Білорусь не втихомирена. Але недільні марші втрачають своє значення
Минулого четверга, 5 листопада, закінчилася президентська каденція Лукашенка, яка дісталася йому після виборів-2015. Юридично у пристойних країн і медіа більше немає підстав називати його президентом, тільки «екс». А у понеділок, 9 листопада, виповнилося рівно три місяці протестів. Але це все не стало приводом і спонукальним мотивом для масштабної акції протесту минулої неділі. «Марш народовладдя» зібрав людей помітно менше, ніж у попередні рази. В інших містах організовані масові акції проходили взагалі мало де.
На жаль, але дія допінгу «ультиматуму Тихановської» під кінець другого тижня після його завершення закінчилася.
МАРШІ, САНКЦІЇ ТА ФІРМОВИЙ СТИЛЬ
Але це поки не означає, що країна втихомирена, і справи у Лукашенка пішли вгору. Підтвердження цьому - весь тиждень в країні проходили акції протесту. Можливо, не наймасовіші, але резонансні: марші пенсіонерів, марші медиків, марші людей з (не)обмеженими можливостями. Важливим є й те, що постійно з'являються новини про нові затримання та репресії проти відомих у Білорусі людей – спортсменів, науковців, артистів.
Ще одна показова новина - у вівторок Лукашенко нарешті дав відставку Володимиру Астапенку, послу Білорусі в Аргентині (до компетенції якого входили також Чилі, Уругвай, Парагвай і Перу, третина Південної Америки). Досвідчений дипломат двічі подавав у відставку, перший раз ще 23 вересня, в день «таємної інавгурації» Лукашенка. І ось лише зараз відставка була прийнята. А вже у четвер Астапенко заявив, що приєднується до народного антикризового управління (НАУ), структури, яку створив його колишній колега Павло Латушко.
Досить довго тривало цього тижня обговорення в Євросоюзі питання про санкції проти Лукашенка та його близьких. У п'ятницю рішення нарешті було ухвалено. Що важливо - до списку санкцій увійшов і Лукашенко, а також його син Віктор (і ще 13 осіб, які відповідають за репресії в країні). Йдеться про замороження активів на території Євросоюзу та відмову у видачі в'їзних віз. Тепер - лише до Еміратів на відпочинок їздити.
А що ж по той бік протесту? Ну, тут був звичайний Лукашенко-style. От, скажімо, у понеділок нарешті відбулася його зустріч з новим керівником Білоруської православної церкви митрополитом Веніаміном. Якщо почитати новину про це на сайті БПЦ, то на зустрічі обговорювалися лише господарські та протиепідемічні питання. Але якщо почитати БелТА-картина зовсім інша. На зустрічі з митрополитом експрезидент ніс свою звичайну єресь. Скажімо, зізнався, що глава білоруських католиків архієпископ Тадеуш Кондрусевич їздив до Польщі за «консультациями, как разрушать страну». І саме тому його не впустили до країни (що, до речі, суперечить всім законам), а не з якихось інших причин, як кажуть білоруські держоргани.
У понеділок також стало відомо, що російський пропагандист Олександр Коц, внесений до бази «Миротворця» за розпалювання війни на Донбасі у 2014-му, призначений в.о. головного редактора газети «Комсомольская правда в Беларуси». І зміни в ній вже помітні. Якщо ще недавно її друк у країні призупинявся, то тепер це вірна і недоторканна провідниця російських поглядів у Білорусі.
І ще дві цікаві, скажімо так, інфраструктурні події відбулися цього тижня. У суботу Лукашенко відкрив білоруську АЕС, запуск якої вже викликав дипломатичні демарші з боку Литви. На відкритті експрезидент сказав, що Білорусь «становится ядерной державой». Незатишна заява, зайвий привід понервувати для Вільнюса, який розташовується всього лише за 40-50 км від скупчення радіоактивних ізотопів.
Ще одну цікавезну новину з'ясували білоруські аналітики: виявляється, 1 і 3 листопада вантажний літак An-124-100m-150 Ruslan української авіакомпанії Antonov Airlines двічі літав з Мінська до Еміратів. І за даними на 7 листопада, перебував у Дубаї. Оптимісти одразу ж почали говорити, що це Лукашенко перевозить своє особисте майно і накопичення. Песимісти натомість стверджують, що може йтися про військову співпрацю. І це білоруську опозицію, звичайно ж, не радує. Як і участь української компанії в цій історії.
НІНА БАГІНСЬКА - ПЕНСІОНЕРКА ПРОТИ ДИКТАТОРА
Ще один випадок, про який хочеться розповісти трохи детальніше.
Одним з облич білоруського протесту є пенсіонерка Ніна Багінська. До того ж давно, просто ми раніше не цікавилися Білоруссю, як зараз. Багінська народилася у Мінську, за першою професією - монтажник радіоапаратури, за другою – геолог, працювала у Білоруському геолого-розвідувальному НДІ. Тоді ж стала членом БНФ - Білоруського народного фронту. Вперше вона почала брати участь в акціях протесту за часів перебудови, у тому самому мітингу-реквіємі «Дзяди» пам'яті жертв сталінських репресій, розстріляних в урочищі Куропати (ми згадували про нього, розповідаючи про марш протесту «Дзяди проти терору», який відбувся минулої неділі). 30 жовтня 1988 року присутніх там теж жорстко розігнала міліція, тоді ще радянська.
А відомою Багінська стала у 2006 році завдяки фотографії, зробленій на акції протесту на честь Дня Волі. На чудовому символічному фото: жінка стоїть одна з величезним біло-червоно-білим прапором перед кордоном міліціонерів на фоні білого костелу у Мінську. Ну, а всенародною улюбленицею пенсіонерка стала під час нинішніх протестів. І тут невелике пояснення.
Крім названих професій, у Багінської є диплом швачки-мотористки. Останнім часом вона витрачає свої сили і тканини на пошиття біло-червоно-білих прапорів, з якими ходить на акції. І ось під час однієї з акцій силовики почали відбирати у неї прапор, а вона зуміла забрати його назад. Ще більшу популярність їй принесла інша історія, відображена на відео. Коли амбали-силовики не пускають її через місток, а вона, сказавши: «Я гуляю», – спокійно проходить повз них. Відтоді ця фраза стала мемом.
Цікаво, що 20 жовтня, під час чергових кадрових перестановок, Лукашенко назвав 73-річну активістку Ніну Багінську «убежденным человеком» і наказав підручним «не забирать ее с площадей, тогда оппозиции не будет, некому будет ходить». Але, мабуть, через два тижні було вирішено, що ветеран опозиції занадто розперезалася. І у четвер її вирішили налякати. До квартири, в якій Багінська мешкає з сином Павлом та онукою Яною, прийшли з обшуком. Нічого не знайшли, нічого не забрали, але осад залишився.
Втім, у сенсі власності лукашенківський режим і так вже з усіх боків обклав Багінську даниною. Половина пенсії йде у неї на оплату штрафів за акції протесту. Загальна їх сума перевалила за 16 тисяч доларів. Також повідомлялося, що в рахунок компенсації у пенсіонерки заарештували мікрохвильовку, пральну машину і дві невеликі дачі…
Але ось прийшов час чергового недільного маршу і вгадайте – пішла на нього Багінська чи ні?
МАСОВІСТЬ НЕДІЛЬНИХ МАРШІВ ПАДАЄ
На піку маршів у них брали участь 100-200 тисяч осіб. У день завершення «ультиматуму Тихановської» було не менше 100 тисяч, минулої неділі – кілька десятків тисяч осіб. Цього разу кількість учасників виявилася ще меншою. Для силовиків, які набили руки в тактиці розсічення колон протестувальників з подальшим затриманням, це полегшило завдання. Періодично знову проявлялася значна жорстокість. Кількох людей з РУВС вивозили машини "швидкої допомоги". Також є відео, як затримані довго стоять обличчям до паркану у внутрішніх двориках міліцейських відділків.
Ну, і знову з'явилося чергове історичне відео з Ніною Багінською. Тут, мабуть, краще процитувати супровідний підпис до нього: «Ничего необычного. Просто Нина Багинская в соло прогоняет ментовскую тачку. Обычное дело».
Була і зовсім загадкова історія, з людиною, яка лежить на траві і силовиками, які метушаться навколо неї. Люди, які знаходилися у тому районі, казали, що, можливо, в неї стріляли, але точно невідомо. Пізніше з'явилися повідомлення, що цього чоловіка відвезли до військового госпіталя. А це означає - підвищений рівень закритості.
Якщо такою є ситуація в столиці, то в регіонах, в інших білоруських містах – ще складніше. Менше місто - менше протестувальників, простіше локалізувати їхні групи. У деяких містах вулиці були так щільно перекриті, що на акцію протесту люди взагалі не вийшли, знущально дивлячись з вікон на силовиків, які тинялися без діла.
Показовим є повідомлення, яке з'явилося на опозиційних телеграм-каналах. Ситуація у ньому описується так: «Для борьбы с народом режим согнал в столицу карателей со всей страны! Они по факту оккупировали город и делают в нем все, что хотят. Многие решили взять передышку и остаться дома, вместо похода на утренний марш. Но таких оказалось слишком много!» І слідом пропонується вийти на протест, як стемніє, о 20:00-20:30. У Мінську та інших містах знайшлися групи людей, які вийшли на такі мінімарші, прогулянки з прапорами і скандуваннями. Але і вони теж виявилися не такими численними, як раніше.
Таким чином, до 9 листопада, до тримісячного ювілею протесту, стало очевидним, що недільні марші втрачають своє значення. Вкрай нерівним є багатомісячне протистояння мирних неозброєних людей - з озброєними та звірячими силовиками. З іншого боку, відчуття замиреної країни, такої, що змирилася, теж немає. Найбільше це схоже на Польщу за Ярузельського, тільки без введення воєнного стану де-юре, але з режимом «внутрішньої окупації» де-факто.
Олег Кудрін, Рига
