Окремий пункт Мюнхена. Чи буде поштовх у розслідуванні катастрофи літака МАУ?

Мюнхенська конференція з безпеки, яка, окрім офіційних заходів, вважається одним із найбільших світових майданчиків кулуарної дипломатії, стартує в Баварії 14 лютого. Цього разу, окрім визначеної організаторами програми, планується зустріч п’яти міністрів закордонних справ країн, громадяни яких загинули в результаті збиття літака МАУ в Ірані 8 січня цього року. Мюнхенська конференція стане одним із влучних моментів для чергової декларації позицій сторін та переконання Ірану діяти згідно з міжнародними правовими нормами, так само як і можливістю схилити Тегеран до співпраці.

ПЕРСПЕКТИВА ЗГОДИ ПО САМОПИСЦЯХ

Українська делегація їде до Мюнхена з кейсом, що очевидний у ситуації, яка склалася. Передусім, Україна наполягає на дотриманні Іраном норм міжнародного права та проведенні детального, неупередженого розслідування збиття літака МАУ, що забрало життя 167 пасажирів та 9 членів екіпажу. Із цим уже відбуваються гальмування. Номер один розслідування будь-якого авіаційного інциденту – розшифровка «чорних скриньок». У Тегерані вважають, що «чорні скриньки», як основні об’єкти вивчення, повинні залишитися в країні. Офіційної інформації про розшифровку, яка ніби триває, наразі немає. Якщо врахувати інші обставини справи, наприклад, скільки днів Тегеран мовчав про збиття та висував інші версії, потім не надавав доступу українським експертам, зачистив територію аварії (згріб екскаваторами «доказову базу» та задекларував небажання обмінюватися даними з українськими експертами після оприлюднення розмови іранського диспетчера з пілотом іншого літака, який став свідком трагедії та влучання ракети), розмова в Мюнхені буде серйозною та непростою.

Близько тижня тому п’ять країн – Канада, Афганістан, Велика Британія, Швеція та Україна, – чиї громадяни загинули в авіакатастрофі літака рейсу PS752 під Тегераном, звернулися до Ірану з вимогою передачі бортових самописців. У своїй вимозі вони керуються Додатком 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, яка стосується розслідування авіаційних подій та визначає невідкладну передачу «чорних скриньок» як вияв бажання відновити повну картину цієї події, у той самий час Тегеран відмовляє у передачі, керуючись тим самим документом та нібито здійснює розшифровку самостійно.

ТАЄМНИЦІ «ЧОРНИХ СКРИНЬОК»

Що ж може бути на записах у «чорних скриньках» такого, чого так не хочуть оприлюднювати в Тегерані? Перше й основне, очевидно, – це траєкторія, висота польоту, швидкість, місце розташування літака. Розшифровка цих даних дасть змогу точно з’ясувати, де саме перебував літак у момент збиття, чи було відхилення від курсу, яке закидали раніше й на якій відстані від секретної авіабази перебував авіалайнер. Відповідно, це дасть змогу встановити, чи міг бачити безпосередній виконавець пуску ракет – по якому саме об’єкту буде здійснено атаку. Також самописці зафіксували стан усіх систем літака на момент аварії та, що також важливо, розмови в кабіні літака. Ці та сотні інших даних дадуть змогу з високою точністю встановити картину польоту. І якщо витік записів спілкування диспетчера з капітаном іншого літака, яке дало змогу зробити висновок, що про запуск ракет було відомо від самого початку й це ретельно намагалися приховати, то нові записи можуть відкрити не менш важливі для всього світу деталі.

Світова спільнота тисне на Іран та консолідує зусилля, але країна, яка звикла до ізоляції та санкційного тиску, очевидно, не особливо на те зважає, намагаючись унеможливити будь-які витоки інформації, у т.ч. й усередині країни. Після того, як влада Ірану визнала збиття літака, 80 місцевих журналістів опублікували спільну заяву, висловивши жаль із приводу того, що вони допомагали поширювати неправдиву інформацію. Сміливий крок та сигнал іншим країнам, що тиск на медіа може тривати й надалі.

ВІДШКОДУВАННЯ ТА ІНШІ ПИТАННЯ

Ще одним питанням, яке ляже на стіл зустрічі в Мюнхені, буде фінансове відшкодування сім’ям загиблих у авіакатастрофі. 80 тисяч доларів у якості відшкодування, запропоновані Іраном, були відхилені президентом Зеленським. На його думку, ці суми недостатні й не покриють шкоду, заподіяну сім'ям загиблих. Чи погодиться Іран і чи запропонує збільшити суми відшкодувань, чи ж обсяг компенсації визначатимуть через суди, що обіцяє затягнутися на довгі роки, – також питання перемовин на майданчиках Мюнхенської конференції.

Україна вже готує відповідні позови до міжнародних інституцій. Юристи відзначають, що суми відшкодування логічніше «прив’язувати» до чітко з’ясованих обставин трагедії, встановлення факту катастрофи та доведення провини у юридичному полі. Це можливо лише після проведення розслідування, яке вже не проходить належним чином, та зроблених з нього висновків.

Країни «п’ятірки» вимагають відповіді й на інші питання та демонструють свою рішучість. Зокрема, в Оттаві воліють знати, чому Іран використовував пасажирів цивільних рейсів в аеропорту Тегерана у день катастрофи МАУ як "живий щит" проти можливої контратаки США. Задаючись цим питанням, канадці заявили, що дізнаються правду, незважаючи на протидію чи небажання співпраці Ірану в розслідуванні.

Серед інших питань, що лишаються без відповіді, – наприклад, чому виліт літака було затримано і чи це мало вплив на те, що цивільний літак став мішенню військових, чому при наявності в небі кількох літаків за ворожу ціль помилково було прийнято український літак, хто віддав наказ на атаку та хто був її виконавцем – і чи понесуть вони покарання, чи було кібервтручання в роботу системи ППО, який рівень провини третіх країн, зокрема виробника ракетного комплексу, та багато інших.

СЛІД ТРЕТЬОЇ КРАЇНИ

У РНБО заявили, що Росія, як країна походження ЗРК, з якого було випущено ракети, також має нести відповідальність, зокрема – компанії-виробники, ЗРК яких збили цивільний літак. Генпрокуратура України порушила справу щодо умисного вбивства громадян України та знищення літака. Про можливий російський слід пишуть експерти як в Україні, так і на Заході.

Інформаційна кампанія, розгорнута РФ одразу після збиття літака, була дивовижно співзвучна з іранськими версіями. Її основною ціллю (до офіційного визнання збиття) було доведення непричетності Ірану до катастрофи. Кого лиш не залучали – від відомих пілотів до «власних джерел» з числа представників розвідувальних органів на Заході, які версії на межі фантастики та здорового глузду не висували – від горобців до перегріву двигунів, від американських БПЛА до «ізраїльського сліду». Коли ж Іран вирішив визнати збиття літака, наратив російських ЗМІ дещо змінився, але не втратив своєї футуристичності.

Експерти погоджуються з тим, що катастрофа не була вигідна Ірану. І тому, що на борту були його власні громадяни, й тому, що після вбивства США генерала Сулеймані іранські атаки мали «виправдання», натомість, після збиття літака ситуація стала протилежною, як і з ряду інших причин – зокрема небажання посилення ізоляції до можливості застосування нових санкцій. Але Іран обирає позицію мовчання, приховуючи чи то свої, чи то чужі секрети. Зустріч у Мюнхені може привідкрити завісу цієї таємниці.

Ольга Будник

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства