Ще не так давно ми по праву пишалися нашими досягненнями на шляху до вільної демократичної Європи. Мрія багатьох – відчути себе частиною цивілізованого світу – почала збуватися. Чого тільки вартий безвіз, коли потрапити в майже будь-яку європейську країну стало простіше простого. А свобода зібрань? Спілкуючись з правозахисниками нашого північного сусіда, можна було побачити в їхніх очах білу заздрість, адже до такої свободи, яку мали ми, їм було ще дуже й дуже далеко. І раптом... пандемія! Світ раптово змінився. Обмеження за обмеженнями. Звичайно, такий поворот подій викликав у багатьох цілком зрозуміле незадоволення і роздратування. Чи виправдані такі жорсткі заходи?

Друге питання. В Україні існує низка закритих закладів — психіатричні лікарні, психоневрологічні інтернати, місця позбавлення волі, куди і раніше вхід стороннім особам був доволі обмежений. А тепер, в умовах карантину, і зовсім закритий. Як забезпечити контроль за дотриманням прав мешканців місць несвободи? І чи отримують вони належне медичне забезпечення?

Прокоментувати ситуацію ми попросили відомого фахівця з міжнародного захисту прав людини, міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права – президента Європейського комітету з питань запобігання катуванням, першого віцепрезидента Української асоціації міжнародного права Миколу Гнатовського.

ЗАПРОВАДЖЕНІ ЗАХОДИ ПОСТІЙНО КОРЕГУЮТЬСЯ З УРАХУВАННЯМ РОЗВИТКУ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

- Пане Миколо, яка ваша думка, чи виправдані дії держави в обмеженні прав і свобод  через режим карантину? Чи не занадто суворі ці обмеження? 

- Загалом Україна рухається в одному напрямку зі значною більшістю європейських держав, запроваджуючи захисні заходи з метою зупинити або принаймні суттєво уповільнити поширення пандемії COVID-19. Конкретний зміст запроваджених заходів оцінювати наразі зарано, тим більше, що вони постійно корегуються з урахуванням розвитку епідеміологічної ситуації. Точно можу сказати, що заходи, наразі запроваджені Україною, далеко не найсуворіші серед сорока семи держав-членів Ради Європи.  

З точки зору прав людини, треба насамперед пам’ятати, що держава має позитивні зобов’язання захищати життя та здоров’я усіх осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Тому невжиття державою необхідних заходів може дорівнювати серйозному порушенню основних прав людини, починаючи з права на життя. Водночас будь-яке втручання держави у права та свободи повинно ґрунтуватися на законі, бути необхідним, пропорційним, заснованим на повазі до людської гідності та обмеженим у часі. Навіть під час надзвичайної ситуації та у разі оголошення надзвичайного стану держава мусить гарантувати права людини, закріплені у власній Конституції та у її міжнародних зобов’язаннях.

КОЛИ ЗА РІШЕННЯМ ДЕРЖАВИ ОСОБА ПОТРАПЛЯЄ У ЗАКЛАД НЕСВОБОДИ, У ДЕРЖАВИ ВИНИКАЄ ПОСИЛЕНИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДБАТИ ПРО ЦЮ ОСОБУ 

- Які нові виклики постали у сфері дотримання прав людини в місцях несвободи у зв'язку з пандемією, адже карантин — зручний привід не допустити правозахисників здійснювати контроль? 

- Кризова ситуація, спричинена пандемією, моментально виявляє слабкі місця в усіх сферах суспільного життя, починаючи з організації охорони громадського здоров’я. А коли йдеться про людей у місцях несвободи, то тут ситуація за визначенням буде ще гострішою. По-перше, коли за рішенням держави особа потрапляє у заклад несвободи, у держави виникає посилений обов’язок дбати про цю особу: її життя, здоров’я, інші потреби. Усе погане, що стається з особою в умовах несвободи через брак необхідної турботи з боку держави – відповідальність останньої. Досвід України у цьому сенсі вкрай плачевний. Подивіться лише на кількість рішень Європейського суду з прав людини, у яких констатується порушення права на життя та заборону нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання через брак необхідної медичної допомоги ув’язненим. 

По-друге, місця несвободи в Україні завжди відрізнялися підвищеним ризиком неналежного ставлення до осіб, які в них утримуються. Важко узагальнювати, адже характер проблем, скажімо, зі ставленням до осіб, затриманих поліцією за підозрою у вчиненні злочину,  взятих під варту, які перебувають у слідчих ізоляторах, та, скажімо, поводженням з недобровільними пацієнтами психіатричних лікарень чи мешканцями психоневрологічних інтернатів – мають чимало відмінностей. Щоправда, всі ці проблеми об’єднує зневага, подекуди системна, до гідності цих осіб, що створює значний потенціал для порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини – тієї самої, що забороняє катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Доступ до таких закритих установ незалежних моніторингових органів – як міжнародних, таких як Європейський комітет із запобігання катуванням, так і національних, як-от Національний превентивний механізм, що в Україні функціонує як підрозділ Офісу Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, є одним із найважливіших засобів запобігання посяганням на гідність осіб в умовах несвободи. Тож цей доступ має гарантуватися навіть під час епідемії.  

Інша справа, що правозахисники та інші відвідувачі місць несвободи мусять відповідально ставитися до своєї роботи та завжди керуватися принципом:«Не нашкодь», що є для них не менш важливим, аніж для лікарів.

Наведу простий приклад: уявіть собі відвідання співробітниками моніторингового органу (чи, скажімо, народними депутатами та їхніми помічниками – є і така норма в законодавстві України) інтернату, де знаходиться велика кількість осіб похилого віку та ще й з різними хронічними хворобами. Навіть після завершення піку пандемії відвідання таких осіб вимагатиме особливої обережності та, за потреби, застосування усіх необхідних засобів індивідуального захисту. Утім, для тих, хто займаються моніторингом місць несвободи, такі вимоги мають бути самоочевидними. Адже й без епідемії вони повинні заходити в місця, де перебувають вразливі особи з небезпечними інфекційними хворобами або повністю «вбитим» імунітетом. Вимоги здорового глузду ніхто не скасує. Але, підкреслюю, всі місця несвободи повинні залишатися відкритими для моніторингу та зовнішніх інспекцій. 

ОСОБИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У МІСЦЯХ НЕСВОБОДИ, ПОВИННІ МАТИ ДОСТУП ДО ТЕСТУВАННЯ НА  КОРОНАВІРУС  

- Чи існують чіткі рекомендації Ради Європи щодо поводження з особами, позбавленими свободи, у контексті оголошеної ВООЗ пандемії? 

- Так, існують. Щойно масштаб пандемії в Європі став більш-менш зрозумілим, Європейський комітет із запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, виступив із документом під назвою «Перелік принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими свободи, у контексті пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19)». З цим документом, який є максимально стислим та доступним переліком десяти основних принципів, можна ознайомитися на сайті Комітету, де його перекладено багатьма мовами держав-членів Ради Європи, зокрема й українською. Ці рекомендації отримали позитивні відгуки як від держав, так і від профільних міжнародних організацій. Цікаво, що детальні рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо особливостей боротьби з пандемією у місцях несвободи, видані дещо пізніше, цілком відповідають позиціям, висловленим Комітетом. 

У Переліку принципів Європейського комітету із запобігання катуванням наголошується на необхідності вжити всі можливі заходи для захисту здоров’я та безпеки всіх осіб в умовах несвободи, а також персоналу, який там працює – бо це прямо взаємопов’язані речі. Оскільки боротьба з пандемією – справа глобальна, слід насамперед керуватися рекомендаціями ВООЗ та розробленими на їхній основі національними протоколами. Мобілізація, навчання та створення умов для роботи персоналу за таких умов теж є необхідним елементом. 

Особи, які перебувають у місцях несвободи, повинні мати доступ як до тестування на наявність коронавірусу, так і, за потреби, до відділень інтенсивної терапії. Підвищену увагу слід приділити особливим потребам таких осіб, зокрема вразливих груп та груп ризику, а саме старших осіб та осіб із раніше набутими хворобами. Серед наведених Комітетом принципів також мова йде про підтримку необхідного рівня особистої гігієни (зокрема, доступність мила та гарячої води), про психологічну підтримку та забезпечення людського контакту для осіб у медичній ізоляції, про компенсацію браку побачень можливістю спілкування телефоном та голосовим зв’язком через Інтернет, необхідність перебування на свіжому повітрі принаймні годину на добу.  

КОМІТЕТ ЗАКЛИКАЄ ДЕРЖАВИ ЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ АЛЬТЕРНАТИВИ ВЗЯТТЮ ОСОБИ ПІД ВАРТУ В ОЧІКУВАННІ СУДУ 

Окремо наголошу на тому, що пандемія створила ситуацію, коли держава мусить всерйоз розглянути термінові заходи, спрямовані на «розвантаження» місць несвободи. Тісний контакт між ув’язненими у переповнених камерах, бараках чи палатах може швидко перетворити ці місця на розсадники інфекції, що прирече на тяжкі захворювання або навіть загибель велику кількість утримуваних там осіб. Крім того, інфекція звідти може поширюватися на все суспільство, щодо якого в’язниці, скажімо, гратимуть роль «підсилювачів» епідемії. Тож Комітет закликає держави частіше використовувати альтернативи взяттю особи під варту в очікуванні суду, а також вдаватися до скорочення строків позбавлення волі, до умовно-дострокового звільнення та пробації, до повторної оцінки потреби у продовженні недобровільної госпіталізації психіатричних пацієнтів, до виписки або надання комунальної медико-соціальної допомоги особам, які перебувають в установах соціального захисту, а також до відмови, наскільки це можливо, від адміністративного затримання мігрантів. 

ПОТРЕБА У РОЗВАНТАЖЕННІ СІЗО ТА ВИПРАВНИХ УСТАНОВ ЯК СПРОБА ЗАПОБІГТИ НАЙТЯЖЧОМУ СЦЕНАРІЮ Є ДУЖЕ ГОСТРОЮ 

- Чи спроможна Україна виконати рекомендації Ради Європи? Чи є супротив з боку адміністрацій закладів? 

- Не думаю, що будь-хто з адміністрації закладів зацікавлений у великій кількості хворих та померлих у своїх установах. Проте питання не може бути залишене на розсуд місцевого керівництва: за нього відповідає держава загалом та, зокрема, міністерства, у віданні яких знаходяться місця несвободи (Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство соціальної політики тощо). Наскільки можна бачити, принаймні із публічно доступної інформації, Міністерство юстиції вживає низку заходів, спрямованих на запобігання поширенню пандемії на пенітенціарні установи. Наскільки ці заходи є достатніми і наскільки може йтися про продуману стратегію – важко судити, адже, як я вже говорив, установи і до пандемії відзначалися низкою тяжких та системних проблем. Тому, думаю, що, наприклад, потреба у розвантаженні СІЗО та виправних установ як спроба запобігти найтяжчому сценарію є дуже гострою. Її вирішення не залежить лише від виконавчої влади – необхідні ще й рішення судів, та, можливо, й зміни до законодавства, адже йдеться про відповідальність держави загалом. У цьому зв’язку хотів би привітати заяву заступника генерального прокурора України Гюндуза Мамедова, який  акцентував увагу безпосередньо на необхідності дотримання рекомендацій Європейського комітету із запобігання катуванням щодо поводження з особами, які перебувають в умовах обмеження свободи у період пандемії. 

- Звичайно, пандемія у світі виникла несподівано. Але, мабуть, вже є якийсь досвід дій європейських держав в даній ситуації. В чому він полягає? Чи враховуєте ви його? 

- Ситуація змінюється дуже швидко, нові заходи вживаються європейськими державами буквально щодня. Не є винятком і рішення, що стосуються місць несвободи. Низка держав дослухалися до рекомендацій Європейського комітету із запобігання катуванням та відозв низки неурядових організацій і почали оперативно «розвантажувати» пенітенціарну систему, мінімізуючи кількість осіб, взятих під варту, та звільняючи засуджених до позбавлення волі, яким залишилося відбувати рік чи півтора року (як Франція чи Італія), або переводячи засуджених осіб у режим «домашнього відбування покарання» під електронним спостереженням (як Польща). Крім того, вживається багато різних заходів, що загалом відповідають принципам, які рекомендує наш Комітет. Утім, треба розуміти, що існує багато національних особливостей. Так, думаю, державам, у яких було дотримано передбачений Європейськими пенітенціарними правилами та рекомендаціями нашого Комітету підхід щодо розташування осіб у приміщеннях камерного, а не барачного типу, а надто там, де засуджені розміщені в індивідуальних камерах (наприклад, у скандинавських країнах), буде легше стримувати епідемію.

У БАГАТЬОХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ В’ЯЗНИЧНИХ СИСТЕМАХ ЗУПИНЕНІ ПОБАЧЕННЯ  З БУДЬ-КИМ, КРІМ АДВОКАТІВ 

- На які тимчасові обмеження прав людини в закладах несвободи, на ваш погляд, доцільно погодитися задля захисту людей від коронавірусу, а на які – ні? 

- Цілком нормально, якщо на час цієї кризи у місцях несвободи, за потреби, зупинятиметься діяльність, яка не є абсолютно необхідною – скажімо, якісь колективні види роботи чи відпочинку ув’язнених, спортивні вправи тощо. Звісно, вони дуже важливі й потрібні, і мають бути відновлені, щойно ситуація нормалізується. Далі, у багатьох європейських в’язничних системах зупинені побачення засуджених та взятих під варту осіб з будь-ким, крім їхніх адвокатів. Утім, усі такі обмеження необхідно компенсувати: скажімо, замість побачень слід полегшити доступ ув’язнених до телефону та запровадити можливість спілкування з родиною, скажімо, Скайпом чи за допомогою іншої подібної програми, як рекомендує наш Комітет і як це зроблено, скажімо, у Фінляндії. Крім того, осіб, яких за рішенням лікаря поміщено на карантин, слід забезпечити щоденним змістовним спілкуванням з іншими людьми. 

ЯК ДОПОМОГТИ ДЕРЖАВІ В ДОТРИМАННІ ЇЇ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У МІСЦЯХ НЕСВОБОДИ 

- В Україні є представництво Ради Європи. Розкажіть, будь ласка,  які сьогодні реалізуються проєкти щодо дотримання прав людей, що знаходяться в місцях несвободи? Чи змінились ваші плани у зв'язку з пандемією? 

- Офіс Ради Європи в Україні справді реалізує важливі проєкти співробітництва з українською владою, спрямовані на допомогу державі у дотриманні її зобов’язань щодо забезпечення прав осіб, які перебувають у місцях несвободи. Загалом такі проєкти покликані гармонійно доповнювати діяльність Європейського комітету із запобігання катуванням як моніторингового органу Ради Європи в цій сфері, а також сприяти усуненню причин, через які Європейський суд з прав людини знаходить порушення Україною відповідних положень (Європейської) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ідеться про два проєкти, які Рада Європи здійснює спільно з Європейським Союзом. Перший з них спрямований на допомогу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері запобігання неналежному поводженню у місцях несвободи, а другий має на меті допомогти державі ефективніше виконувати рішення ЄСПЛ, які пов’язані з роботою пенітенціарної системи.

Серед іншого, йдеться про наближення національних стандартів надання медичної допомоги ув’язненим та засудженим до європейських, на необхідність чого систематично звертав свою увагу і Європейський комітет із запобігання катуванням. Пандемія COVID-19 лише ще більшою мірою підвищує актуальність цих проєктів офісу Ради Європи в Україні. 

Олександр Козловський. Київ

Фото: Павло Багмут, Укрінформ