Коли лідерів немає, вони врешті з’являються
Я сьогодні нічим не можу допомогти білорусам.
Але можу допомогти українцям.
Ось вам мої 10 тез.
З подивом бачу у стрічці зневажливе ставлення до білоруського протесту, повчання і зверхність, а також розмірковування про те, що альтернативна кандидатка проросійська, і навіть бачу слова підтримки кривавому диктатору, схвалення його «державницької» позиції.
1. По-перше, це ви зараз такі розумні, у 2020 році. А в Білорусі зараз 2000 рік, а не 2020. Вони на 20 років відстали. Це десь нагадує «Україну без Кучми». На все потрібен час: і на виникнення штабу спротиву, і на появу національного компонента у протесті, і на остаточне зникнення страху, і на нових лідерів.
2. По-друге, Білорусь — не Україна. Інша історія, інші обставини. Інший рік на глобальному календарі, інше покоління. Інший стан опозиції, медіа, громадського сектору. Порівняння не працюють.
3. По-третє, свобода завжди є цінністю. Я про це вчора писав. «За вашу і нашу свободу» має бути абсолютним гаслом українців стосовно будь-яких пострадянських народів. Кінець епохи Лукашенка, хоч би що було далі, означає, що Білорусь починає свій важкий рух до свободи. І на цьому шляху траплятимуться різні речі, що не є підставою заперечувати чи принижувати сам рух.
4. Майбутнє не обов’язково несе квіти. Якби майданівцям у грудні 2013 сказали, що альтернативою Януковичу є повномасштабна війна з Росією, великі жертви серед військових і цивільних, окупація цілих регіонів — скільки людей би змінило свою поведінку?
5. Той факт, що Росія виграє від будь-якого розвитку подій — чи від слабкого Лукашенка, чи від проросійського кандидата, чи від хаосу і безвладдя у Білорусі, — свідчить лише про стратегічну підготовку Росії, а не про хибність білоруського шляху до свободи.
6. Згадайте, як Захід не розумів Майдан, а майданівці за це ображалися на Захід. Сьогодні ви так само відмовляєтеся розуміти білоруське прагнення свободи, тобто демонструєте ту саму поведінку, яка ображала вас. Не роби іншому того, чого не хочеш собі.
7. Шлях завжди є. Для Білорусі це чесні вибори під міжнародним наглядом. Скоріше за все, переможе проросійський кандидат, тому що всі кандидати будуть проросійські (такі настрої сьогодні в народі, і саме тому наступний президент Росії не поверне Крим, бо він не бутерброд). І з цією Білоруссю, Білоруссю після диктатора, Україна поступово будуватиме плідні стосунки.
8. В будь-якому випадку, Лукашенко втратив легітимність в очах білоруського народу. А значить, рано чи пізно посипляться силовики. А більше в нього нікого і нічого нема.
9. Коли лідерів немає, вони врешті з’являються. Режим лусне: хтось із вищих чиновників перебіжить до табору протесту (хтось щиро, хтось із метою дістатися влади, а хтось за завданням ФСБ). З’являться й інші лідери, як це було на Майдані. Так чи інакше, процес вже не зупинити, навіть якщо задавити силою те, що відбувається зараз.
10. Кажуть, що будь-який варіант розвитку подій є поганим для України. Панове, для тих, хто не має власної міжнародної суб’єктності і стратегії, завжди будь-який варіант розвитку подій є поганим. Причини того, що для нас всі сценарії погані, — не у Мінську, а в Києві.
Свободу не спинити.
Жыве Беларусь!
Валерій Пекар
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама