Три події світу. Святкова дипломатія, смерть зі шлейфом та «дружній вогонь» польського посла
Смерть генерала Корпусу вартових ісламської революції та одного з військово-політичних лідерів Ірану Касема Сулеймані матиме масштабні наслідки. Бартош Ціхоцький додає нових фарб до палітри посла держави – стратегічного партнера України.
31 грудня Володимир Зеленський зателефонував російському тезці-президентові. Привітав з новорічними святами, порушив тему подальшого обміну заручниками, хоча не зовсім зрозуміло, на кого офіційний Київ збирається міняти тих, хто перебуває зараз у лабетах бандитських республік Донбасу та російських в’язницях. Президенти, очевидно, обговорили і транзит газу (відповідний договір представники «Нафтогазу України» та «Газпрому» підписали 30 грудня 2019 року). До речі, сума очікуваного прибутку від озвучених профільним міністром Олексієм Оржелем 15 мільярдів доларів протягом 5 років чомусь впала до 7,2 мільярдів за той самий період. Очевидно, що завантаженість української ГТС перебуває у прямій залежності від завершення будівництва та запуску в експлуатацію газопроводу NordStream2, який нині зупинився.
Візит Володимира Зеленського до Оману міг би стати сюжетом для розважального фільму, якби ситуація в регіоні не була справді вибухонебезпечною. 3 січня в аеропорту Багдаду внаслідок прицільного ракетного удару, відповідальність за який на себе взяли США, загинув Касем Сулеймані – генерал, який командував спеціальний підрозділом «Ель Кудс» Корпусу вартових ісламської революції. Дональд Трамп наголосив, що особисто дав наказ на знищення однієї з найпотужніших фігур на «шахівниці» Перської затоки. Іран пообіцяв дати відповідь і для початку вийшов з ядерної угоди 2015 року, яка стримувала його на шляху отримання власної зброї масового знищення. Політичне рішення про виведення американських військ ухвалив і парламент Іраку, проте витіснити без проблем «зірково-смугастий» військовий контингент тамтешня влада навряд чи зможе. Відчує на собі наслідки загострення ситуації в регіоні Перської затоки глобальний ринок енергоресурсів, а разом з ним – і вся світова економіка.
Президенту України зараз було б більш доцільно приділити увагу відносинам з ближчими сусідами. На Банковій, схоже, перебувають у певній ейфорії від візиту Зеленського до Варшави наприкінці серпня – на початку вересня 2019 року, де представники польської влади радо приймали Володимира Олександровича. Проте ситуація змінюється: Польща опинилася в центрі пропагандистського удару Кремля, Путін, як відомо, звинуватив її довоєнне керівництво у взаємодії з Гітлером. Хоча російському президенту відповів польський прем’єр, але рефлекторно Польща намагається демонструвати власну значущість і за рахунок стратегічних партнерів. Спільне обурення послів Польщі та Ізраїлю Бартоша Ціхоцького та Джоеля Ліона вшануванням в Україні пам’яті Степана Бандери та Андрія Мельника помітно вийшло за межі дипломатичного етикету і потребує щонайменше активізації діалогу Києва та Варшави. Інакше ми ризикуємо вчергове потрапити під «дружній вогонь», відсутність відповіді на який буде сприйматися як ознака слабкості.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
