Білоруський Майдан ніяк не визріє…

Білоруський Майдан ніяк не визріє…

Аналітика
Укрінформ
Майдан – це комплекс умов: історичних, ментальних, соціальних… В Білорусі він не складається. Дорожити треба тим, що для України – це реальність

14 липня у Білорусі чекали. Це був, згідно з законом, останній день реєстрації кандидатів на президентських виборах. Прогнозувалося, що через відмову білоруської ЦВК реєструвати реальних конкурентів Олександра Лукашенка – Віктора Бабарико і Валерія Цепкало, а ще – Світлану Тихановську, дружину ув’язненого опозиційного блогера Сергія Тихановського – в Білорусі можуть розпочатися масові протести. Зрештою, напередодні опозиціонери прямим текстом про це заявляли. «Якщо Бабарико та Тихановську не зареєструють кандидатами в президенти – люди вийдуть на вулиці», – наголошував координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь» Дмитро Бондаренко. Додамо низку матеріалів із відповідними заголовками на сайті онлайн-видання «Хартія-97»: «Нас – 97% и только вместе можно победить», «Ждем перемен!», «Белорусы взялись за вилы», «Времена меняются» тощо. Але по факту…

Все сталося, як гадалося: не зареєстрували. У вівторок, 14 липня, в Мінську та інших білоруських містах (Бресті, Гомелі, Гродно і т.д.) акція на підтримку незареєстрованих кандидатів загалом зібрала десь 1-2 тисячі людей. Понад 250 осіб затримано ОМОНівцями.

На другий день, 15 липня, повідомляли уже про більшу кількість людей на протестах – до 5 тисяч по всій країні. Для Білорусі це багато, але загалом – недостатньо, щоби склалося враження, що опозиція підтвердила заявлені наміри. Тож складається поверхове враження, що все розвивається за сценарієм Лукашенка. Принаймні, поки що.

Отже, яка ситуація наразі вимальовується в Білорусі? Чим насправді пов’язаний стан білоруського суспільства? Чи можна говорити, що воно пасивне? Нарешті, чим, окрім репресій, Лукашенко «купує» свою стабільність?

Одне з головних послань Лукашенка: «Якщо не я, то хаос». А до хаосу білоруси ставляться з насторогою

 «Ситуація на сьогодні в Білорусі така, що Бабарико і Цепкало, котрих називають головними конкурентами Лукашенка, в різні способи – шляхом скорочення підписів, дискредитації, арешту – вивели з гри. Через це у багатьох містах – від великих до малих – пройшли акції протести. Більшою мірою стихійні. Жодних закликів від штабів обох кандидатів не звучало. Активні діячі, так би мовити, вуличної політики давно за гратами», – коментує журналіст білоруської служби «Радіо Свобода» Юрій Дракахруст.

Юрій Дракахруст
Юрій Дракахруст

Одночасно, в Білорусі пройшли «полювання» на авторитетних і популярних блогерів, зокрема із Телеграму: усіх так само похапали, так само посадили, продовжує він. «Отже, обурені «реєстрацією» люди вийшли на протест самі по собі. Скільки їх реально вийшло? Небагато. Десь зо тисячу або трохи більше. Але це не десятки і не сотні тисяч, як у вас, в Україні, під час Майданів 2004-го і 2013-14 років, – стверджує білоруський журналіст. – Зрештою, у вас третину Верховної Ради складала опозиція, у вас був, наприклад, «5 Канал», низка олігархічних та незалежних медіа, себто не тільки Янукович-ЗМІ. Натомість, у Білорусі все абсолютно інакше: парламент – стерильний, опозиціонерів навіть у місцевих і селищних радах немає…» Власне, якщо вже користуватися сусідськими аналогіями, то протести в Білорусі радше нагадують російські у 2019 році. Себто як почалися, так і закінчилися, каже він. 

На питання, які прогнози, чи варто очікувати нових і, можливо, масовіших протестів, Юрій Дракахруст відповідав не надто охоче. «Після того, як влада показала свою силу, як арештувала Бабарико і Тихановського, і через це ніякого масового повстання не відбулося… Стихія, звісно, це не погано. Мабуть, ліпше так, аніж ніяк. Але коли ніхто не закликає, коли нема організатора… До речі, якщо ви уже послалися на "Хартію-97", то відзначу одну красномовну деталь. У 2009 році я зробив меленький пошук на цьому їхньому сайті й помітив, що раз на тиждень у них виходив матеріал, в якому містилася фраза "режим в агонії". Зараз 2020 рік. Лукашенко як був президентом Білорусі, так і залишається. До "Хартії-97" ставлюся з глибокою повагою, добре знайомий з головним редактором Наталією Радіною. Зрозуміло, що в світі усе відбувається вперше... Не буду нічого прогнозувати, утім нічого і не виключаю», – наголосив журналіст білоруської «Радіо Свободи».

Чим «купує» Лукашенко? «Та багато чим», – каже Дракахруст. З того, що лежить на поверхні – це міцно вибудована система. Ніякого розколу, ніяких кланів тут немає. Багаті не висувають умови першій особі. Білорусь диктаторська країна, але не олігархічна, додав він. «Із практичного – низький рівень безробіття. Так, люди часто отримують копійки, але отримують. Як не як – стабільність. Робляться кроки на зустріч бізнесу – парк «Високих технологій», просування IT тощо. Тобто Лукашенко спирається не лише на осіб більш старшого віку або на держапарат», – зауважив журналіст.

За його словами, певну лепту також вносять і національні особливості. «Коли дійде до краю, то українець візьме в руки вила і піде на Майдан, а білорус… потерпить. Тут же – прагнення до порядку. Для білоруса порядок – це велика цінність», – каже він. Значною мірою, Лукашенко на цьому і тримається. Нагадаємо одне з головних його послань: «Якщо не я, то хаос». «А до хаосу білоруси ставляться з насторогою. Я думаю, що глибоко в душі українця живе маленький білорус, який прагне до порядку. Про це говорить, зокрема, і високий рейтинг Лукашенка в Україні серед іноземних політиків, зрештою, ваш президент багато в чому копіює нашого», – резюмував Дракахруст.  

Про вибори як про правовий інструмент вже не йдеться. Мова про те, на що перетвориться білоруська влада і суспільство наприкінці цього року

«Стан білоруського суспільства і відповідно, реакції, що їх демонструє суспільство у відповідь на важливі виклики, є результатом багаторічного панування популістичної влади», – стверджує науковець, експерт з питань безпеки і ризиків Юрій Костюченко.

Юрій Костюченко
Юрій Костюченко

Лукашенко прийшов до влади саме як яскраво виражений соціально-економічний і контр-елітарний популіст – на хвилі скандальної риторики «боротьби з корупцією» і «соціальної справедливості». «І як будь-який популіст він швидко і незворотне зруйнував всі – тоді ще слабкі – соціальні інституції, що народжувалися в білоруському суспільстві. Головне, що тоді сталося: замикання всіх суспільно важливих рішень на себе, побудова примітивних «вертикалей влади». Це призвело до руйнування горизонтальних соціальних комунікацій, до деградації суспільства», – наголошує експерт.

У деградації спроможності суспільства до горизонтальної організації і полягає головна загроза популізму, вважає Костюченко. «Саме соціальні наслідки панування популіста Лукашенка ми і спостерігаємо сьогодні в Білорусі: дезінтегроване суспільство, вражене комплексом жертви, вразливе до патерналізму, з хронічно знищеною та скомпрометованою національною елітою має дуже малу спроможність до формування колективних реакцій на критичні виклики», – додав він.

«Втім, білоруське суспільство змінюється. Змінюється об’єктивно, всупереч бажанням і зусиллям Лукашенка, під впливом загальних світових тенденцій», – каже експерт.

З початку передвиборчої кампанії протести проходять не лише в Мінську і великих містах, але і у маленьких містечках, що вони завжди були осередками підтримки Лукашенка. «Змінилися методи і соціальна база протестів, активний спротив поліцейському свавіллю стає розповсюдженим явищем: лише за останню добу кількість затриманих перевищила 180 осіб, а всього з початку виборчої кампанії на акціях протесту було затримано більше 900 осіб в різних містах по всій країні», – стверджує Костюченко.

Відповідь на це з боку влади також є передбачуваною – це посилення репресій. «Але в поточній ситуації ресурси влади – економічні, політичні і соціальні – є вкрай обмеженими. Отже, варто припустити, що єдиним наслідком поточного протистояння буде поглиблення соціальної і політичної кризи, а відтак і остаточна делегітимізація Лукашенка», – наголосив Костюченко. І додав: «Тобто, власне, наразі про вибори як про правовий інструмент вже не йдеться. Мова про те, на що перетвориться білоруська влада і білоруське суспільство наприкінці цього року».

Ситуацію не вдасться кардинально переломити, але фонові протести все ж триватимуть, як і арешти

Тарас Семенюк
Тарас Семенюк

«Ситуація в Білорусі двояка. Адже якщо ми з телевізійної картинки бачимо намагання протестувати, то, насправді, усе виглядає дещо по-іншому», – розповідає політолог-міжнародник, партнер аналітичної компанії KyivStratPro Тарас Семенюк.

Певною мірою, на протести виходять люди, які, здебільшого, працюють в IT-сфері – середній клас. Це інтелектуальний прошарок, якому Лукашенко остаточно остогид. «Це той прошарок, який минулого року зайняв усі місця в ресторанах, аби дивитися дебати між Порошенком та Зеленським. Це той прошарок, який хоче демократичних змін, який симпатизує українцям, а вірніше – можливості голосувати на чесних і прозорих виборах», – додав Семенюк.

«Скажу так, якщо на вулицю вийде робочий клас, тоді Лукашенку дійсно варто боятися», – додає він. «Але це навряд чи станеться, бо робочий клас орієнтується на Лукашенка, як на певний фактор стабільності, – розмірковує аналітик. – Не думаю, що ситуацію вдасться кардинально переломити, але фонові протести все ж триватимуть. І, відповідно, арешти також».

Кожні вибори перетворюються у вибори зразка СРСР – в таку собі традицію сходити на виборчу дільницю. І білоруси звикли до такого «шоу»

Богдан Петренко / Фото: Апостроф
Богдан Петренко / Фото: Апостроф

Білорусь переживає, якщо так можна виразитись ренесанс радянського застою. Як повторення історії, цей застій має елементи фарсу, але в цілому, – частина білорусів вважають, що вони живуть краще, ніж у Росії чи в Україні, – каже політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. «Колективний Лукашенко» вдало експлуатує образ постмайданної України. Але його формує не реальність, а російська пропагандистська машина, надзвичайно потужна в Білорусі.

На думку експерта, білоруси мають дві проблеми, що гальмують протест. Перше – це відсутність історії успіху протестів. Друге – відсутність досвіду альтернативних виборів президента вже 25 років. «Склалась традиція незмінності влади. Будь-які альтернативи владі або купіруються в корні, або – не допускаються до участі у виборах «поліцейським шляхом». Тому, кожні вибори перетворюються у вибори зразка СРСР – в таку собі традицію сходити на виборчу дільницю. І білоруси звикли до такого «шоу», – наголошує Петренко.

Водночас, розвиток альтернативних джерел інформації (соцмереж) формує запит на інших лідерів. Але це відбувається недостатньо активно, через брак потужних внутрішніх і зовнішніх стимулів до змін, вважає політичний експерт. «Внутрішній великий бізнес, який би міг бути зацікавлений в усуненні президента, зав’язаний або на Лукашенку, або – на іноземному, переважно російському, капіталі. Захід, напередодні виборів у Білорусі, зосередився на власних посткарантинних проблемах, і для нього зовнішні зміни (наприклад, революції в Білорусії) більше лякали б, ніж надихали. А Росія (яка, за слова Лукашенка, найбільше втручається у вибори) все ще не відкинула стратегію примусу Лукашенка до інтеграції Білорусі в РФ», – запевняє Петренко.

РФ може використати потенційну загрозу опозиційних протестів, щоб заманити Лукашенка в капкан, змусити піти на здачу державних інтересів

Олексій Гарань
Олексій Гарань

«Безумовно, в Білорусі зараз відбуваються зміни, є втома від Лукашенка. Але вибори вільними не будуть: де треба – йому домалюють, використають адміністративний ресурс, силову машину, не допустять конкурентів… Я, в даному разі, радше песиміст. Однак питання в іншому: а далі що? Тобто, чи вийдуть білоруси на протести, чи – ні? Дуже неоднозначна ситуація. Чому? Тому що є Росія. А що потрібно Росії? Правильно, їй потрібен слабкий і залежний Лукашенко», – стверджує політолог, науковий директор Фонду «Демініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань.

І навіть якщо білоруська опозиція зможе вивести людей на протести, то повинна вести при цьому філігранну роботу, розуміючи, що Росія може цим скористатися. «Очевидно, що протестні настрої у білоруському суспільстві наростають, але чи стануть вони масовими, чи буде якийсь тригер?» – розмірковує Гарань.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-