Білоруські протести: куди приведе їх стрімка радикалізація
Місцеві ЗМІ повідомляють, що протистояння демонстрантів і силовиків та насильницькі розгони продовжувалися до ранку не тільки в столиці, а й у низці інших білоруських міст – Бобруйську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно, Могильові, Березі, Мозирі, Новополоцьку. Проти демонстрантів застосовували кийки, світлошумові гранати, водомети, гумові кулі – увесь арсенал. Офіційно визнано смерть щонайменше одного з протестувальників. Журналісти стверджують, що від вибуху шумової гранати. У силовиків інша версія – саморобний пристрій, який протестувальник хотів кинути в них. Повідомляється також, що постраждала місцева журналістка, якій пострілом поранило ногу. За інформацією МВС Білорусі, загалом на середину дня вівторка затримано близько 3 тисяч учасників протестів. Між тим, лунають заклики до загальнонаціонального страйку.
Журналісти Укрінформу уважно слідкують за подіями у сусідів, констатуючи повне дежавю пережитого і пройденого українцями у 2013-2014 роках, хоча відмінностей дуже багато. Та силові розгони мирних протестувальників у Білорусі не залишають сумніву: противників Лукашенка вирішено деморалізувати. Але ще раз задамося питанням: що з того вийде? Шукати відповідь на нього нам допомогали вітчизняні експерти.
Про те, як розвивалися події
Білорусь другий день перебуває фактично у надзвичайному стані. В країні відсутній Інтернет. Заблоковані всі популярні месенджери, соціальні мережі. У столиці “з метою безпеки пасажирів” закриті окремі станції метро (“Площа Леніна”, “Жовтнева”, “Купалівська”, “Неміга”, “Фрунзенська” і “Молодіжна”). На сьогодні один із доступних каналів зв’язку – телеграмм-канали. Окремі медіаресурси виходять на зв’язок за допомогою VPN- сервісів.
Білоруських громадян у вівторок, 11 серпня, закликають до загальнонаціонального страйку. За даними порталу TUT.by, напередодні кілька цехів Білоруського металургійного заводу в місті Жлобин зупинили роботу і там вже затримано 60 страйкарів.
Тим часом головна суперниця Олександра Лукашенка на президентських виборах у Білорусі Світлана Тихановська покинула Білорусь та перебуває у Литві. Її відʼїзд начебто дозволив звільнити начальницю її передвиборчого штабу Марію Мороз, затриману напередодні виборів.
Протестувальники не визнають перемогу Олександра Лукашенка. Хоча ЦВК Білорусі офіційно заявила про те, що Лукашенко набрав понад 80%, багато протоколів з дільниць свідчать, що Тихановська могла перемогти чинного президента. У штабі екскандидатки наголосили, що ситуація зараз критична, але в них нині два завдання – «захистити свій вибір та зупинити кровопролиття».
Світові організації, в США та Європі засудили дії білоруських силовиків. "Я глибоко шкодую, що ці вибори були далеко не вільними і справедливими. Кандидати не змогли вільно балотуватися і вести передвиборну кампанію, були жорсткі обмеження свободи зібрань і свободи слова, в тому числі поширені затримання мирних демонстрантів, активістів і журналістів, і під сумнів поставлено чесність дострокового голосування", – заявив голова ПАРЄ Рік Дамс. Натомість Лукашенко звинуватив "маріонеток" з низки західних країн, зокрема, Чехії, Польщі та Великої Британії, у сприянні ззовні організації заворушень у Білорусії.
Про радикалізацію протестів та її “вигодонабувачів”
Спостерігачі зазначають, що білоруські протести дуже швидко радикалізувалися. Зокрема, це проявилось у непропорційному і часто недоцільному застосуванні сили з боку правоохоронців, – наголошує у коментарі Укрінформу заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
“Така ж ситуація – надмірне насилля – повторилась і другого дня. Але у другу ніч протистояння до агресивних дій вже також вдавалися і протестувальники. Йдеться, приміром, про поодиноке застосування «коктейлів Молотова». Прелюдією до другого дня стала ранкова і вечірня відмова головного опозиціонера – Тихановської – брати участь у протестах. А сьогодні вона взагалі залишила країну. Які б мотиви не називалися, – але в умовах необхідності акумулювати підтримку та важливості персоналізації протесту – це стало опосередкованим сигналом про мікрокапітуляцію”, – вважає Богдан Петренко.
За висновками експерта радикалізація протестів значною мірою позбавила поміркованих опозиціонерів мотивації брати участь у протистоянні. Нині, фактично, вже не стоїть дилема: якою дорогою іти – радикальною чи поміркованою. І влада, і ті, хто скеровують протестувальників, пішли саме радикальним шляхом. Експерт пояснює: “Якщо проаналізувати тексти основних ресурсів, що скеровують протестувальників, помітна різка демонізація поліцейських сил Лукашенка, яких, зокрема, характеризують звичним для нас означенням “карателі”. Тобто, відбувається свідоме інформаційне спрямування протесту в насильницькі форми та у протистояння “поліція-протестувальники”, де головним антигероєм для протесту стає ОМОН (ЗМОП), а не влада”.
Це може зрештою звести протестні настрої і активність в країні нанівець. Бо протест, щоб стати успішним, повинен мати підтримку не лише серед радикалів, а й поміж більшості білорусів. Однак з огляду на різкий перехід до насильницьких форм, він може втратити підтримку значної частини населення. “Надмірна радикалізація може бути або кроком до маргіналізації протестів, або – засобом тиску на Лукашенка з боку як внутрішніх, так і зовнішніх сил. Фактично, це можуть бути і свідоме «накручування» ситуації та провокації з метою зробити Лукашенка більш лояльним до Кремля”, – припускає Богдан Петренко.
Утім, реакція влади на протести доволі стандартна. “Так само реагують і в багатьох інших країнах. Хоча “міра жорсткості” в усіх різна, – коментує ситуацію експерт-міжнародник Ілія Куса. – Але, думаю, зараз головне питання в тому, наскільки тривалими будуть протести, чи перейдуть вони у довгострокову “повільну” вуличну боротьбу, мета якої – вичерпати ресурси обох сторін. Або, приміром, спровокувати владу на більш жорстку реакцію. Із якомога більшою кров’ю. Адже, чим більше крові, тим більша радикалізація акцій. Тим рішучішим ставатиме найбільш мобільне і динамічне ядро, що формується під час будь-яких протестів”.
Про ресурс протестів, проблему “безвладдя” в опозиції і кремлівські “вуха”
Людей на вулицях білоруських міст досить багато. “АЛЕ – і це ключове – вони не організовані. Протести не централізовані і не скоординовані”, – характеризує головну проблему опозиційних до Лукашенка сил експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич. – ...Це просто протести “небитого” покоління – молоді і міського середнього класу. Хаотичні, без цілей, без координації, без загального планування. Потенційні лідери – виборчі штаби передбачувано “злилися”. Я не тільки про Тихановську й Колесникову, які реально злякалися наслідків, а й про інших, хто, розмірковуючи про долю народу, не захотів лізти у м'ясорубку та брати ситуацію під контроль”.
Відсутність таких лідерів – у дечому процес прогнозований. Адже “влада заздалегідь закрила деяких представників старої опозиції, здатних очолити протести. І, на жаль, не випустить їх до закінчення гарячої фази цієї хвилі протистояння”.
А відсутність чіткого політичного лідерства в лавах опозиційно налаштованих до Лукашенка сил, відсутність чіткої політичної програми та бачення майбутнього країни створюють умови для маніпулювання протестами з боку інших гравців. “Особливо, зовнішніх, – застерігає Ілія Куса. – Вони можуть користуватися невдоволенням частини населення – це міський середній клас – і, відповідно, направляти його у потрібне їм “русло”. Бо коли ви не до кінця розумієте, чого прагнете, з’являється хтось, хто може “підказати”. Але ж разом із бажаннями протестувальників це вже будуть і чужі думки й наративи. Що, як на мене, і відбувається зараз у Білорусі”.
Про чужий – передовсім, російський інтерес у “обраному” (нав’язаному) сценарії для Мінська нагадує і Богдан Петренко: “Зокрема, вже зараз із Заходу лунають заяви із засудження дій білоруського диктатора, натомість від Кремля він отримав вітання з переобранням. Навіть це (ще до чергової хвилі санкції з боку Європи) схиляє Лукашенка рухати країну на Схід і просити підтримки з боку РФ – інформаційної та силової. Тобто, “бацьку” свідомо завели у нову для нього “вилку”, де з одного боку – збереження його президентства, а з іншого – збереження суверенності Білорусі”.
Про нові форми протесту і майбутню трансформацію Білорусі
За таких умов багато експертів погоджуються: після жорстокого придушення протестних акцій у перші два дні сенсу у протистоянні режиму Лукашенка на площах і вулицях білоруських міст, коли проти мирних громадян застосовують зброю, немає. Нові жертви не зупинять владу. Тож, вочевидь, спротив трансформується. На перший план нині виходить оголошений Національний загальний страйк. З вимогою проведення вільних виборів без участі Олександра Лукашенка та звільнення усіх політв’язнів.
“Страйк – це форма протесту, яка може вдарити по Лукашенку набагато сильніше, ніж вуличні мітинги, – наголошує у коментарі Укрінформу експерт-міжнародник Ілія Куса. – Звісно ж, якщо до нього приєднаються багато людей. Якщо це буде справді загальнонаціональним явищем, йтиметься про доволі потужний удар по Лукашенку. Який навіть, може піти на поступки, якщо це досягне критичної межі – особливо, як будуть великі втрати для білоруської економіки”.
За прогнозами Ігара Тишкевича, найближчі два-три дні – визначальні для подальшого наростання чи спаду протестної хвилі. “Якщо вийдуть працівники заводів Мінська і великих міст, жителі спальних районів (не нових кварталів для покупців із грошима, а районів “общаг” і соціального житла) – буде зовсім інший баланс. Далі влада на початковому етапі (до трьох тижнів) тиснутиме силою. Посадками (адміністративна відповідальність), штрафами, розгонами. Лідерів переслідуватимуть за кримінальними статтями. Не всіх. Деяких. Показово. Щоб іншим стало страшно”, – прогнозує експерт.
Загальний ресурс протесту він оцінює приблизно у мільйон людей (населення Білорусі – приблизно 9,5 мільйонів). Ігнорувати їхні інтереси влада не зможе. Бо поміж ризиків для економіки країни – “витискання” активних білорусів працездатного віку у трудову міграцію чи й у повноцінну еміграцію. Тоді за 3-4 роки країні загрожуватиме економічний колапс.
Тому, за прогнозами Ігара Тишкевича, Лукашенко змушений буде піти на певні зміни і поступки. “Швидше за все, зі створенням "демократичного заповідника" з новою конституцією. Не демократії, а саме – заповідника. Наприклад, партії з великими можливостями "але без надмірностей", трохи свободи слова, "але під контролем", і так далі”. Дехто з експертів говорить навіть про формування “згори” передумов для демократичної (відносно) передачі у майбутньому влади – і не у “спадок” бацьковим синам.
На короткому ж кроці “важливими днями для протестів стануть п’ятниця-субота. Якщо в ці дні молодь підтримають ті, хто працює, можна стверджувати, що штучна радикалізація протесту не спрацювала. І саме тому – в п’ятницю можна очікувати найгіршого – наприклад, посилення жорстокості придушення і відповідно різкого збільшення числа жертв”, – каже заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Надалі ж багато оглядачів прогнозують поступове згасання протестів – вочевидь, вже до кінця серпня. Але й за такого розвитку подій нинішні виступи не минуть даремно. Вони допоможуть білоруському суспільству структуризуватися й підготуватися до нових (переможних) дій. Дехто говорить як про “другий Рубікон”, – бо перший маємо зараз, коли білоруське суспільство чи не вперше в новітній історії побороло страх, аполітичність, апатію та байдужість, – про наступні парламентські вибори. Коли протести можуть спалахнути з новою силою – вже з більшим масштабом. А головне – з авторитетними лідерами. Інша справа, що те, коли ці вибори відбудуться, залежатиме, вочевидь, виключно від волі “новообраного” Лукашенка.
Владислав Обух, Оксана Поліщук, Київ
