Лавров у Мінську: ритуальні танці Хижака і Чужого
У четвер в Мінську пройшли переговори людини з незрозумілим статусом - Олександра Лукашенка з главою російського МЗС Сергієм Лавровим, який прилетів напередодні. Варто сказати, що чекали цієї зустріч з великим інтересом, оскільки пауза у подібному спілкуванні в верхах затягнулася на більш ніж місячний строк. Несподіванок переговори не принесли, тим більше, що і повідомили з двогодинної, як кажуть, бесіди, якісь крихти.
Але і цього достатньо, щоб давати певні оцінки і робити висновки.
МІШУСТІН-ШОЙГУ-НАРИШКІН У МІНСЬКУ. І ЩО В ПІДСУМКУ?
Почнемо з передісторії і очікувань. Нагадаємо графік попередніх таких зустрічей. Російський прем'єр Міхаіл Мішустін прибув до Мінська на переговори 3 вересня (четвер). За півтора тижні після цього, 14 вересня (понеділок), Лукашенко полетів на зустріч з Владіміром Путіним до Сочі. А ще за два дні, 16 вересня (середа), до Мінська прибув міністр оборони РФ Сергій Шойгу.
Три такі важливі зустрічі за якісь два тижні - це був рекорд за час білоруської революції. Як його найчастіше трактували тоді, за свіжими подіями? Злякавшись хвилі протесту, Лукашенко метнувся в бік Росії. У Сочі він зайняв підкреслено принижену форму підлеглості (у білоруській чиновницькій фауні вона полягає в імітації конспектування промов вищестоящої особи). Візит прем'єра Мішустіна - до того - часто подавався як інвентаризація майна компанії, яку поглинають. Приїзд глави Міноборони - після - як показник надійного захисту з боку старшого брата.
Правда, і тоді вже звучали голоси, що Олександру Григоровичу нічого не вартує – як зайняти позу підлеглості, так і забрати її назад. Кремлівськими запобіжниками від цього, більш-менш надійними, видавалися, по-перше, кредитно-боргова лінія, відкрита Москвою, по-друге – зливи з тієї ж Москви, що є кілька порівняно чесних способів усунення Лукашенка Кремлем із заміною його на більш зручну людину.
Що ж тоді пообіцяв Лукашенко Путіну? По-перше, безумовне прийняття васальної залежності (прикритої словами про тіснішу інтеграцію), по-друге – конституційну реформу в Білорусі для створення псевдопартійної системи за зразком російської. За московською схемою це мало послабити диктаторські повноваження Григоровича і зміцнити інші політсили – новостворювані і розкручувані кишенькові проросійські партії. Таке розбалансування владної вертикалі мало посилити контроль Москви у Білорусі, зробити його більш надійним.
Водночас Лукашенко ще й пообіцяв Москві «навести порядок» в країні, тобто припинити протест. Але минуло більше місяця, а протест тривав. 22 жовтня (четвер) до Мінська прибув голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін. Що було сприйнято у першу чергу як дружня допомога і обмін досвідом у боротьбі з «вихрями враждебными».
За цих обставин якось не особливо звернули увагу або сприйняли за випадковість, що до цього приїзду було приурочено створення у Білорусі проросійської партії під символічною назвою «Союз». Засідання її оргкомітету відбулося напередодні - 18 жовтня. І після цього, аж до прибуття Наришкіна, у провладних ЗМІ розкручувалася тема створення такої партії. Але звернімо увагу - в яких виразах. «Политическая партия "Союз" готовится к регистрации». «В Беларуси появится партия "Союз", выступающая за белорусско-российскую интеграцию». І ось мій улюблений варіант, який виражає саму суть лукашенківської дипломатії: «Новая партия "Союз" может появиться до конца года». Усе - в майбутньому часі і суто ймовірно!
Тобто, як стало зрозуміло тепер, заднім числом, приїзд Наришкіна був інспекційним не лише в сенсі наведення порядку, але і в тому, наскільки Лукашенко виконує взяті зобов'язання. За допомогою «Союза» Григорович тоді "відмазався". Але минуло ще трохи більше місяця і…
ДІАЛЕКТИКА ДВОХ ПЕРЕЛЯКІВ ЛУКАШЕНКА І МАНЕВРИ ОПОЗИЦІЇ
Увесь цей час Лукашенко все більш жорстко придушував протест – залякуваннями; арештами; побиттями, аж до вбивства; більш широким відкриттям кримінальних справ, переслідуваннями журналістів, удосконаленням тактики розсічення колон протестуючих... І, варто зазначити, добився в сумі певних успіхів. Весь протест виявився «розсіченим», ззовні, у наймасовіших проявах, як би пригніченим, системно перейшов на більш низький рівень – «осколковий». Мірою того, як Лукашенко добивався цих успіхів (загалом відносних), його риторика плавно змінювалася. Братська дружба з Москвою нікуди не зникла, але все рідше прослизали розмови про реформу, про майбутній відхід від влади.
З'явилося враження, що Лукашенко відійшов не тільки від першого переляку, але і від другого. Поясню - який перший, який другий... Після перших днів, коли з'ясувалося, що протест жорсткими заходами не придушити, умовляннями теж, Лукашенко відчув деяку розгубленість, але згодом прийшов до тями і почав контратаку, контрреволюцію. То був перший переляк. Паралельно, змінюючи риторику з антиросійської на проросійську, Григорович метнувся до Москви. А там, отримавши підтримку, кредит, зміцнив свої позиції у внутрішньої бюрократії, консолідував її навколо себе. Так з часом пройшов і другий його переляк - що Москва залишить або взагалі вдасться до якихось жорстких заходів проти нього.
Усе це, звичайно ж, не залишилося непоміченим Кремлем. Невдоволення Григоровичем, звичайно, було - і з часу, який минув після візиту Наришкіна, наростало. Однак виплеснути його Москва не поспішала (і, до речі, не поспішає). Напередодні візиту до Мінська Лаврова РосТБ тему Білорусі помітно пригасило, вип'ятивши американські вибори; хітову українську тему; а також лайку на адресу ЄС, особливо глави німецького МЗС Гайко Мааса за його «русофобские» заяви... При цьому кулуарно експерти були переконані: Лавров їде до Мінська для пред'явлення Лукашенку претензій за невиконання домовленостей, досягнутих у Мінську.
Своя гра була у білоруської опозиції. Вона багато не промовляє вголос, оскільки це серйозно заважало б її маневру, але в реальності все ж намагалася встановити контакт з російською стороною, щоб та хоч якось допомогла приструнити «кровавого Лукашенко», який знов склав про себе надто високу думку. Так, приміром, як помітний успіх подавався факт, що нібито неназваний російський дипломат при ООН мав розмову з представниками білоруської опозиції. Новим маневрам опозиції також дуже допомогло недавнє опитування, проведене у Білорусі. Виявляється, з вересня по листопад кількість прихильників Союзної держави (РФ+РБ) у країні скоротилася з 51,6% – до 40%. Натомість зросла кількість людей, які симпатизують Євросоюзу: з 26,7% – до 33%. Після цих цифр риторика, звернена до Кремля, була такою: ми вам нічого не обіцяємо, суверенітет для нас – головне. Але! Ви ж бачите, що підтримуючи Лукашенка, Росія втрачає рейтинг і симпатії білорусів. Припиніть його підтримувати. А потім наново вибудовуватимемо взаємовигідні відносини... В принципі, логічно. Але не для Кремля - у нього своя, особлива логіка.
ПРИХОВАНІ ПОГРОЗИ ЛАВРОВА: ДЕ РЕФОРМИ І ЗБЛИЖЕННЯ?!
І от Лавров приїхав до Мінська. Перші його слова, сказані Лукашенку, заслуговують на те, щоб не просто їх переказати, а смакувати як вишуканий текст «из комедии абсурда». «Прежде всего, приветы от Владимира Владимировича, – сказав Лавров і продовжив. - Он подтвердил все, о чем вы договорились с ним прежде. Особенно ваши договоренности в Сочи».
Для тих, хто знає історію взаємин ВВП і ОГЛ, примусу першим другого до злиття, і вічних хитрих виверток Лукашенка, ось ці «приветы от Владимира Владимировича» – фраза смішна до кольок. У перекладі з "езопової мови" на звичайну вона означає: «Мой шеф Путин крайне недоволен тобой и напоминает, что ты не в таком положении, чтобы снова вилять и хитрить». Хорошо также это: «[Путин] подтвердил все, о чем вы договорились… особенно договоренности в Сочи». Вновь даю перевод: «Дружище, помни встречу в Сочи, выполняй, что там обещал [конституционная реформа, сближение], и не думай, что ситуация для тебя так уж сильно изменилась».
Завершувалася ж ключова частина головних меседжів у Лаврова так: «Можно это по-разному называть, но у нас та же самая цель: продвигаться к взаимной выгоде наших народов, стран и Союзного государства». Союзна держава, важливо було її назвати! Спочатку промову Лаврова «конспектував», демонструючи підпорядкованість, глава білоруського МЗС Макей. Після слів про Союзну державу - облишив і лише уважно дивився очима-ґудзиками.
Про всяк випадок, Лавров ще окремо нагадав про конституційно-реформаторські ініціативи Лукашенка, «очень важные для белорусского общества». А також підкреслив, що президент Путін висловлював зацікавленість Росії «в том, чтобы эти инициативы состоялись, если что-то можем сделать в их поддержку, мы всегда открыты для этого». (Пізніше на спільній з Макеєм пресконференції Лавров ще раз - і вже прямо - скаже, що «стабилизации обстановки в Беларуси будет способствовать конституционная реформа»).
БЛА-БЛА-БЛА ЛУКАШЕНКА: МИ ЗА ПОСИЛЕННЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ!
Лукашенко ж слухав усе сказане із застиглою маскою героя китайської опери... Але розглянемо його словеса. Перша фраза: «Наши встречи всегда продуктивны, с моей точки зрения, по крайней мере, для меня особенно и для Беларуси, для нашей прежде всего внешней политики, потому что есть возможность, как вы часто говорите, сверить часы, и мы этим пользуемся». Акцент - на зовнішній політиці. Ну так, можна сказати, що це природно, оскільки Лавров – глава МЗС і приїхав формально на традиційну спільну колегію МЗС РФ і РБ.
Але дивимося, що ж каже Лукашенко Лаврову у зв'язку з внутрішньою політикою, конституційною реформою? Та, загалом, нічого. І ось як він сказав про двосторонні справи: «Что касается белорусско-российских отношений, то нам надо, может быть, не о какой-то перезагрузке говорить…». Оп-па! Який реприманд несподіваний. Ще недавно покірний васал вживає слівце, більш природне в устах Обами або Буша. Правда, він цей термін несміливо відкидає, однак, дивимося, що ж замість нього: «… но об усилении, интенсификации наших отношений. Тезис абсолютно напрашивается. Не просто тезис, а практика. Я хочу, чтобы вы понимали и знали, что мы к этому готовы». Яке упізнаване, чарівне Лукашенківське бла-бла-бла: «усиление интенсификации», «тезис абсолютно напрашивается, не просто тезис, а практика», «чтоб вы понимали и знали». І далі в тому ж дусі, що Росія і Білорусь мешкають в сусідніх, але різних квартирах, які залишилися від СРСР, і потрібні «не просто добрососедские отношения, но очень близкие, братские отношения…».
Таким чином, можна констатувати, що у російсько-білоруських відносинах багато повернулося на круги своя. Лукашенко став сміливим настільки, що знову поводиться за принципом «как с гуся вода». При цьому він сподівається, що Кремль, який панічно боїться «цветных революций» і «майданов», не наважиться жорстко відсувати його від трону. А значить, він може ще якийсь час продовжувати колишню політику «нефть и деньги в обмен на поцелуи и обещания». Росія ж хоч і дуже незадоволена цим, але поки все терпить, оскільки вважає альтернативи ще гіршим варіантом. От і Лавров на зустрічі желваками грав, але нічого різкого на ній або після неї не сказав. Ба більше, категорично відкинув можливість зустрічі з білоруською опозицією і жорстко заявив, що варіант «цветной революции» у братській Білорусі не пройде.
При цьому в російських ЗМІ білоруська тема, як і раніше, залишається приглушеною. Мабуть, кулуарно Лукашенко все ж щось пообіцяв (а він же ж людина надійна) і Москва вважає за краще вичікувати. Тож білоруська битва «Хижака» з «Чужим» не відбулася, втім, як і їхній союзний шлюб. Усе відкладається. Замість цього тривають ритуальні танці «Хижака» і «Чужого».
Тим часом Тихановська в інтерв'ю анонсувала зустріч з Байденом. Але дещо туманно (запрошення на інавгурацію, двостороння зустріч?). Та й з Білого дому підтвердження поки немає. Але все одно цікаво, тим більше, що обраний президент обіцяє активну політику на цьому напрямі.
Олег Кудрін, Рига
