній вплив досить обмежений.
ВІД РИТОРИКИ ДО КОНСТРУКТИВУ
Трампові від початку президентства знадобився час, аби розібратися в турецьких питаннях. Натомість у Байдена такої потреби немає. Він добре знається на американсько-турецьких відносинах ще з часів свого віцепрезидентства та сенаторства. Чотири рази відвідував країну, з Ердоганом знайомий особисто.
В Анкарі добре пам’ятають, що саме за віцепрезидента Джо Байдена США забрали з Туреччини свої ракетні комплекси Patriot, після чого в Анкарі почали шукати варіанти заміни.
Але нині, після заяв та взаємних звинувачень, перейшли до конструктивного діалогу. Держсекретар США Ентоні Блінкен та глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу поговорили по телефону: про боротьбу з тероризмом, Сирію, С-400, Східне Середземномор’я. У перспективі – розмова президентів.
Ольга Будник, Анкара
