Лівійський «козир» в рукаві Ердогана

2 січня парламент Туреччини дозволив відправку своїх військ у Лівію. Це рішення було цілком очікуваним. 325 депутатів проголосували за те, аби турецькі солдати, на запрошення міжнародно визнаного уряду, втрутилися у ситуацію в країні. Скептики всередині Туреччини вважають, що ще одну, окрім сирійської військової кампанії, країні буде потягнути не під силу, в першу чергу – фінансово. Оптимісти ж вважають, що такий крок – це одне з найбільш вдалих за останній час рішень геополітичного масштабу, від якого Туреччина не лише виграє, набере ваги та згодом матиме для себе дивіденди, а й сприятиме миру в країні, яка роками потерпає від конфліктів.

АНКАРА ВИРІШУЄ. ВАШИНГТОН – ПРОТИ

Як заявили в Анкарі, намір відправити війська до Лівії був життєво необхідним для інтересів країни, зокрема в Середземному морі. По-перше, тому що загострення ситуації в Лівії матиме негативний вплив на інтереси Туреччини в регіоні, по-друге, може привести до нової міграційної кризи. Останнє, між іншим, дуже актуальне ще й для держав ЄС, особливо південних.

Загалом домовитися з лівійцями про відправку сил вдалося досить швидко. 27 листопада Туреччина та уряд національної згоди Лівії підписали два меморандуми: про порозуміння у питаннях безпеки, військової співпраці та обмеження юрисдикції на морі. Такий крок, за оцінкою турецького керівництва, мав для країни вигоди стратегічного рівня та блокував спроби ізолювати Туреччину в Середземномор’ї. Хто саме вдавався до цих спроб і яким чином – в Анкарі не уточнюють. Вже в кінці грудня парламент Туреччини ратифікував меморандум про порозуміння у питаннях безпеки та військової співпраці, що створило юридичну основу для розміщення в цій африканській країні турецького контингенту. Тоді «за» висловилися 269 депутатів. Президент Ердоган заявив, що Туреччина введе в Лівію свій контингент лише за умови прохання про це від уряду національної єдності. І пізніше повідомив про отримання такого запрошення й про розгляд парламентом поданого ним законопроєкту про мандат на відправку військ до Лівії 8-9 січня. Вийшов деякий збіг дат, бо саме на 8 січня було заплановано візит до Туреччини президента РФ Володимира Путіна. Чи з цього приводу, чи з інших причин, парламент зібрався раніше й затвердив мандат на відправку турецьких військ до Лівії терміном на один рік – уже 2 січня. У документі вказано, що межі майбутніх повноважень військових будуть окреслені президентом. Таким чином, за переговорним столом з РФ 8 січня Туреччина має додаткові аргументи та важелі для відстоювання своїх інтересів, й не лише по лівійському питанню.

У США наміри Туреччини не підтримали. Президент Трамп уже застеріг президента Ердогана, що втручання Анкари в конфлікт у Лівії може значно ускладнити ситуацію в цій країні. З огляду на непрості відносини двох країн останнім часом, ця засторога має свою вагу та ризики.

ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ СВІТОВОГО РІВНЯ

Конфлікт у Лівії, країні, що має найбільші в Африці запаси нафти, триває давно, від початку повстання проти режиму Муаммара Каддафі у 2011-му. На Заході довго плекали сподівання, що з поваленням його режиму – країна стане на шлях демократичних перетворень. Але з вбивством Каддафі у жовтні 2011 року ситуація лише погіршилася. Перехідному уряду в Тріполі не вдалося взяти контроль над країною, який фактично перейшов до збройних формувань, що воювали проти Каддафі та не мали згоди поміж собою. У 2014 генерал Халіфі Хафтар, який з 2011 року воював на боці повстанців, виступив проти влади в Тріполі. Країна потонула у насильстві, а протистояння претендентів на владу призвело до двовладдя – уряди діяли в Тріполі та Тобруці, портовому східносередземноморському місті на півночі країни. У грудні 2015 року за сприяння ООН було досягнуте перемир’я, але згодом стало зрозуміло, що сторони не можуть домовитися між собою. У травні 2018 року було проведено ще один раунд переговорів, на якому вдалося домовитися про проведення президентських і парламентських виборів. Але по-перше – провести чесні та відкриті вибори в країні, розділеній та послабленій війною, було нереально, по-друге – Тріполі й Тобруку так і не вдалося домовитися по даті їх проведення. Протистояння продовжилося. Наразі, визнаним міжнародною спільнотою є уряд національної згоди, що перебуває в Тріполі. Але насправді він контролює незначну частину територій. Більшу частину контролює «тобруцький» уряд, який користується підтримкою Лівійської національної армії на чолі з генералом Хафратом. Обидві сторони отримують допомогу ззовні, тому фактично розв’язання конфлікту давно вийшло за кордони Лівії, а сама країна перетворилася на арену зіткнення третіх держав. Із введенням своїх військ Туреччина фактично долучиться до цього протистояння, зокрема, підтримуючи уряд національної згоди, вона буде діяти проти країн, що підтримують уряд в Тобруці та генерала Хафтара, зокрема йдеться про Росію.

РОСІЙСЬКІ «ІХТАМНЄТИ» НА УЗБЕРЕЖЖІ СЕРЕДЗЕМНОГО МОРЯ

У Москві, після оголошення Анкарою наміру введення військ у Лівію, офіційно заявили, що вважають втручання «третіх країн» у ситуацію в країні таким, що не сприятиме врегулюванню, але при цьому вітають «міжнародні зусилля з врегулювання». Російські експерти за кілька днів до голосування у турецькому парламенті взялися активно коментувати перспективи введення Анкарою військ як такі, що нереально реалізувати, бо дві сухопутні операції для Туреччини – непідйомний тягар. Вони впевнені, що Анкара обмежиться ударами з моря та повітря, спрямованими на відбиття наступу на Тріполі сил генерала Хафтара. При цьому в Москві говорять про конфлікт у Лівії виключно як про локальну громадянську війну, тоді як на Заході заявляють про участь у конфлікті російських військових. Знайомі наративи…

У кінці грудня президент Туреччини назвав конкретну цифру: в Лівії перебуває дві тисячі бійців російської приватної військової компанії «Вагнер». Про присутність «вагнерівців» раніше заявляли у Тріполі та Вашингтоні, зокрема вказуючи про посилення вісьмома сотнями бійців «Вагнеру» сил генерала Хафтара перед початком наступу на Тріполі восени цього року. Так само на заході ставлять під сумнів питання про участь лише найманців, стверджуючи, що російські військові з генштабу також відправлені на підтримку сил Хафтара. Минулого року західні ЗМІ писали, що Росія не лише направила військових, а й створила дві військові бази у Лівії. Обидві – на північно-східному узбережжі країни: в містах Тобрук та Бенгазі, де розмістила крилаті ракети та ЗРК. Такі дії, безперечно, посилюють військову присутність РФ у Середземномор'ї, чого Туреччина як країна, що претендує на лідерство в регіоні, допустити не може. Крім того, ситуацію в Лівії Москва використовує і для впливу на країни ЄС, які не можуть впоратися з міграційними потоками, а їх збільшення, у разі загострення безпекової ситуації в країні, призведе до ще більшого припливу мігрантів. Такий собі міграційний шантаж.

ГЕОПОЛІТИЧНИЙ «ШАХ І МАТ» ЧИ ВІЙНА З РФ

Ряд експертів (як в РФ, так і на Заході) стверджують, що з введенням турецького військового контингенту на лівійській землі розпочнеться відкрите турецько-російське воєнне протистояння. Чи так це насправді – питання поки що відкрите, котре залежатиме в першу чергу від обсягу спрямованих Туреччиною сил та їхніх дій. Турецько-російську «війну» раніше вже пророкували у Сирії. Як воно складеться у Лівії? Це питання серед ключових на зустрічі президентів Туреччини та РФ, яка відбувається сьогодні у Стамбулі. Але тим не менше, будь-які дії усіх сторін, не лише Туреччини чи РФ, не применшують ризики загострення й без того критичної ситуації в країні, збільшення жертв та кровопролиття.

В Анкарі експерти говорять про те, що турецька військова кампанія в Лівії стане «шахом і матом» у середземноморській «шаховій партії», назавжди змінивши баланс у регіоні, зокрема – на користь Анкари. Дехто застерігає, що фінансовий тягар буде непосильним, а введення військ сприятиме не так здобуттю нових друзів, як радше ворогів. На іншому кінці світу, у Вашингтоні, дії Анкари критикують, але також не полишають власних спроб більшої активності та посилення позицій у регіоні. Чи вдасться Туреччині внести свій вклад у встановлення миру в країні, де зіткнулися інтереси, а за багато років уже й забуто – що таке мир, – питання з суперечливих і відкритих.

Ольга Будник, Анкара