Сирія. Навіщо Росія провокує Туреччину?
У ніч із 27 на 28 лютого ситуація в Ідлібі вийшла на новий рівень ескалації: у результаті атаки сил режиму Асада з повітря по турецьких підрозділах загинуло 33 військовослужбовці. Повітряний напад стався через кілька годин після того, як в Анкарі завершився черговий раунд турецько-російських переговорів по Сирії.
Широкому загалу досі невідомо, що стояло за сухим формулюванням «делегації розглянули ситуацію в Ідлібі у всіх її аспектах», але очевидним є те, що розмова не задалася і на практиці обернулася відкритою атакою сил режиму, підтримуваного РФ, проти Туреччини, черговим порушенням раніше досягнутих домовленостей про припинення вогню.
ЄВРОПІ ЗАГРОЖУЄ “АРМІЯ” БІЖЕНЦІВ
Щойно з’явилося повідомлення про загиблих турецьких військових у Сирії, одразу під генконсульством РФ у Стамбулі зібралися протестувальники. Скандуючи "Росія – вбивця, Путін – вбивця", "Путін заплатить за вбивства", "Сирія буде могилою для Росії", вони вимагали припинення війни та кровопролиття і прагнули помсти.
Адже війна в Сирії «зустрічає» їх на вулицях турецьких міст, у громадських місцях, у лікарнях і школах – усюди, де можна побачити сирійських біженців, яких прийняла Туреччина. Кожне, чи то мале, чи велике, загострення ситуації в Сирії призводить до збільшення міграції до кордонів Туреччини, яка вже прийняла майже 4 мільйони сирійців.
У суспільстві ці кроки сприймають неоднозначно. З одного боку, погоджуються з необхідністю слідувати принципам гуманізму та взаємодопомоги, з іншого – обурюються, що велика кількість прихищених сирійців впливає на життя країни, потребує значних фінансових вливань. Щороку це питання набуває все більшої актуальності, спонукає до широкої дискусії, а часом і критики в суспільстві.
Знайомий важіль впливу Москви, неодноразово випробуваний на сході України, застосовується і в Сирії для тиску на Анкару. Питання біженців, як і участі турецьких військових у бойових діях у Сирії, має прямий вплив на популярність та рейтинги чинного керівництва й кожне загострення – це такий собі «шантаж» Путіним Ердогана. Наскільки він ефективний?
Турецькі експерти вважають, що некритично, адже Сирія та її проблеми – це лише складова великого спектру і зовнішньополітичних, і внутрішньополітичних та економічних питань. Але в Анкарі цей тягар уже нести відмовляються й сьогодні зранку вкотре направили меседж Заходу, зокрема європейським країнам.
Після безпекової наради в президентському палаці речник правлячої в Туреччині Партії справедливості та розвитку Омер Челік заявив, що попри незмінність своєї міграційної політики, Анкара більше не має наміру стримувати потік біженців із Сирії до Європи. Згадав він і нещодавню образу, коли на Заході не підтримали ідею створення зони безпеки в Сирії, яку турецька сторона вважала основною метою операції «Джерело миру». Відповідь поки не надійшла, але очевидно, вона буде схожою на десятки отриманих раніше, – обіцянки підтримки, які на практиці не такі ефективні, як на словах.
ГЛИБОКІ ЗАНЕПОКОЄННЯ І ПОРОЖНІ ЗВИНУВАЧЕННЯ
Тим не менше погрози погрозами, але після нинішнього загострення Анкара, пообіцявши, що режим Асада дорого заплатить за напад та оголосивши про нарощування військової присутності в Сирії, почала активно шукати підтримки на Заході. Один із перших телефонних дзвінків було здійснено в Брюссель.
Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, не чекаючи ранку, зателефонував генсеку НАТО Єнсу Столтенбергу. У свою чергу, міністр оборони Туреччини зв’язався з міністром оборони США Марком Еспером. Відповіді не забарилися: генсек НАТО засудив атаки режиму Асада за підтримки російської авіації по турецьких позиціях та зранку зібрав членів Альянсу на екстрені консультації. США висловили підтримку Туреччині, але і заявили, що мова не йде про застосування статті 5 Статуту НАТО, яка зобов'язує Альянс виступити на підтримку будь-кого членів, що зазнав агресії. В ООН вчергове закликали до негайного припинення вогню в Сирії та переходу до політичного процесу.
Як відреагували в Москві? У притаманній манері. Висловили співчуття щодо загибелі військових…й укотре обвинуватили Анкару в тому, що вона не надала дані про розміщення своїх військових. Тим самим Кремль здійснив спробу перекласти провину за людські втрати на Туреччину.
Це – не новий прийом. Таке обвинувачення вже мало місце кілька тижнів тому й було безпідставним, що в Анкарі довели. Цього разу міністр оборони Туреччини знову повідомив, що інформування здійснювалося відповідним чином, а в районі, де перебували турецькі військові, й по якому авіація вела прицільний вогонь, взагалі не було жодних опозиційних сил.
Після телефонної розмови Путіна та Ердогана, в Москві заявили, що готові до діалогу та спільних зусиль по деескалації. Ще одна звична, відпрацьована роками схема: спочатку розкрутити ескалацію, а потім просторікувати про мирні наміри, звинувачувати й домовлятися про деескалацію, висуваючи нові вимоги. Україна вже це проходила на Донбасі сотні разів.
Черговий раунд турецько-російських переговорів в Анкарі, де вже третій день поспіль перебуває російська делегація, відбудеться сьогодні ввечері. Тим часом, очевидно, для посилення аргументів за столом перемовин, Москва направила в Середземне море два фрегати з крилатими ракетами. «Іронія» в тому, що вони, пройшовши турецькі протоки Босфор і Дарданелли, тримають курс до сирійських берегів, аби у тому числі стати підкріпленням для режиму Асада у діях проти опозиції, підтримуваної Туреччиною.
СИРІЙСЬКЕ ПИТАННЯ ПОЗА КОРДОНАМИ СИРІЇ
Ситуація в Сирії, зокрема в провінції Ідліб, давно вийшла за межі країни, а нинішній етап загострення почався ще задовго до подій вчорашньої ночі. Напередодні візиту президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана 3 лютого до України в результаті атаки сил режиму Асада в провінції Ідліб загинули чотири турецьких військовослужбовці, дев’ять отримали поранення. Пізніше ще двоє поранених померли. Туреччина жорстко відповіла, завдавши 122 артилерійських та 100 мінометних ударів по 46 об'єктах режиму Асада.
Пресконференцію щодо ескалації в Сирії президент Ердоган давав у аеропорту перед посадкою на літак до Києва. Прибуття затрималося на годину, міністр оборони полетів не до української столиці, куди планував, а до сирійського кордону. Тим не менше, візит до України було вирішено не скасовувати (пізніше опозиція використовувала цей факт для критики турецького лідера). Привітання Ердогана: «Слава Україні!» стало своєрідним меседжем непохитності позицій Анкари як щодо України, так і щодо Сирії.
У Москві такий сигнал сприйняли по-своєму, так само як і заяву про незмінність позиції Анкари щодо анексії Криму. Як реакція на нього – у Асада заявили про широкомасштабний наступ.
Але великою несподіванкою це не стало. Зовсім не випадково офіційна інформація про візит президента Ердогана як від Києва, так і від Анкари з’явилася лише безпосередньо перед візитом. На геополітичній арені, як і у двосторонніх відносинах, добре вивчили алгоритм дій Кремля: «ескалація-деескалація». Тоді першими про підготовку візиту з посиланням на свої джерела повідомили не українські й не турецькі, а російські ЗМІ. Вони ж пізніше повідомили, що режим Асада не має наміру зупинятися на досягнутому в Сирії та прагне встановити контроль над усією територією.
Але не все так сталося, як гадалося. Вчора сирійська опозиція, за підтримки Туреччини, відбила у сил режиму Асада та повернула контроль над стратегічно важливим містом Саракіб, у провінції Ідліб, взявши таким чином під контроль дві важливі траси – М4 та М5, що з’єднують Алеппо із західною та південною частинами країни. Росія відреагувала з повітря.
СИРІЙСЬКИЙ “НОРМАНДСЬКИЙ” ФОРМАТ: ВІДМІНА БЕЗ ПІДТВЕРДЖЕННЯ
5 березня Туреччина очікувала приймати у себе лідерів трьох країн – ФРН, Франції та РФ, при чому остання ініціативу проведення зустрічі не особливо вітала, радше відкидала. Учора у Москві говорили, що про двосторонні перемовини мова не йде, у графіку російського президента зустрічі з турецьким колегою і візиту до Туреччини немає, мовляв інші робочі плани.
Для Анкари така зустріч мала б важливе значення. По-перше, присутність європейських колег за столом перемовин дає Анкарі підтримку, по-друге, демонструє Москві, що Туреччина має однодумців у сирійському питанні й діє не без узгодження із партнерами по Альянсу.
Але наскільки ефективною була б «картинка», враховуючи, що Ангела Меркель перебуває на фініші своєї політичної кар’єри на посту канцлера, а президент Макрон, який час від часу виступає лобістом російських інтересів в ЄС, навряд чи гарна кандидатура для демонстрації єдності ідей та бачень? Очевидно, оцінювати це вже немає сенсу: хоч сама ідея проведення зустрічі за дуже подібним до «нормандського» форматом, набула минулої ночі ще більшої актуальності, шанси на її проведення прямо пропорційно зменшилися.
Ольга Будник, Анкара
