Куди погазує Німеччина
Навряд чи знайдеться хоча б одне українське ЗМІ, яке не повідомляло б за останній тиждень про Nord Stream 2. У контексті голосування в німецькому Бундестазі змін до закону про енергетичну промисловість щодо імплементації Директиви ЄС про загальні правила внутрішнього ринку природного газу.
Здебільшого повідомлення кричали про «зраду», рідко – про «перемогу». При цьому текст самих урядових поправок якщо хтось і читав, то таких були одиниці. Решта – підхоплювали оцінки з висловлювань політиків або, що частіше, колег-журналістів. І все – на емоціях.
Почнемо з того, чому взагалі й чому саме зараз Бундестаг взявся за голосування змін до національного законодавства. Ну, тому що ФРН залишилася єдиною країною в ЄС, яка цього ще не зробила. Решта вже внесли такі зміни, чого вимагає підписана в квітні поточного року європейська газова директива. А час не те, щоб зовсім піджимає (імплементація має відбутися до 20 лютого 2020 року), але попереду – різдвяні канікули, а проєкт, аби стати законом, ще має пройти 29 листопада затвердження в Бундесраті (представництві федеральних земель, який майже ніколи не «зарубує» парламентські подання) та процедуру підписання президентом (який, звісно, підпише). Так що часу залишилося, в принципі, не так уже й багато.
Наскільки внесення поправок до порядку денного Бундестагу саме зараз пов’язане з наданням Данією дозволу на будівництво “Північного потоку-2” в її водах, сказати насправді важко. Цілком можливо, що пов’язане, хоча подання до парламенту уряд зробив ще у вересні. Навряд чи відсутність такого погодження могла би вплинути на зміст пропозицій федерального уряду.
ЩО ОЗНАЧАЄ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ 1:1 У РОЗУМІННІ БЕРЛІНА
Щодо змісту, то він, відверто кажучи, «туманний». І це якраз і дає поле для інтерпретацій. На чому зараз активно спекулюють.
Серед німецьких політиків найбільш голосно обвинувачують власний уряд у всьому – від зради інтересів східних партнерів і принципу єдності ЄС до кліматичних цілей – звісно, Зелені. У розпорядженні Укрінформу є заява фракції Союз 90/Зелені в Бундестазі. У ній екологічна партія прямо зазначає, що своїми поправками до закону про енергетичну промисловість уряд запроваджує в національне законодавство «істотні зміни на користь «Газпрому», усуваючи останні перешкоди на шляху запуску проєкту. І що в такий спосіб фракції правлячої коаліції – ХДС/ХСС і СДПН – порушили обіцянки і зобов‘язання перед партнерами в ЄС «заради російського державного концерну». Крім того, закидають, що уряд із політичних міркувань уникав будь-яких чітких заяв, чи то він обстоював цими поправками спеціальний дозвіл для “Північного потоку-2”, чи то діятиме відповідно до очікувань європейських партнерів.
Через галас, здійнятий у ЗМІ, передусім редактором впливового видання Bild Юліаном Рьопке, який є визнаним експертом у питанні зазначеного газогону, федеральний уряд опинився в ситуації, коли був змушений відповідати на звинувачення. Це зробив у своїй заяві міністр економіки та енергетики ФРН Петер Альтмаєр.
«У своєму законопроекті федеральний уряд запропонував імплементацію європейської Директиви по принципу 1:1. Поправка, внесена правлячою коаліцією минулого тижня, нічого не змінює. Йдеться лише про редакційну зміну», – запевнив міністр.
І нагадав, що цим законом реалізується європейський компроміс, над яким Німеччина разом із Францією, Європейською Комісією та іншими державами-членами потужно попрацювали у лютому цього року. В майбутньому, каже глава Мінекономенерго, застосовуватимуться правила щодо розмежування власності, доступу третіх організацій, регулювання цін та прозорості, якщо газопроводи проходять на території та в прибережних водах держав-членів.
Ось у цьому – якраз і фішка. Прибережні води держав-членів, по яких пройде газогін і до частини якого Берлін якраз і готовий з повним задоволенням застосувати європейські правила про розділення функцій (анбандлінг), – складає аж-аж… 12 морських миль. Із загальної довжини труби в 1200 км. І вже досить давно відомо, що «Газпром» створює окрему компанію саме для цього. Тобто це не новина. Представництво «Газпрому» в Берліні настільки впевнене в своїх світлих перспективах, що, за даними Укрінформу, активно розвиває діяльність, змінює керівництво (на більш ефективне) та нарощує штат.
На запитання до речниці зазначеного міністерства Беати Барон, як ставиться федеральний уряд до ідеї продати ось цю маленьку частинку трубопроводу незалежному оператору, що усуне всю проблему і повністю задовольнить ЄС, Барон відверто сказала: «Я не хочу цього коментувати… Ми запропонували, що Директива має бути імплементована 1:1, а також що Федеральне агентство з мереж надаватиме різні можливості захисту». Отже, моніторити виконання вимог Директиви, включно із застосуванням «винятків», буде національний регулятор.
До чого тоді Єврокомісія та чи зможе вона, умовно кажучи, ветувати рішення федерального агентства? Великий знак запитання.
БЕЗ КОМЕНТАРІВ
Але варто нагадати, що в цьому й полягає той самий компроміс між ЄС і Німеччиною, про який каже Альтмаєр. Саме таке право й було «виторгуване» ФРН за підтримки Франції (досі незрозуміло, якими аргументами Берліну вдалося тоді переконати Париж) ще при обговоренні Директиви на початку року. Пригадуєте, тоді теж голосно кричали про «зраду». Потім про «перемогу». Так, як і зараз, власне.
Єврокомісія на всю цю ситуацію реагує стримано, уникаючи коментарів. Мабуть, через те, що її старий склад допрацьовує останні дні, а новообрані – ще не вправі щось коментувати. Може, з інших причин.
Реакція українського уряду була такою: перед першим голосуванням, у ніч з 7 на 8 листопада, прем’єр-міністр Олексій Гончарук бив на сполох: «Як нам стало відомо, сьогодні на розгляді Бундестагу після опівночі стоїть на голосуванні версія поправок, яка дозволить німецькому регулюючому органу схвалити відхилення від ЄС Директиви проектам з інвестиціями, «здійсненими до 23 травня 2019 року». Наразі директива є обов'язковою для кожної держави-члена. Якщо ж поправка сьогодні вночі буде підтримана, то це означатиме порушення консенсусного рішення, ухваленого всіма країнами-членами ЄС. Такий поворот подій може мати далекосяжні наслідки для європейської енергетичної безпеки та солідарності між країнами-членами ЄС».
Після голосування в другому та третьому читанні 13 листопада в листі Гончарука – зовсім інший тон: «Уряд України вітає імплементацію Бундестагом Газової директиви ЄС. Ми очікуємо, що незалежний енергетичний регулятор Німеччини також діятиме у строгій відповідності до Директиви», – пише Гончарук.
Що змінилося протягом часу з 7 до 13 листопада? Були сприйняті пояснення німецького уряду? Було уважно вивчено текст документу? Чи посланцям Києва, які терміново прибули до Берліна безпосередньо перед голосуванням, були надані якісь запевнення, обіцянки? Своє перебування в німецькій столиці чиновники афішувати не захотіли та коментарів уникнули.
Керівник НАК «Нафтогаз» Юрій Вітренко в інтерв’ю Укрінформу, яке відбулося напередодні повторного голосування в Бундестазі, коментувати парламентські баталії й законопроєкт також відмовився. «Ми не втручаємося в німецьку політику. Ми сподіваємося, що німецькі парламентарії ухвалять рішення, яке буде в інтересах Німеччини та Європи, яке відповідатиме європейському праву, що вони це робитимуть правильно», – сказав він.
Тобто, ми сигналізуємо офіційному Берліну, що налаштовані дружньо та оптимістично. Та чекаємо, все ще, на розуміння наших «занепокоєнь».
ЧИ МОЖЛИВО БУЛО ПОХОВАТИ ПРОЄКТ ДО ЙОГО НАРОДЖЕННЯ
Зрозуміло одне: останніми місяцями російське лобі в Німеччині (у тому числі, через свого «агента», ексканцлера ФРН, а нині главу правління Nord Stream 2 AG Герхарда Шрьодера) та в Брюсселі попрацювало дуже потужно.
Чи можна було його «перебити»? Важко сказати. Віцепрем'єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба каже, що шансів зупинити будівництво нового газового трубопроводу з Росії в Європу не було. «Не було шансу. Німеччина, наймогутніша держава Європейського Союзу і одна з наймогутніших держав світу, ухвалила рішення будувати. Росіяни прийняли рішення будувати. Вони домовилися про те, що вони збудують. Тому питань було два: як швидко вони його побудують, і якими нормами буде регулюватися те, що вони побудують», – сказав політик.
У бесіді з автором один високопосадовий дипломат визнав, що активно чинити опір і намагатися робити перешкоди проєкту Україна почала насправді занадто пізно. Принаймні, коли фізично почалося будівництво, у травні 2018 року, коли вкладені європейськими концернами мільярди вже почали освоювати, зробити щось було вже дійсно майже неможливо. А ось на самому початку процесу (компанія Nord Stream 2 AG була створена в 2015 році) – можна було. Принаймні тоді залучити до процесу ЄК, підключити США (які обіцяли-обіцяли санкції – та так і не запровадили, та й не спрацювали б вони вже, швидше за все). Але ми всі пам’ятаємо ті роки, коли за проблемами війни та миру було просто не до цього.
Що Україні та її друзям вдалося, так це затягнути будівництво на максимально можливий термін. А для Росії було принципово важливо здати об’єкт в експлуатацію ще цього року, аби отримати змогу взагалі не підписувати договори щодо продовження українського транзиту.
Очікував Бундестаг на такий розголос, якщо не сказати скандал, у зв’язку зі своїм рутинним по суті голосуванням, чи не очікував, але по-тихому зробити це не вдалося. Не стверджуватиму, але є думки, що після того, як піднявся галас, – що там не казали б урядовці, але текст проєкту було трохи підкориговано. І якщо так, ми маємо бути вдячні за це нашим друзям.
Хоч як би там було, саме по собі ухвалення парламентом змін до енергетичного закону є технічною процедурою, але як Німеччина скористається «нюансами», захованими в проєкті закону, – покаже час.
Ольга Танасійчук, Берлін
