28 січня. Пам’ятні дати

28 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1992 році, національний синьо-жовтого прапор було затверджено Державним прапором України.

Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень. Серед прапорів Київської Русі переважним був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився на етапі існування козацької держави. Тоді найвищий щабель в ієрархії посідав загальновійськовий, або гетьманський прапор, що певною мірою відігравав роль та містив ознаки державного. Найвідоміший із відомих гетьманських прапорів пов’язують з ім’ям Богдана Хмельницького (він був білого кольору). Стосовно кольорової гами, то стійке поєднання синього і жовтого кольорів на національному прапорі фіксуємо із середини ХІХ століття. У час «весни народів» 1848 року Головна руська рада проголосила загальноукраїнським гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівські землі та Руське воєводство – зображали золотого лева, що спирається на скелю, на блакитному тлі. Саме такі зображення мали на своїх прапорах загони Національної гвардії в Яворові та інших містах Галичини. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилися поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі. 1914 року, на відзначенні 100-річчя з дня народження Шевченка поєднання цих кольорів засвідчувало національний характер маніфестацій у багатьох містах України. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць. У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990. 23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже  4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році. День прапора в Україні щорічно відзначається 23 серпня.

Ювілеї дня:

146 років тому народився Кость Лоський (1874-1933), український юрист, громадсько-політичний діяч, письменник і публіцист. Освіту здобув в університетах Варшави і Петербурга. Служив в урядових установах на Холмщині, став одним з ініціаторів та провідним діячем українського національного відродження в краї. В довоєнний час Кость Лоський організував «Просвіту», видавав газету, твори української художньої літератури. У 1917-1918 рр. – комісар Бучацького повіту в Галичині, потім – помічник губернського комісара Галичини і краєвий комісар Холмщини. Був членом Української Центральної Ради, очолював департамент у генеральному секретарстві внутрішніх справ Генерального секретаріату Української Центральної Ради, працював у міністерстві зовнішніх справ Української Народної Республіки. В 1918 році призначений гетьманським урядом послом у Фінляндії, згодом – посол УНР у цій країні, пізніше – у Швеції та Норвегії. З 1920 року жив в еміграції у Чехо-Словаччині. Був професором римського права Українського Вільного Університету в Празі, в 1927-1928 – деканом правничого факультету, проректором УВУ. Помер у Празі.

82 роки від дня народження Леоніда Жаботинського (1938-2016), українського важкоатлета, заслуженого майстра спорту. Леонід Жаботинський став зіркою світового рівня у 1960-х роках, встановивши за кар’єру 19 світових рекордів у важкій ваговій категорії, 20 рекордів СРСР і 58 рекордів України. Жаботинський виграв дві олімпійські золоті медалі – у Токіо в 1964 році та в Мехіко в 1968. Разом з тим, він також чотири рази виграв чемпіонат світу і двічі – чемпіонат Європи. Своїм кумиром та орієнтиром його називав інший зірковий спортсмен та актор – американець Арнольд Шварценеггер. У жовтні 2017 року у Запоріжжі, на батьківщині важкоатлета, йому було встановлено пам’ятник.

Цього дня народився Леонід Каденюк (1951-2018), український льотчик-випробувач, перший космонавт незалежної України, генерал-майор авіації. Леонід Каденюк закінчив Чернігівське вище військове училище льотчиків (1971). У 1976 році був відібраний до числа можливих кандидатів у космонавти. Через рік отримав диплом льотчика-випробувача, у 1989 році – диплом інженера-механіка. Літав на 54-х типах і модифікаціях літаків. У 1995 році був зарахований до групи космонавтів Національного космічного агентства. Каденюк переміг численних конкурентів саме тим, що володів усіма потрібними якостями – відмінним здоров’ям, професіоналізмом, волею у виборі і досягненні мети. До того ж, він – космонавт-дослідник, отже, до старту пройшов відповідну і наукову підготовку. Свій політ у космос Леонід Каденюк здійснив 19 листопада 1997 року у складі міжнародного екіпажу на кораблі «Коламбія», що стартував з мису Канаверал (США). 15 діб і 16 годин – саме стільки часу український космонавт провів на космічній орбіті, де проводив біологічні експерименти, вивчав вплив невагомості на процес фотосинтезу. Крім того, Каденюк виконував експерименти Інституту системних досліджень людини на тему «Людина та стан невагомості».

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Панаса Мирного (справж. – Рудченко Панас Якович;1849-1920), українського письменника, громадсько-культурного діяча. Автор романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», повістей «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне», драми «Лимерівна», «Казки про Правду і Кривду», оповідань, нарисів. За радянської влади письменника неодмінно називали «революціонером-демократом», хоча сам Панас Мирний основним критерієм творчості вважав життєву правду («Розказуй людям просто і правдиво», - писав він), та й до революційного руху не мав жодного відношення. З 1871 року і до кінця свого життя жив у Полтаві, працював у губернському скарбництві й казенній палаті, був дійсним статським радником, що в царській Росії дорівнювало військовому чину генерала. Неодноразово виконував обов’язки управителя Полтавської казенної палати, тобто займав одну з найважливіших посад у губернії. «Височайшими» розпорядженнями він був «удостоєний багатьох чинів і орденів». Звісно, що досяг він усього цього не одразу – змолоду доводилося заради шматка хліба сидіти в «брудній, прокуреній табаком, вкритій киптягою від жовтих ламп та паперовим порохом і павутинням казенній кімнаті» й важко працювати за рахівницею.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-