Як Борис Джонсон хотів «перевернути світ», але насправді - «застряг у польоті»

Як Борис Джонсон хотів «перевернути світ», але насправді - «застряг у польоті»

Аналітика
Укрінформ
Новий оберт політичної кризи у Британії – це не тільки боротьба за злощасний Brexit, це ще й боротьба за збереження віковічних політичних традицій.

Що ж там тепер відбувається?

Якщо аналізувати суто фактологічний бік подій, то можна констатувати: глава британського уряду Борис Джонсон увійшов у запеклий конфлікт із парламентом. З самого початку свого прем’єрства, ще у липні, він підтверджував вірність сценарію жорсткого виходу з ЄС – якщо щось не подобається Брюсселю – то без всяких там угод. Складно сказати, наскільки ця ідея залишається популярною серед усього населення туманного Альбіону, а от серед виборців Консервативної партії - цілком, її рейтинги почали зростати саме після початку головування Джонсона.

Але британський прем’єр працює у відверто ворожому оточенні: в Палаті громад є потужна опозиція з лейбористів, ліберал-демократів та зелених, та й в самій правлячій партії виявилася достатньо згуртована та авторитетна група супротивників виходу з ЄС за будь-яку ціну. І все це в умовах, коли більшість, на яку спирається уряд, хитка – разом із партнерами по коаліції з північноірландської юніоністської партії вона становила… один голос. Знаючи про такий розклад сил та не маючи жодного прогресу в перемовинах із Брюсселем, Джонсон вирішив діяти асиметрично. Він скористався положенням британського законодавства, за яким порядок денний парламенту визначає уряд, адже його члени залишаються й депутатами. А відтак, щоб депутати не заважали Джонсону, треба зупинити їх законодавчу активність – просто оголосити перерву у роботі Палати громад із 9 вересня до 14 жовтня. І за цей час Джонсон присягався усі проблеми вирішити: або домогтися поступок від ЄС, або таки піти з нього тараном. Умовним союзником голови уряду виступила королева Єлизавета ІІ, бо рішення про призупинення роботи парламенту підтримала, тим більше що саме їй треба було б виголошувати після поновлення його сесійної діяльності, промову про нові обрії країни без ЄС. Але…

Джонсон зіткнувся із британською парламентською системою та спробував знайти «точку опори», аби перевернути її. Вже 3 вересня при відкритті засідань Борис Джонсон побачив, що його плани, як мінімум, зазнають суттєвих коригувань. Більшість в один голос була ним втрачена – депутат-консерватор Філіп Лі перейшов до фракції ліберал-демократів, тобто Джонсон свою більшість втратив математично. А далі – парламент показав уряду «зуби», проголосувавши за зміну процедури формування порядку денного та встановлення над ним контролю саме з боку парламенту. Тобто: пропозиції подавати можуть й самі депутати. А головною з них, власне, є прийняття закону, який змушував би уряд знову вести перемовини із Брюсселем про… чергове відтермінування Brexit. І головним висновком з цього голосування стало визнання очевидного: розкол загрожує правлячій Консервативній партії – 21 її депутат на чолі із колишнім міністром фінансів Філіпом Хеммондом пішли проти власного уряду, до речі, й онук Вінстона Черчилля Ніколас Сомс також там. Зрозуміло, що голова партії зажадав виключення бунтівників із партії, але – ще питання хто «матері-історії» в цьому випадку був цінніший – «група 21» об’єднала у своїх лавах еліту партії – чи будуть консерватори беззаперечно ними розкидатися – ще велике питання.

На такому тлі Джонсон спробував піти на ефектний крок – і заявив, що пропонує провести дострокові вибори вже 15 жовтня – мовляв, хай народ скаже, що думає і як оцінює політиків. Опозиція, яка тепер у більшості, ніби й не проти, але свою справу теж знає добре – і вже вчора ввечері проголосувала у другому читанні законопроект, яким блокує вихід з ЄС та накладає зобов’язання на уряд просити Брюссель знову про відтермінування – тепер вже до 31 січня 2020 року. Документ ще треба розглянути в Палаті лордів (це будуть робити сьогодні), внести поправки та домогтися підпису королеви. Але, як кажуть – здається це саме та ситуація, коли «мило та мочало».

А що все це значить насправді?

Проте таке голосування Палати громад ще не відміняє самої ідеї дострокових виборів 15 жовтня чи до кінця жовтня. Так, парламент відхилив пропозицію про їх проведення, "за" було лише 298 при необхідних 434-х голосах, але у глави уряду Її Величності ще залишається можливість знову винести її для голосування. Лідер лейбористів Джеремі Корбін сказав, що погодиться на вибори тільки після затвердження закону про неможливість Brexit – тобто, статися це може не раніше понеділка, після рішень вже обох палат британського парламенту. А  Джонсон хоче піти на вибори саме як прем’єр міністр та лідер усіх прибічників виходу з ЄС, тобто – спробувати отримати всенародну підтримку власної політики. Фактично, це був би другий референдум з цього питання - визначального для Британії та дражливого для усієї Європи. До цього легітимність Джонсона тримається лише на голосах членів партії, а це якось непереконливо.

Опозиція ж – і головна її сила Лейбористська партія – хочуть спочатку, користуючись більшістю, повалити уряд Джонсона, висловивши йому недовіру та привівши до влади, хай і тільки до голосування за іншою процедурою і до дня виборів, лідера лейбористів Джеремі Корбіна, взагалі-то – принципового супротивника виходу країни з ЄС. Як-ніяк, але задля схвалення ідеї дострокових виборів Джонсону все одно потрібна підтримка двох третин Палати громад – а знайти їх, відверто кажучи, можна тільки серед відверто ворожої опозиції. Тож – доля виборів та уряду Джонсона – у руках його політичних опонентів, чи готові вони до виборів та ризику? Здається, все ж таки готові, причому не тільки до боротьби, а й до перемоги.

Борис Джонсон
Борис Джонсон

Втім, цей новий поворот британської політичної реальності змушує робити невтішні висновки щодо всеосяжної кризи усієї британської політичної системи. Борис Джонсон вирішив реально струсонути її основи – поставивши під сумнів саму схему відносин парламенту та уряду – зазіхнувши, відтак, на недоторкане – британські традиції. Але поки що – він реально «завис у повітрі», як колись на атракціоні під час лондонською Олімпіади-2012, коли ще був мером столиці.

Парламентська демократія по-британськи – це надбання століть, депутати побачили реальну загрозу власним правам і як колись – пішли проти спроби узурпації та нехтування тим, що є безсумнівним їх правом та привілеєм. Тому це реально куди більш принципова та ширша історія, аніж просто суперечка про вихід з ЄС.

Що ж далі? Або Джонсон стане главою уряду Великої Британії із найкоротшим терміном перебування на посаді, або – ідея Brexit за будь-яку ціну все ж таки знайде підтримку серед британців. Перспектива дострокових вирішальних «виборів-референдума» стає як ніколи реальною. Але: є тільки одна людина, яка може скоригувати цей сценарій – це королева Єлизавета ІІ, вона ще може висловити свою принципову думку. Якою вона є – поки невідомо, але сама така можливість – буде теж даниною британській політичній традиції. Така країна – що ж поробиш?

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-