COVID-19. Викривлення часу
Репортер найбільшого новинного веб-сайту Канади “thestar.com” (він же – “The Toronto Star”) Дуглас Куан (Douglas Quan) взявся спостерігати за тим, як почали плентатися хвилини та години.
Час сповільнився до плазування.
Дні тепер розмиті, розтягнуті.
Те, що було два тижні тому, здається діялося два роки тому.
Це все сюрреалістично, але як реально. Невже я опинився в епізоді реаліті-шоу?
Коли навколо розгортається глобальна медична криза, у соцмережах люди починають говорити на абстрактні, соціально віддалені теми. Дедалі частіше лунають сповіді про те, що хтось потрапив у викривлення часу або переживає сюжет науково-фантастичного роману.
Це час пандемії COVID-19, нині у всіх нас час плине трохи інакше. Це схоже на те, наче людство колективно тамує подих, бо ось-ось, здається, стане свідком жахливої автотрощі. Тим часом перед очима все рухається в повільному темпі, й ми змушені чекати, поки нам покажуть продовження.
Статус у Twitter голлівудської актриси та співачки Бетт Мідлер (Bette Midler) гучними подіями не вражає: "Залишилася вдома, як і всі інші". Від тих рядків віє тривожним почуттям.
Кільки тижнів тому зірка написала промовистий твіт:
- "Субота. Певне, як і ви, свої дні я вважаю розмитими; один день дуже схожий на інший... Новини, хатні справи, погані новини, електронна пошта, занепокоєння, телефонні балачки, приготування їжі, сніданки, обіди, вечері. Це все сюрреалістично, але як реально. Невже я опинилася в епізоді реаліті-шоу?
Ми мимовільно кліпаємо очима і ненаситно обробляємо візуальну інформацію
Що з нами трапилося? Місяць-півтора тому ми скаржилися одне одному, як щодня бракує часу, а полиці в книгарнях аж вигиналися від посібників із самовдосконалення, які вчили нас відновлювати згаяний час.
Де все це ділося? Чим пояснити сучасне викривлення часу?
Відповіді на складні питання простими не бувають. Місяць-півтора тому ми їх легко вимагали від фахівців із сучасної психології, когнітивної науки і фізики за межами Стандартної моделі. Ясна річ, тиняння по квартирі й нудьга зелена відіграли певну роль. Як і перевантаження теленовинами. Але як і колись, ми мимовільно кліпаємо очима й ненаситно обробляємо візуальну інформацію.
Їхня найважливіша робота – стежити, як повільно плине час карантину
На відміну від астрономічного часу, суб'єктивний час дуже тягучий. Те, як під час карантину люди сприймають певний проміжок часу, сильно відрізняється від того, як у недалекому минулому сприймався той самий період. Професорка психології університету Вілфрід Лорьє (Wilfrid Laurier University), провінція Онтаріо, Енн Вілсон (Anne Wilson) нещодавно влаштувала онлайн-дискусію зі своїми студентами щодо сприйняття часу.
- Більшість студентів, які висловилися по темі, зазначили: вони справді відчувають, що в самоізоляції час сповільнився і, здається, назавжди, – розповіла професорка. – Цьому сприяють різні фактори. Коли людині здається, що багато що змінилося від колишніх часів, вона має справу із суб'єктивним часом. Тому наш світ виглядає дещо інакше, ніж місяць-півтора тому. Скажу більше, лютий 2020-го для багатьох здається прадавньою історією.
Не секрет, наші почуття також можуть впливати на сприйняття часу. Зазвичай, неприємні часи тягнуться довго, а приємні – пролітають. Звісно, враховуйте нудьгу та бездіяльність. Вони – підступні вороги астрономічного часу. Психологи стверджують: ті з нас, хто проживають порожні дні й ні до яких справ не беруться, швидше за все, відчують часову тяганину та марудність днів. Їхня найважливіша робота – стежити, як повільно плине час карантину.
Саме тут починаються цікаві речі.
Коли кинути погляд на минулий період бездіяльності та млявості, наше сприйняття прожитого часу змінюється. Професорка Енн Вілсон пояснює:
- Якщо уважно придивитися до порожнього тижня, де сталося мало подій, він здається коротким, оскільки у нас катма чітких спогадів, щоб заповнити той період часу. І – навпаки, напружений тиждень, насичений подіями, у ретроспективі може здаватися довшим. Адже ми легко згадуємо безліч різних подій та переживань, розтягнутих у часовий ландшафт.
Енн Вілсон робить висновки із власного досвіду, набутого протягом останніх тижнів. Професорці доводиться інтенсивно працювати повний робочий день, постійно опановуючи технології онлайн-освіти, щоб викладати студентам у Мережі, вгамовувати паніку серед них, а в перервах допомагати своїм дітям виконувати домашні завдання. Енн марить про те, як закінчиться семестр і настане… нудьга.
Якщо ми рефлектуємо щодо глобальних проблем, викривлення часу стає нашою психологічною зброєю
Карантин – це незвіданий людством період, коли споживається забагато загальних новин про COVID-19 і відбувається замало подій у приватному житті. Професорка психології університету Манітоби (University of Manitoba) Лауна Лебо-Макгован (Launa Leboe-McGowan), яка спеціалізується на когнітивістиці, переконує: є щось таке, що може вплинути на наше уявлення про час, і воно залежить від того, скільки новин про COVID-19 ми на день перетравлюємо.
Ви погодитеся, останніми тижнями нас перевантажила величезна кількість спеціальної інформації про світову пандемію. Спочатку коронавірус здавався далекою кризою, що вразила одну китайську провінцію. Потім COVID-19 поширився на азіатські країни. Далі з’явилися повідомлення про зараження безтурботних пасажирів круїзних лайнерів. Потім – якось одночасно – кількість уражених хворобою людей почала зростати в усіх куточках земної кулі.
Чи згадаєте ви тепер, коли раптом закрилася безтурботна Італія? Ні, бо нашу увагу привернула інша тенденція… Заражатися COVID-19 почали зірки і політики: актор Том Хенкс та його дружина Ріта Вілсон, Софі Трюдо, дружина прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Зненацька були запроваджені обмеження на поїздки, залунали рекомендації місцевої влади про самоізоляцію, з’явилися заборони великих зібрань та директиви про практику соціального дистанціювання.
- І тоді люди, в залежності від соціальної поведінки, зазнали викривлення часу. Ті з них, які застрягли вдома і ситуацію пустили на самоплив, тепер переконані: за останній місяць спливло багато часу. Ті, які вчасно знайшли собі заняття і з новин про COVID-19 переключилися на позитивні речі, – відчувають протилежне: час у них мчить, як і до пандемії, – прокоментувала ситуацію професорка психології Лауна Лебо-Макгован.
У даному випадку спостерігається дивна закономірність: чим більше людина розмірковує над світовими проблемами, тим повільніше плине для неї час. Рішення загальних проблем вимагає незвичних обставин, на які доводиться чекати й чекати. Якщо ми рефлексуємо щодо глобальних проблем, викривлення часу стає нашою психологічною зброєю, захищаючи нас від безпорадності.
Минуле людина запам’ятовує у пунктуаційний спосіб, а пунктуаційними пунктами стають клацання наших фотоапаратів
Тепер – трохи фізики.
Не повірите, але людські очі працюють, як фотоапарати. Минулого року знаний професор прикладної механіки університету Дьюка (Duke University), Північна Кароліна, Адріан Бежан (Adrian Bejan) опублікував наукову розвідку, в якій дослідив одне-єдине питання: чому дні здаються коротшими, коли ми дорослішаємо. Один із піонерів сучасної термодинаміки, батько “конструктального закону” пояснив, як із часом в людському організмі змінюється обробка візуальної інформації.
На думку професора Бежана, наші очі діють як фотокамери, постійно клацаючи кадри, які потім передаються від очей до мозку:
- У молодості все, що ми бачимо, є для нас новим; і це викликає лавину подразників. Тож щосекунди ми візуально обробляємо багато ментальних образів. Ось чому, коли ми думаємо про роки юності, здається, той часовий відрізок також розвивався повільніше. Коли ми старішаємо, і наше тіло збільшується в розмірах, шляхи, які передають візуальну інформацію від очей до мозку, – стають довшими, а швидкість контакту повільнішою – через вікову деградацію. Іншими словами, у зрілому віці, між сходом і заходом сонця, ми фіксуємо і сприймаємо менше “кадрів на секунду”. Це створює уявлення, що час рухається швидше, бо сонце щодня швидше сідає.
Як у сучасній ситуації можна використати подібні відкриття?
- Надзвичайні події, які нині ми переживаємо, пришвидшують роботу вашої фотокамери, що клацає і клацає кадри, драматично бомбардуючи мозок негативними враженнями та новинами, яких ви не очікували, – пояснює Адріан Бежан. – Саме через безліч сфотографованих новин мозок має відчуття, що сонце сідає значно пізніше, ніж зазвичай. Це свідчення того, що ми не справляємося з потоком негативної інформації.
Бежан порівнює поточну ситуацію з пригодою знайомого сонґрайтера.
Одного разу той розповів вченому дивну історію: мовляв, щоразу, коли композитор пише новий хіт, через новизну події час для нього ніби зупиняється. Щось подібне відбувається, коли вони збираються разом із колишніми товаришами по баскетбольній команді й починають згадувати. Зсивілі однокласники здатні згадати деталі: хто саме несподівано закинув м’яч, і як тоді натовп вболівальників шалено вибухнув. Але…
- Але ми не пам’ятаємо ні номери майок, ні прізвища арбітрів, ні імена товаришів по команді. Зате ми пам’ятаємо миті, коли час зупинявся! Минуле людина запам’ятовує у пунктуаційний спосіб, а пунктуаційними пунктами стають клацання наших фотоапаратів, налаштованих на найбільшу новизну і найменшу тривалість події.
Ми здатні скоротити час невизначеності. Власне, все залежить від нашої діяльності, чи – бездіяльності
Що нам до всього цього? Ой, куме, не кажіть…
Знаючи, як саме сприймається час, ми здатні впливати на власне сприйняття часу. З огляду на це, експерти з когнітивістики радять:
- Вводьте новинки у свій кожен день.
Нещодавно (01.04.2020) професор маркетингу та психології університету Торонто Ентер Сем Маґлі (Enter Sam Maglio) написав колонку для “Washington Post” під промовистою назвою “Це не має відчуватися як вічність”. У статті йшлося про те, що “насувається невизначеність”. І те, як ми нині переживаємо, постійно натискаючи кнопку каналів у пошуках теленовин про коронавірус, примушує наш психологічний час тягнутися.
Професор Маґлі згадав свій експеримент, коли одного разу він прилаштував на чоло екшн-камеру “GoPro” і записав свою восьмихвилинну поїздку. Потім викладач попросив студентів переглянути відео та визначитися, як довго тривала подорож. Не вгадав ніхто. Ті, хто заздалегідь знали, куди їде професор, стверджували: заїзд тривав близько семи хвилин; ті, кого тримали в незнанні, схилялися до дев’яти хвилин.
- Останнім часом ми всі перебуваємо у психологічно незручному стані, стані невизначеності, – написав Ентер Сем Маґлі у “Washington Post”. – Найбільш точна здогадка про те, як довго все повертатиметься до звичайного життя, може бути визначена словом “нескінченно”. Але наші суцільні розчарування пов’язані виключно із нерозумінням того, як тягнеться наш час. Але, додаючи у наше буденне життя розмаїття, або новизни, – чогось того, що приверне увагу і дозволить думати про щось інше, ніж COVID-19, – ми здатні скоротити час невизначеності. Власне, все залежить від нашої діяльності, чи – бездіяльності.
Допомагати іншим – це достойний спосіб, як гідно контролювати власне життя і свій час
Якщо ви спостерігаєте, як з ранку до ночі сохне фарба – ви матимете найдовший у вашому житті день, триватиме він годин 16. Щоправда, завтра, коли ви зиркнете на пофарбовану поверхню, з’явиться присмак розчарування: нащо ви, як якийсь нездара, змарнували день? Споглядання – ефективна стратегія щоразу переконуватися, що ви робите щось інше, ніж “нічого особливого”.
Якщо захочеться вийти з депресії, у нагоді стануть прості речі. Замість того, щоб лежати й переглядати “Netflix” чи “Pornhub”, почніть брати онлайн-уроки, вивчайте іноземну мову, спробуйте за новим рецептом щось приготувати, гуляйте із собакою в парку, зателефонуйте другу, якого не чули кілька тижнів. Не кажу, взагалі, про волонтерство. Адже допомагати іншим – це достойний спосіб, як гідно контролювати власне життя і свій час.
У темі буденного життя узагальнених порад немає. Кожен самостійно шукає шлях, щоправда, сучасна наука часто підказує, на що саме варто зробити наголос.
Олександр Рудяченко
Використані джерела: The Star , The Washington Post
