Той самий диявол у деталях. Яку послідовність дій нав'язує Росія Японії щодо Північних територій
7 лютого, на День Північних територій Японії, коли на Хрещатику відбулася маленька акція з десятком активістів під назвою “Солідарність з Японією”, то в самій країні вранішнього сонця місцеві ЗМІ повідомили з посиланням на власні джерела, що прем’єр-міністр Японії Шіндзо Абе вирішив відвідати Москву 9 травня цього року. Для участі у відзначенні 75-річчя перемоги над нацистською Німеччиною, а також зустрічі з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним.
Японське інформагентство “Кіодо” припускає, що Абе намагається досягти прориву в переговорах щодо повернення окупованих Росією Північних територій Японії. “Кіодо” цитує одне з джерел в уряді Японії: «Це добра нагода для проведення діалогу для глав обох держав. Немає сенсу відмовлятися».
Водночас, російські ЗМІ пишуть, що і глави Франції, Чехії, Індії та інших країн прилетять до Москви 9 травня, і навіть припускають можливий приїзд Дональда Трампа. Наче вони вже не враховують позиції Києва, на відміну від їхньої реакції 5-річної давнини.
ВСІ УМОВИ РОСІЇ – “ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ” ДЛЯ ТОКІО
Торік переговорний процес щодо Північних територій між главами Японії та Росії зайшов у прогнозований для багатьох японських експертів глухий кут. Абе та Путін не змогли оголосити про початок процесу укладання мирного договору в червні 2019 року в Осаці. Хоча до цієї зустрічі Абе помітно квапився здобути конкретний результат, тому що його каденція на посаді прем’єр-міністра завершиться у вересні 2021 року, а процедура укладання договору, включаючи обговорення та ратифікацію в парламенті, потребує принаймні двох років. Як Укрінформ повідомляв раніше, Абе тоді пішов на велику поступку в позиції Японії, повернувшись до Японсько-радянської декларації 1956 року, в якій ідеться про згоду СРСР щодо передачі лише двох із чотирьох островів (Кунаширі, Еторофу, Шикотан і Хабомай) після укладення мирного договору.
Але вони все одно не домовилися до зустрічі в Осаці, й це означало, що Абе не встиг до свого політичного дедлайну. Причини провалу перемовин, попри поступку з японського боку, згодом пояснив тодішній голова секретаріату національної безпеки Японії (СНБЯ) Шотаро Ячі 24 січня 2020 року під час виступу в ефірі телеканалу BS Fuji. Саме Ячі багато років був залучений до перемовин із Росією, поки не був звільнений у вересні минулого року. У програмі він розповів про три умови, які російська сторона висунула для укладення Мирного договору. Зокрема, за його словами, йдеться про наступне.
По-перше, так зване двоетапне розв’язання питання: спочатку укладається і підписується Мирний договір без жодної згадки у ньому про територіальний спір, а вже після – продовжуються перемовини щодо Північних територій.
По-друге, Японія має визнати, що Північні території передані СРСР законно, як результат Другої світової війни.
По-третє, всі іноземні війська, які нині перебувають на території Японії, мають її покинути. Росіяни мають на увазі війська США.
Ячі, розголосивши ці умови, зізнався, що не бачить перспективи і «немає інших можливих дій для якогось прогресу» в перемовинах із Росією.
Ці три умови абсолютно неприйнятні для японців. А перша та третя умови – загалом нові, тому викликали подив у японському суспільстві. Аби ви зрозуміли, наскільки вони неприпустимі, наведу приклади, порівнюючи з українськими політичними реаліями щодо врегулювання на Донбасі.
Двоетапне розв’язання — це навмисне перекручування послідовності суттєво важливих дій. В українських реаліях це аналогічно тому, щоб спочатку провести місцеві вибори на окупованих територіях на сході України та надати їм особливий статус, і тільки потім почати обговорювати відновлення контролю над кордоном.
Визнання нелегальних дій легальними — це як вимога до Києва визнати легітимність так званого “референдуму” в Криму та законність його “результату”, а потім дозволити говорити про щось незначне.
Союзництво зі США для Японії є абсолютною основою забезпечення національної безпеки, про ослаблення якої не може йти й мови. Відповідник в українських реаліях дещо складно знайти, бо Україна поки що не має подібної гарантії. Для аналогії можна привести умову відмови України від свого євроатлантичного курсу.
Ясна річ, що всі ці умови від Москви — “червоні лінії”, яких Абе ніколи не може перетнути.
Ячі звільнився через вік у вересні (йому виповнилося 75 років). Він був досвідченим дипломатом, давно близьким до Абе, очолював СНБЯ з моменту його заснування 2013 року. При цьому цікаво, що ЗМІ неодноразово повідомляли, що Абе та Ячі мають різні бачення щодо відносин із Росією. Можна припустити з його заяви та повідомлень ЗМІ, що Ячі шляхом розголошення російських умов хотів застерегти уряд Японії від подальших потенційних поступок, які, можливо, Абе нині розглядає. Тому що в будь-якому разі – це розголошення було вкрай нетиповим вчинком як для досвідченого дипломата.
Після Ячі очільником СНБЯ став Шіґеру Кітамура, людина з поліцейських кіл, а не з дипломатичних. Згідно з припущенням місцевих ЗМІ, він є лояльнішим до Абе, аніж його попередник.
ЩЕ ПОСТУПКИ БЕЗ ГАРАНТІЙ?
Кітамура прилетів до Москви в січні 2020 року задля зустрічі з президентом РФ. Згідно з повідомленнями ЗМІ, Путін розповів новому очільнику СНБЯ про свій намір провести ще одну зустріч з Абе в “зручних умовах” для обох. Із великою ймовірністю тоді Кітамурі й було запропоновано ідею про візит Абе 9 травня, бо комусь ця дата зручна.
Якщо Абе полетить до Москви заради отримання прогресу в переговорах, то який компроміс він може запропонувати Путіну? 7 лютого цього року під час заходу, присвяченому Дню Північних територій, прем'єр-міністр Японії заявив: «Я далі йду вперед із метою розв’язання територіальних питань й укладання мирного договору». При цьому він не уточнив, якою має бути послідовність цих двох дій, хоча з 2013-го по 2019-й роки він завжди наголошував на тому, що “спочатку території, а потім договір”.
Якщо він спеціально не конкретизував порядок дій, то не можна виключати, що уряд Японії розглядає доцільність виконання однієї з трьох умов-вимог, які Москва висунула, а саме – двоетапний процес розв’язання питання — спочатку укласти договір, а потім продовжити перемовини. Але всім зрозуміло, що немає жодних гарантій того, що Кремль продовжить переговори після того, як буде досягнуто базових цілей для російської сторони.
Це, напевне, пастка Путіна й червона лінія для Абе. Ми чудово розуміємо це через досвід довкола мінських домовленостей. Не можна наївно очікувати добросовісності окупанта.
Чи уряд Японії справді розглядає можливість піти на такий компроміс? Наразі остаточне рішення невідоме. Але принаймні Абе наче вирішив прилетіти до Москви на запрошення Путіна, щоб відзначити 75-річчя перемоги СРСР. Японський прем’єр-міністр братиме участь у цьому заході вперше після 2005 року.
Схоже, Шіндзо Абе, збираючись до Москви на 9 травня, не хоче усвідомити помилок у своїх багаторічних зусиллях на переговорах з повернення Північних територій. При цьому, японське суспільство вже скептично ставиться до останніх дій Абе у відносинах з Росією, припускаючи, що в Кремлі не мають жодного наміру віддати Північні острови. Шотаро Ячі застерігав публічно. Крім того, 12 лютого під час виступу в Токіо Ю Коїдзумі, відомий японський експерт по Росії, позаштатний викладач Науково-дослідного центру передової науки і технологій Токійського університету, наполягав на тому, що, судячи з висунутих Кремлем умов, мета Путіна в перемовинах з Токіо — ослаблення військового союзу США і Японії, і в такий спосіб неможливо досягнути прогресу в питанні повернення Північних територій. Водночас до акцій на зразок “Ні капітуляції” в японському суспільстві не доходить.
НАСЛІДКИ КРЕМЛІВСЬКОГО 9 ТРАВНЯ ДЛЯ УКРАЇНИ
Треба пригадати, що 2015 року всі глави країн Групи сімки (G7) бойкотували російський захід із відзначення 70-річчя Перемоги через продовження агресії РФ на сході України та окупації Криму. До Москви тоді приїхало лише 20 глав держав. Серед цих двадцяти — глави Китаю, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану та ін. І це відобразило величезний контраст із картинкою того самого заходу 2005 року, коли на Червоній площі зібралися 60 лідерів. Безумовно, тодішній бойкот керівників країн G7 був частиною політичних санкцій проти Кремля разом з економічними обмежувальними заходами. І важливо, що їх було прийнято з метою змінити поведінку Російської Федерації щодо України.
Москва не переорієнтувалася, окупація Криму та війна на Донбасі тривають, але світові лідери поступово знімають бойкот заходу на 9 травня в Москві. ЗМІ повідомляють, що разом із Абе французький президент Еммануель Макрон та інші глави держав теж збираються прилетіти.
Крім того, День Перемоги для Путіна – важлива операція зовнішньої політики. Її мета – показати світові яскраву картину з російськими військами, які були в Україні та Сирії, і переконати світових лідерів, що це абсолютно нормальна практика в нинішньому світовому порядку. А протягом останніх років було якесь невелике “непорозуміння”, але треба зберегти статус-кво, забувши попередні “помилкові протистояння”. Цілком можливо, що на заході 9 травня у Москві будуть присутні лідери самопроголошених “країн”, наприклад, Абхазії та Південної Осетії, як 2015 року, а також не виключено, що цього разу – й лідер окупаційної влади Криму Сергій Аксьонов та голови НЗФ “ДНР/ЛНР”.
Очевидно, це штучне відволікання уваги від наявних конфліктів негативно впливатиме на питання деокупації Криму та завершення війни на сході України.
Як має реагувати Київ, щоб запобігти цьому?
Принаймні, на різних міжнародних майданчиках висловлювати занепокоєння участю світових лідерів у заході в Москві на 9 травня, попри те, що окупація Криму та Донбасу тривають. І ще треба занепокоїтися можливістю того, що в Москві лідери країн Групи сімки запропонують Путіну прилетіти до Кемп-Девіда на саміт G7 принаймні як гостю. Не забуваймо, що торік ми кілька разів чули про такий намір.
Крім того, українцям слід подумати й над власними ініціативами відзначення перемоги над нацизмом. Наприклад, Україна має справедливе право запросити світових лідерів 8 травня, на День пам’яті та примирення, до Києва, на захід, також присвячений завершенню Другої світової війни. Що є, можливо, більш прийнятним для багатьох країн у цивілізованому світі, у тому числі – для Японії, території якої окуповані однією країною-переможницею майже впродовж 75 років.
Такаші Хірано, Укрінформ
Довідка №1. Позиція Японії щодо анексії Криму і війни на Донбасі
Японський уряд не визнає незаконної анексії Криму, не підтримав Кримської декларації США, на відміну від Європейського Союзу.
Японія послідовно голосує за всі кримські резолюції в ГА ООН, і продовжує антиросійські санкції разом зі США та ЄС, хоча припинила приєднання до їхнього посилення.
Японія була першою серед країн Групи Сімки, яка запросила Путіна до своєї столиці в грудні 2016 року задля просування виключно своїх інтересів.
Допомога Японії Україні з 2014 року — 1,86 млрд доларів США.
Довідка №2. Хронологія подій у кінці Другої світової війни щодо проблеми Північних територій:
- 11 серпня 1945 року СРСР почав напад на Японію на Сахаліні, порушивши Японсько-радянський пакт про нейтралітет;
- 14 серпня Японія прийняла ультимативну заяву (Потсдамську декларацію) урядів США, Великої Британії та Китаю щодо умов її капітуляції. 15 серпня імператор оголосив громадянам про це по радіо;
- з 18 серпня війська СРСР продовжили захоплювати Курильські острови. З 28 серпня до 1 вересня вони також зайняли три острови Північних територій, а саме Еторофу, Кунаширі та Шикотан;
- 2 вересня на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці Японія та коаліція (США, Китай, Велика Британія, СРСР, Австралія, Канада, Франція, Нідерланди, Нова Зеландія) підписали формальний акт про капітуляцію Японії;
- з 3 до 5 вересня Червона армія захопила Хабомаї.
