Глобальна криза від COVID-19 насувається. Що буде після?

Нещодавно президент Франції Емануель Макрон в інтерв'ю Financial Times припустив, що криза, спричинена COVID-19, може змінити характер глобалізації та структуру міжнародного капіталізму. Він сподівається, що «травма пандемії» зблизить більшість країн у багатосторонніх діях, щоб допомогти слабким країнам та ослабленим кризою. І це гарна новина. Катаклізм, що спонукав уряди надати пріоритет життям людей над економічним зростанням, може стати поштовхом для подолання екологічних катастроф та соціальних нерівностей, які загрожували стабільності світового порядку.

COVID-19 може стати поворотним моментом в епоху глобалізації. Проте, може статися і навпаки, адже закриття кордонів, економічне падіння та втрата довіри до демократії здатні зміцнити руку авторитаризму та вплив популістів, які намагаються використати кризу. Людство досі не збагнуло, де знаходиться нині, на початку чи в середині цієї кризи. З розвитком будь-якого із цих сценаріїв криза змусить нас проаналізувати події та явища останніх десятиліть.

ДЕМОКРАТІЯ ЧИ АВТОРИТАРИЗМ, ЩО ЛІПШЕ?

Усім нам відомо, що у випадку позитивного результату на COVID-19 у будь-кого з тих, з ким ми контактували, потрібно вжити радикальних санітарних заходів та обмежити подальші фізичні контакти. Принаймні 15 діб залишатися в ізоляції. Сам підхід свідчить про значення, яке приділяється в суспільстві захисту прав людини та їх приватного життя. Водночас, він полярно відрізняється від підходу з подолання кризи COVID-19 в деяких країнах на схід від наших кордонів. Хтось вбачає у цьому базову культурну відмінність.

Західні суспільства сприймають безпеку з індивідуальної точки зору як механізм захисту прав його членів, тоді як на сході її сприймають соціальним благом і, отже, підпорядковуються інтересам громади. У такому випадку спрацьовують принципи ієрархії, поваги до авторитету, довіри до держави та підпорядкування індивідуальних прав правам громади.

В епоху глобалізації таке ставлення до конфіденційності має миттєвий вплив на спроби використання персональних даних. Усі ми стали свідками, як на початку кризи дані мобільних телефонів та інших пристроїв в окремих країнах Азії використовувались для стеження за населенням та запобігання поширенню COVID-19. Цифровий моніторинг та використання особистих даних, як системи контролю, мав на меті досягнення вищої цілі – збереження здоров'я населення.

Натомість європейський регламент щодо захисту особистих даних навпаки визначає пріоритетом захист конфіденційності особистості та інформації про неї, обмежуючи доступ третіх сторін, у тому числі держави.

Постає запитання: хто ліпше впорається з кризами подібних масштабів? Адже однаково використання даних та обмеження конфіденційності використовувались як авторитарними режимами у Сінгапурі чи Пекіні, так і цілком демократичними – у Сеулі або Тайбеї, а управління епідемією за їх допомогою дали людству як корисні практики в Південній Кореї, Сінгапурі, так і обмежені – у ситуаціях з Італією або Іспанією.

Ключовими у відповіді на це запитання є слова “ефективність заходів”, а не вид політичного режиму, який їх впроваджує. Нещодавно американський філософ, політичний економіст Френсіс Фукуяма, зазначив, що криза COVID-19 забезпечить тривалість тим урядам, які виявляться ефективними у боротьбі з COVID-19, його наслідками та рівнем довіри, який громадяни надають їм з цих причин. «Демократія надає надзвичайну владу виконавчій гілці, щоб розібратися із загрозами, які швидко розвиваються. Але бажання делегувати цю владу та її ефективне використання залежить насамперед від довіри і віри, що лідери використовують отримані повноваження розумно і ефективно», – стверджує науковець.

У такій ситуації вид політичного режиму, ліберальна демократія чи авторитаризм, матиме менше значення, ніж швидкість, з якою ухвалюються рішення для стримування епідемії. Авторитаризм демонструє спроможність до реакції, артикуляцію командного ланцюжка, обмеження широких громадських свобод та неприйнятність критики на свою адресу.

Демократії, засновані на обмірковуванні та критиці зусиль органів державної влади, і, як наслідок, показують можливості кращого вибору державної політики. Водночас швидкість цих процесів уповільнена. Це зумовлено, передусім, наявністю систем стримування та противаг і політичного управління компромісом між санітарно-епідеміологічними критеріями та негативними економічними наслідками карантину. Децентралізація та координація різних рівнів влади виявляється вирішальною.

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ВИКЛИК СВІТОВОМУ ПОРЯДКУ

COVID-19 посилить ідейний поворот міжнародної системи. На матеріальному рівні зміна світового порядку визріла ще до початку кризи. За оцінками експертів, економіка семи держав, що розвиваються, так званих країн Е7 (Китай, Індія, Індонезія, Бразилія, Мексика, Туреччина та Росія) у 1995 році мала сукупний обсяг, еквівалентний половині ВВП – паритету купівельної спроможності – G7 (США, Велика Британія, Японія, Німеччина, Франція, Канада та Італія). Через 20 років, у 2015 році, економіку E7 вже можна було більш-менш порівнювати з економікою G7. У 2040 році країни E7 можуть навіть подвоїти ВВП G7. Менш ніж за півстоліття світ зазнав серйозних перетворень у матеріальній сфері, а міжнародна система сьогодні керується багатополярністю.

Зміна світового порядку, коли США та КНР змагаються за гегемонію, несуть із собою ідеологічний елемент, підсилений COVID-19. Світова громадська думка тривалий час визнає зростаючий вплив Китаю на міжнародній арені. Ще у 2017 році сприятливий імідж щодо Китаю та США був збалансований. Ми спостерігаємо як на тлі кризи, попри початкові помилки в її керуванні, вплив Китаю зростає. Пекін належним чином інструментував перевезення медичного обладнання та захисних матеріалів до Європи, а також інформаційну війну з Вашингтоном щодо походження вірусу – для покращення власного іміджу за кордоном. Отже, Китай прагне синхронізувати зростаючу матеріальну перевагу в світі з кращим позиціонуванням в ідеологічній площині.

Після кризи в західних демократіях через провал мультикультуралізму, зростання неолібералізму, популізму та націоналізму зміна ідеологічного порядку видається консолідуючою. Захід переосмислює центризм ідей, що керували міжнародним порядком після завершення «холодної війни», зокрема безперечного переважання демократичного та ринкового лібералізму. Піднесення капіталістичного авторитаризму Китаю є основним контрастом домінуванню західних ідеологій. Азійська модель, яку акцентує COVID-19, включається у змагання за політичні ідеї та соціальні моделі в глобальному масштабі. Домінуючі ідеології стають менш догматичними.

COVID-19 І ПОПУЛІЗМ

Беззаперечне просування демократії, багатосторонності, лібералізму та відкритих суспільств перетворювалося на певну поступливість, яка із економічною кризою насувалася у вигляді популізму. Популізм виявив, що рівність можливостей і держава добробуту давно відійшли на другий план. Поширюючись, криза COVID-19 дискредитує традиційну політику та інституції, що сприймається широкими верствами населення як системна невдача. Чим вищими є витрати на врегулювання кризи, тим більше може вкоренитися недовіра до інституцій.

Водночас, криза системи охорони здоров’я продемонструвала межі популізму, як з точки зору виконання рекомендацій експертів, так і в плані ефективності інституцій як механізму керування кризою. Головні носії західного популізму Дональд Трамп і Борис Джонсон, змінили свої початкові позиції щодо пандемії. Перший, з огляду на докази того, що сотні тисяч смертей у США можуть збільшити можливості переобрання, а також заподіяти шкоду економіці, спричинену карантином. Другий – відмовився від логіки «колективного імунітету» (який рекомендував масове зараження для підвищення імунітету населення) на очах епідеміологів Імперського коледжу Лондона.

Попри прихильність популізму подібні персони також спромоглися відстояти конкретні риторичний та політичний підхід у боротьбі з COVID-19. Лідерство, якого вимагає керування кризою, та наявність сильних лідерів у міжнародній політиці нормалізують вплив таких політиків, як Джонсон і Трамп, незважаючи на те, що вони демонстрували себе жахливими менеджерами на її початку. Про це свідчать опитування, проведені після спалаху захворювання, які надають їм високу електоральну підтримку і популярність та підсилюють їх виборчі очікування.

Навряд чи після кризи популізм зникне, а попит на лідерів, які його відстоюють, розвіється. Фактично, частина риторики популістів та порядку денного, спрямованих на захоплення влади, може бути посилена в різних місцях. Згадаємо угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана, який розглядає надзвичайний стан як можливість посилення своєї влади, а не як тимчасовий і пропорційний захід. Підписаний ним декрет наочно демонструє механізм консолідації влади та розмивання демократії. Щось схоже Орбан вже робив у 2015 році у зв’язку з кризою біженців, і це призвело до того, що він оголосив надзвичайний стан, який все ще діє, і зараз продовжується безстроково.

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ І СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Криза COVID-19 та глобальний порядок денний змушують міжнародну систему зіткнутися з парадоксом, суть якого полягає у неспроможності одночасно задкувати та успішно просувати реформи міжнародного управління.

З одного боку, національна держава посилилася в галузі керування кризовими ситуаціями завдяки своїм повноваженням у галузі охорони здоров'я, контролю кордону чи стимулюючих планів. Але такий поступ виявився не рівнозначним зменшенню участі світового рівня в цій кризі. Починаючи з реагування на пандемію та до задоволення потреби в міжнародній структурі співробітництва, що сприятиме прогресу пошуку вакцин, лікування та профілактики. Антиглобальна динаміка виробництва медичних препаратів, медикаментів чи основних товарів народного споживання, ймовірно, не збережеться після кризи. Світ завтрашнього дня не перестане бути глобалізованим, взаємопов'язаним та взаємозалежним. Абсолютне повернення до національного – нереальне і навряд чи бажане.

З іншого боку, логіка «моя країна понад усе» та нульова динаміка, включаючи погрози торговельних війн, підштовхують міжнародне керування у глухий кут. Якщо питання полягає у встановленні більш ефективних рамок співпраці, то сліпота, яку демонструють лідери держав, суперечить будь-яким зусиллям з реформування системи міжнародного управління. Такий стан речей призвів до зупинки багатьох міжнародних інституцій – від СОТ до РБ ООН та дії міжнародних угод, таких як Паризька угода щодо зміни клімату та нерозповсюдження ЗМУ Ірану.

В умовах суперництва між великими державами міжнародні організації стають інструментом геополітики, ігровою дошкою, на якій фігури рухаються конкуренцією. Багато з них, зокрема, Китай і Росія, вважають за краще зберігати застарілий міжнародний порядок, але він надає можливість зберегти свої владні позиції. Тому, незважаючи на те, що національної складової недостатньо для відповіді на глобальні виклики, такі як COVID-19 або кліматична криза, світові потрібні співучасть та лідерство в міжнародному управлінні.

Світ до і після кризи COVID-19 залишатиметься таким, в якому відносини та співпраця між основними міжнародними державами продовжуватиме поєднуватися зі зростаючим впливом Китаю та з посиленням динаміки глобального взаємозв'язку. Незважаючи на це, жодна держава не матиме достатніх можливостей самостійно писати правила нового глобального порядку.

ВИКЛИК ДЛЯ ЄВРОПИ

У такому контексті ЄС постає перед викликом та потребою брати більшу відповідальність. Після кризових років Євросоюз показав дефіцит системи управління, повільність механізмів управління кризами та прийняття рішень. Сьогодні європейський ліберальний порядок протистоїть впливам зовнішніх гравців, таких як Росія та Китай, дистанціюванню США та внутрішнім впливам євроскептиків та популістів.

Десятиліття безперебійної кризи підмивали основи Євросоюзу. Криза євро поставила під загрозу основи єдиної валюти та необхідну монетарну реформу. Положення біженців змінили свободу пересування та Шенгенську зону. Brexit закінчив логіку поглиблення та продовження розширення ЄС. А COVID-19 привів до відновлення внутрішніх кордонів, обмеження мобільності людей, створив загрозу існуванню єдиного ринку та демонструє недостатню спроможність мобілізувати колективні ресурси для подолання криз у сфері охорони здоров'я та в економіці. Внутрішні кризи Євросоюзу посилилися нестабільністю на її південних та східних кордонах, знизили якість зовнішнього прогнозування та взаємодії з міжнародною системою.

Криза COVID-19 сприймається ЄС як глобальна, соціальна та економічна надзвичайна ситуація. В її керуванні Євросоюз уже пройшов кілька етапів. Зокрема, шок через відсутність спроможності координувати заходи, відповідальність за які належить, передусім, країнам-членами (політика охорони здоров’я, прикордонний контроль). Згодом ряд подій, узгоджених із поточною динамікою міжнародної політики, на кшталт обмежень експорту медичного обладнання між країнами-членами чи закриттям національних кордонів, знизила рівень координації.

Далі, у середньостроковій перспективі, Євросоюз напевно відновить свій соціальний генезис, як і рівними частинами скасує конституційні обмеження, започаткує оновлений внутрішній ринок та сприятиме верховенству закону. Успіх та легітимність майбутніх рішень залежатимуть від прогресу в соціально-економічних питаннях. Охорона здоров’я та безпека людей повернуть центральне місце та гарантуватимуть прогрес соціального будівництва.

З впевненістю можна стверджувати, що Європа навряд чи наслідуватиме китайську ціннісну модель. Ані Європа, ані її громадяни, не зраджуватимуть своїм фундаментальним цінностям. Ніхто не відмовлятиметься від індивідуальних свобод на користь більш ефективного авторитаризму, тому альтернативною моделлю видається сильна Європа через функціональні інституції.

Євросоюз залишається краще оснащеним, ніж інші держави, для просування міжнародного порядку, заснованого на правилах багатостороннього співробітництва. Динаміка взаємозалежності та взаємозв'язків повернеться і доведе, що ефективна співпраця на міжнародному рівні є найкращою протиотрутою проти криз на кшталт COVID-19. Але, якщо цього не вдасться зробити, то вікова традиція державної влади переважить як інший найкращий варіант світового порядку.

Роман Сущенко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства