У п’ятиразового Лукашенка не залишилось друзів – але він все одно хоче бути «шостим»
До президентських виборів у Білорусі залишилося трохи більше, аніж півтора місяці. П’ятикратний уже глава Білорусі Олександр Лукашенко знову прагне перемогти. Вшосте. А відтак діє традиційно для себе: усуває суперників, блокує реєстрацію тощо. Нині в СІЗО уже перебувають Микола Статкевич та Павло Северинець, активістка Ольга Ніколайчук, ютуб-блогер Сергій Тихановський, екс-глава «Белгазпромбанку» Віктор Бабарико та інші. Це все політики і активісти – з різних часів та з різних таборів. Щодо Бабарико, то його уже називають головним конкурентом Лукашенка (а також, як і Тихановського та Цепкало (про нього нижче) – проросійським кандидатом). Згідно результатів опитування, опублікованих 18 червня на сайті Euronews, яке нібито провів Інститут соціології НАН Білорусі та Білоруський інститут стратегічних досліджень, рейтинг Бабарика становить 58,2%, він лідирує. На другому місці опинилася дружина Сергія Тіхановська (її посадити не встигли) Світлана – 20,4%. Замикає трійку Валерій Цепкало (айтішник, у 1994-му був один із альтернативних кандидатів першої президентської кампанії Лукашенка, до 2017 перебував у ранзі надзвичайного і повноважного посла в США. – Авт.) із 15,7% Натомість «бацька» навіть не перетинає… 4-відсотковий бар’єр (його результат – 3,8%!).
Цифри, ну, просто неймовірні. Але чи можливе таке? Глава Інституту соціології Геннадій Коршунов каже, що ні. 19 червня він заявив, що згадані рейтинги «є фейками трикотажної фабрики», до яких ані його Інститут, ані Інститут стратегічних досліджень жодного стосунку не мають. Мабуть, варто б нагадати, що несанкціоновані соціологічні опитування в Білорусі заборонені, а також – зробити невеличку подорож на десять років назад – у 2010 рік. Тоді на передодні президентських виборів різні інтернет-ресурси також проводили подібні «голосувалки». Що цікаво – перевага опозиційних кандидатів була незаперечною. Приміром, на сайті rupoll.com за опозиціонера Андрія Саннікова (ініціатива «Європейська Білорусь») були готові голосувати 47%, за Лукашенка – 7%. А опитування на tut.by показувало у 2010-му такий набір фаворитів: Ярослав Романчук (Об'єднана громадянська партія) – 32%, Санніков – 22%, Лукашенко – 13%. А у підсумку що? Лукашенко переміг. За нього тоді нібито проголосувало майже 80%, за Саннікова – 2,45%, за Романчука – 1,98%. Що це – недобросовісні соціологи, фальшування виборів чи одночасно обидва варіанти?..
Утім повернімося до передвиборчої ситуації в Білорусі 2020 року. У РФ наразі підозріло відмовчуються. Натомість у Євросоюзі пригрозили новими санкціями. На що Лукашенко відповів: «Якщо я поведу себе демократично, покажу, що я біленький і пухнастий, то у мене шанс втратити країну взагалі». І наголосив, що без нього Білорусь порине в хаос, а відтак добровільно з влади не піде. Що ж, для Олександра Григоровича ситуація виглядає не дуже простою, адже хто його підтримує. Куди не глянь – одні противники, які, однак, між собою ніколи не зможуть домовитися (одні відкидають РФ як цивілізаційний напрямок, хочуть в Європу, а інші – абсолютно зросійщені). І це, схоже, єдиний для Лукашенка шанс на те, щоб зберегти за собою владу. Зрештою, не варто забувати про те, в чиїх руках силові структури…
Очевидно, що Лукашенка наздогнала доля усіх діячів його штибу: за чверть століття при владі він страшенно набрид. То як надалі розвиватимуться події в Білорусі, чого слід очікувати? Власне, які прогнози напередодні виборів?
На думку політолога Ігоря Рейтеровича, чи не вперше за багато років значна частина білорусів заявляють про те, що їм не подобається напрямок руху країни, а також те, на які вибори вони очікують. «Гадаю, що тут зіграв фактор як самих виборів, так і те, що Лукашенко свого часу неадекватно відреагував на епідемію коронавірусу. Наскільки мені відомо, нині там жахлива ситуація: лікарні переповнені, людям не ставлять діагнози. І от біда значною мірою змусила білорусів задуматися про свої громадянські права. Задуматись про те, що влада їх обманює, намагається усіляко контролювати і утискати, – коментує Рейтерович. – А відносно прогнозу, то в мене він достатньо похмурий. У Лукашенка на сьогодні є три шляхи. Жоден не є ідеальним для нього».
Перший шлях – піти на поступки та допустити вільні вибори. Але при такому Лукашенко не зможе гарантувати для себе прийнятного результату.
Другий – максимально «закрутити гайки». До цього сценарію Лукашенко зараз якраз і схиляється. «Зрештою, чинний глава Білорусі напередодні заявив, що він не може втратити країну. Тож посилення цього тиску ми в найближчі кілька тижнів побачимо. Не виключено, що в країні введуть комендантську годину – майже до надзвичайного стану дійдуть, але без обмеження виборчого права», – вважає Рейтерович.
Нарешті третій шлях – це заручитися допомогою РФ. Однак така допомога може дорого коштувати Білорусі. Аж до втрати суверенності. «Тому, швидше за все, Лукашенко піде другим шляхом: використає по максимуму репресивний та адміністративний апарат і проведе вибори з гарантованим результатом на свою користь», – переконує політолог.
Лукашенко не звертає уваги на результати опитувань. Найголовніше, що в нього є – це повний контроль над вертикаллю. Не важливо, скільки людей прийде на вибори – потрібний результат все одно «намалюють». Але от, що буде далі… Чи вийде народ на вулиці, протестуючи проти нечесних виборів? В Білорусії немає харизматичних опозиційних особистостей, які можуть повести за собою людей. Мало організацій, навколо яких може об’єднатися молодь. До того ж, усі вони розпорошені. «У Лукашенка наразі сильні позиції, але, гадаю, ці вибори для нього в будь-якому випадку стануть останніми, не залежно від результату», – каже Рейтерович.
Подібні міркування розділяє політолог-міжнародник Павло Бульдович. Як би хитко і невизначено не виглядала ситуація в Білорусі зараз, Лукашенко міцно стоїть на ногах. «Дефіцит опозиційних еліт у країні, повна концентрація влади, відсутність небезпечних для президентського становища зовнішніх чинників (і Росії, і Заходу нині не до білоруських виборів) – все це дає Лукашенку можливість почуватися відносно впевнено. Зрештою, репресії проти опозиції досі не викликали в Білорусі суспільних протестів масштабу українського Майдану, що свідчить про недостатній рівень протестного потенціалу», – вважає політолог.
З іншого боку, остання нафтогазова суперечка з РФ та процес політичної інтеграції з Москвою явно загрожують втраті суверенітету Білорусі, що посилює невдоволення частини громадян. На думку Бульдовича, певних репутаційних втрат білоруському лідеру завдала і політика в умовах пандемії, яка до того ж вибиває з рук президента один з головних козирів – видимість економічної стабільності в державі. «Суспільство втомлюється від десятиліть авторитарного режиму і, як наслідок, ми спостерігаємо високу підтримку опонентів Лукашенка, яких навіть складно назвати топовими публічними діячами. Щоправда, на руку чинному президенту грає неспроможність опозиції об’єднуватися», – стверджує він.
Зважаючи на одні й другі чинники, політолог припускає, що переможцем серпневих перегонів на 99% знову стане Лукашенко. «Але важливо інше – ця перемога вперше може стати для «батька» пірровою. Білорусь змінюється, запит на альтернативу незмінному президенту зростає. Ця зростаюча невідповідність рано чи пізно відправить Лукашенка на пенсію», – додав Бульдович.
Про високу ймовірність перемоги на майбутніх виборах Олександра Лукашенка наголошує і виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда. Але каже, що для нього головне не скільки перемога, стільки визнання цих виборів як світовою спільнотою, так і РФ. «Протистояння з конкурентами, з певним закручуванням гайок – давно не новина. Але в даному разі змінюється вектор зовнішньо-політичної активності», – каже політолог. І якщо раніше Лукашенко боровся на президентських виборах з представниками проєвропейської опозиції, то зараз... «Траєкторія політичного розвитку сусідньої країни суттєво відрізняється від української. Наприклад, присутність у виборчих комісіях представників будь-яких опозиційних сил мінімальна, – пояснює директор ІСП. – Несанкціоновані соціологічні опитування в Білорусі заборонені. Більше 80% промисловості країни – у державній власності, а дружні стосунки з Росією у багатьох громадян відторгнення не викликають... – переконує Магда, – Гадаю, в Кремлі добре розуміють ці особливості, адже РФ об'єктивно зацікавлена якщо не в падінні режиму Лукашенка, то в його максимальному ослабленні і досягненні більшої зговірливості, аби більше прислухався до бажань РФ. Відтак Лукашенко буде змушений маневрувати ще енергійніше, зокрема, відвідати 24 червня парад в Москві. Очевидно, це призведе до активізації процесів наповнення Союзної держави Росії і Білорусі конкретикою. Для РФ поглинання Білорусі є одним із можливих наслідків цих виборів».
Євген Магда додав, що його білоруські колеги з Центру Isans відзначають помітний вплив РФ через соцмережі «ВКонтакті» та «Однокласники». Росіяни через Росспівробітництво і Фонд підтримки публічної дипломатії ім. Горчакова активно працюють з представниками місцевої еліти. Найпопулярнішою газета там є «Комсомольськая правда», а російський «НТВ» – найпопулярнішим телеканалом. «Тобто важелі інформаційного впливу присутні. Як це втілюватиметься в життя… Думаю, ми побачимо це в найближчі півтора місяці. Звісно, на словах Москва відстоюватиме свою рівновіддаленість, але якщо за результатами президентських виборів не визнає їх легітимність або ж не визнає гіпотетичну на сьогодні перемогу Лукашенка – це буде зовсім інший етап політичних торгів. Дозволю собі припустити, що Лукашенко на лише 24 червня побуває в Москві. До 9 серпня пройде щонайменше іще один раунд його переговорів з Путіним», – стверджує політолог.
Зв'язки з РФ можна знайти у всіх трьох ключових опозиційних кандидатів. Росія присутня у формулі під назвою «білоруські вибори», але вона ще не застосувала всі свої фінансові та консультативні ресурси, наголошує аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич. «Швидше вона надає точкову підтримку окремим кандидатам», – наголосив політолог. При цьому він підкреслив, що національно орієнтована опозиція не підтримує нікого з нині популярних кандидатів. «Старі опозиційні партії намагалися зробити щось на зразок праймеріз, але закінчилося все тим, що вони просто пересварилися між собою», – стверджує він.
Мирослав Ліскович. Київ
