Два з половиною місяці в Білорусі не вщухає протест, постійно видозмінюючи форму. Чого чекати далі, чи володіє ситуацією режим Лукашенка? Частково відповідь на це запитання ми отримаємо тільки після 25 жовтня, після закінчення терміну ультиматуму Тихановської, згідно з яким Лукашенко повинен припинити насильство, випустити всіх політв'язнів і тихенько піти на пенсію. В іншому разі в Білорусі почнуться ще більш масові акції опору, ніж раніше, аж до загального страйку, перекриття доріг, бойкоту державних магазинів. Чи спрацює цей план?
Про ситуацію в країні ми поговорили з відомим білоруським опозиціонером, координатором громадянської кампанії «Європейська Білорусь», колишнім політв'язнем, кандидатом у президенти Білорусі на виборах 2010 року Андрієм Санніковим, який зараз вимушено проживає за кордоном.
УЛЬТИМАТУМ ТИХАНОВСЬКОЇ – РОЗУМНИЙ КРОК
- Андрію Олеговичу, чим мотивований нещодавній ультиматум Тихановської? Як ви його оцінюєте, чи варто чекати нової хвилі протестів в разі невиконання вимог Лукашенком?
- Від початку активних протестів, які не припиняються, пройшло вже майже три місяці, і у людей було якесь нерозуміння, на що орієнтуватися. І цей ультиматум - розумний крок, гідна відповідь. На мою думку, він трохи прояснив ситуацію, показав, що білоруси здаватися не збираються, що ніхто не вірить у той фарс, який влаштовує Лукашенко. Ультиматум - це відгук на те, чого насправді хоче народ. Не беруся прогнозувати, що буде відбуватися завтра-післязавтра, але те, що люди не заспокояться, поки не доб'ються свого, - думаю, вже стало зрозуміло всім.
Після 25 жовтня, гадаю, що і всередині, і зовні буде зростати тиск на Лукашенка. Якщо ми не побачимо ніяких рухів з боку режиму, протести триватимуть, люди будуть шукати нові форми і формати (акції пенсіонерів, студентів, дворові ком'юніті). Сподіваюся, що наші друзі, в тому числі і Україна, зрозуміють, що Білорусі потрібно ще більше підтримки і допомоги. Але ж, крім невизнання Лукашенка легітимним президентом, можна, наприклад, запровадити ще жорсткіші санкції. Санкції, які безпосередньо будуть пов'язані з вимогою звільнення всіх політв'язнів.
- Як, на вашу думку, ці протести мають закінчитися? Яка кінцева мета? Просто піде Лукашенко, вийдуть на волю політв'язні, будуть нові вибори? .. Або є ще якісь більш далекі цілі?
- Дуже добре пам'ятаю початок самостійного існування Білорусі в новітній історії. І це, скажу я вам, був дуже натхненний час, коли бурхливими темпами розвивалися суспільно-економічні зв'язки, коли ми намагалися визначитися з тим, що потрібно нашій економіці, яким шляхом маємо йти... Але з приходом до влади Лукашенка все заморозилося. Тому цілі після його відставки цілком зрозумілі: побудова демократичних інституцій, щоб кожен громадянин відчував себе вільним і щоб кожен міг реалізувати свій потенціал - за гідну винагороду. Найголовніша мета - повернути країну до нормального політичного та економічного життя.
ЛІДЕРИ В БІЛОРУСІ Є! ВОНИ СЕРЕД НАС
- Так, акції проти Лукашенка почалися ще в 1990-х роках і спалахували з певною періодичністю. Чим ті протести відрізняються від акцій-2020? І чому раніше Білорусь не поставала настільки масово?
- Білоруси протестували проти режиму Лукашенка, починаючи з 1995 року, коли він обманним шляхом міняв державну символіку, робив російську мову другою державною (а за факту - першою). Були й результати. Протести допомогли нам зберегти незалежність і покласти край політичним вбивствам.
Білоруси протестували майже щороку, не в таких масштабах, як сьогодні, але ми демонстрували, що народ цей режим у Білорусі не приймає і бореться з ним за свою свободу... Безперечно, тривало дозрівання суспільства. Мав пройти певний час, щоб більшість зрозуміла, кого саме ми обрали, тобто - ким насправді є цей «міцний господарник» Лукашенко, наскільки його режим небезпечний - як для країни в цілому, так і для кожного громадянина окремо.
- А ось ця безлідерщина, відсутність єдиного центру, коли символ є, але немає керівництва, немає стратегії? Наскільки це виправдано?
- Про безлідерщину говорити не варто. Лідерів режим кинув у в'язниці: Микола Статкевич, Павло Северинець, Сергій Тихановський, лідер електоральної кампанії Віктор Бабарика, Євген Афнагель, нарешті, ті ж популярні політичні блогери Сергій Петрухін, Олександр Кабанов... Просто, кинувши за ґрати всіх найбільш активних і найбільш небезпечних для режиму лідерів, Лукашенко розраховував, що без них у білорусів нічого не вийде. Але прорахувався. У ході білоруської революції, яка йде за принципом гандистської «сат'яграхі», тобто ненасильницької боротьби, з'явилися багато лідерів не з-поміж політиків - легендарна прапороносиця Ніна Багинська, відважний шахтар Юрій Корзун, зірка баскетболу Олена Левченко, робітники, студенти, лікарі... Водночас, є лідери не дуже явні, і, можливо, в цьому певна перевага, тому що, як відомо, тільки-но хтось «новенький» з'являється на горизонті білоруського опору, як режим одразу ж починає його тиснути... Врешті-решт, є авторитети в окремих районах. У дворових ком'юніті також є свої лідери - в креативі, в підготовці яскравих плакатів, відновленні муралів тощо. Лідери в Білорусі є! Вони серед нас. А якщо вони поки непомітні, то це добре.
ЗАХІДНІ САНКЦІЇ МАЮТЬ ТОРКНУТИСЯ І РОСІЇ
- Якщо вже говоримо про нинішній протесті, то варто відзначити його певну наївність. Наприклад, чимало білорусів, в тому числі деякі з представників «нової опозиції», покладають великі надії на Росію, на Путіна (або, можливо, кажуть про це вимушено, тактично). На вашу думку, яку роль відіграє Москва в нинішній ситуації?
- Москва підтримує режим Лукашенка вже протягом 26 років. Союзний договір був підписаний не з Путіним, а з Єльциним, який взагалі-то допоміг Лукашенку сфальсифікувати референдум у 1996 році. Незаконний референдум, в результаті якого той узурпував владу... Відтоді політика РФ не змінилася по відношенню до диктатури. Це - константа, постійно негативний фактор. Треба бути дуже наївним, щоб очікувати від РФ безоплатної допомоги, а тим більше - щодо демократичних процесів у Білорусі. В даному випадку варто говорити про те, що Кремль підтримує режим вбивць і має нести за це покарання. Тобто західні санкції повинні торкнутися і Росії. Отаке ставлення виглядає більш розумним. А не повзати перед агресором, який постійно враховує інтереси диктатора, а не білоруського народу...
- Питання про конституційну реформу... Про це говорили після зустрічі з Путіним. Мовчання було довгим, але, здається, крига скресла. У Палаті представників Національних зборів Білорусі запропонували громадянам до 25 жовтня вносити пропозиції щодо зміни Конституції. Що це - спроба режиму виграти час чи все-таки щось більше?
- Важливе уточнення: «Палати» Національних зборів - це палатки, на зразок тих, де торгують овочами і... собою, як у даному випадку. Саме так їх називають у народі. У Білорусі немає ні парламенту, ні будь-якого іншого виборного органу або посади, як, власне, і самого інституту виборів. Тому звертати увагу на те, що роблять в цій «палатці»... Усе здійснюється виключно за вказівками, які надходять зверху. Свідченням їх «самостійності» є те, що цей «законодавчий» орган не має права законодавчої ініціативи.
Кілька слів про «конституційної» реформу ... Безумовно, це не щось інше, як чергова погана вистава Лукашенка. Вимоги опозиції давно відомі: повернення до конституції 1994 року. Для цього ніяких реформ не потрібно проводити. Просто повертаємося до того основного закону, де обмежені терміни повноважень президента, де влада розділена на виконавчу, законодавчу і судову, де існує хоч якась система стримувань і противаг. Зараз Лукашенко за допомогою своїх поплічників просто намагається забалакати кризу і врятувати свою шкуру. Ці хитрощі вже нікого обдурити не можуть.
ПОХІД ЛУКАШЕНКА ДО СІЗО КДБ - НЕБЕЗПЕЧНА «КОЛГОСПНА ВИСТАВА»
- Лукашенко відвідав СІЗО, провів переговори з затриманими. Як вважаєте, чи вдасться владі такими хитрощами розколоти революційний рух?
- Похід до СІЗО КДБ - це продовження вистав Лукашенко. Вистав, зіграних по-колгоспному, втім - доволі небезпечних. Розрахунок робився на те, щоб продати цю зустріч - терориста із заручниками - як переговори. Смішно. Проте, це ще раз підтверджує неадекватність Лукашенка - те, що він просто не володіє ситуацією, втрачає контроль, а тому подібними методами намагається утримати ситуацію...
Чи вдасться йому нейтралізувати поточний політичний порядок денний, чи вдасться розколоти опозицію? Очевидно, що розрахунок Лукашенка полягав у тому, щоб змусити заручників писати доноси на колег, друзів, щоб завербувати заручників, використовувати їх для порятунку власної шкури, представити їх як якусь групу з "конституційної" реформу, яку він обіцяв Путіну за свій порятунок. Не виключаю, що Лукашенко буде намагатися і зможе завербувати когось з опозиції... Але це вплине тільки на долі окремих людей, а на розклад сил, на бажання народу позбутися диктатора, на ситуацію в цілому - ні. Тому що сьогодні опозиція - це весь народ, який загнав, припер режим до стінки. Тому ніякого іншого виходу, крім як здатися і піти у відставку, - у Лукашенка не залишилося.
- А що ви думаєте про Світлану Тиіхановську? Після її виступів у міжнародних структурах (онлайн і наживо), зустрічей з провідними європейськими лідерами (Макроном, Меркель та ін.), а також після ряду рішучих заяв? Чи можна говорити, що вона вже більш-менш сформувалася в політичну постать?
- Думаю, такий підхід не зовсім вірний. Просто-напросто, немає часу на формування і оцінку цього процесу. Такого рівня міжнародних зустрічей і переговорів ще жоден білоруський політик не мав. А це величезна відповідальність. Необхідно чітко знати, про що говорити на кожній зустрічі відповідно до положення країни в світовому співтоваристві, «ваги» і можливостей політика. Я не знаю і не повинен знати, що в цих випадках відбувається за закритими дверима, сам на сам із світовими лідерами. Але це - найефективніший інструмент для досягнення поставлених цілей, вироблення нормальних і конструктивних підходів до вирішення проблеми. Сподіваюся, що всі ці зустрічі підпорядковані головному - звільненню всіх політв'язнів, проведенню нових виборів без Лукашенка, поверненню Білорусі в правове конституційне поле... Хочеться вірити, що Світлана Тихановська на цих зустрічах чітко заявляла ту позицію, яку хоче від неї чути білоруський народ. А народ жадає одного - відставки Лукашенка і повернення до нормального, мирного життя.
- І наостанок ... Андрію Олеговичу, ваша дружина, відома білоруська журналістка Ірина Халіп, і ваш син живуть у Мінську. Самі ви - політемігрант. Що означатиме особисто для вас падіння режиму Лукашенка?
- Перш за все, для мене падіння режиму означатиме повернення в вільну країну - мою країну. Я ніколи не думав про те, щоб обживатися де-небудь ще або займатися чим-небудь іншим, крім Білорусі. І я чекаю цього з нетерпінням. Більш того, не просто чекаю, а постійно працюю над цим.
Мирослав Ліскович