Три події світу. Ілюзія примирення на Донбасі, традиційний російський серпень та майстер-клас у Анкарі
Конфлікт на Донбасі зробив черговий виток ескалації. Росія, як видається, прагне позбутися «прокляття серпня» шляхом його перекладання на сусіда.
Проголошене 21 липня «хлібне перемир’я» навряд чи хтось ризикне вважати чинним після загибелі 4 українських морських піхотинців під Павлополем та інших жертв серед українських захисників. Реакція Володимира Зеленського, який закликав якомога швидше провести зустріч на вищому рівні у Нормандському форматі, можна назвати природньою, проте далекою від реалій, які склалися у конфлікті на Донбасі. Як виявилося, «просто припинити стріляти» у Кремлі не мають жодних намірів. Висловлена на шляху у відпустку впевненість Дональда Трампа у спроможності Зеленського домовитися з Путіним виглядає гарною міною за поганої гри, адже у американського президента власний гамбурзький рахунок у відносинах з російським колегою.
У Кремлі, як видається, розглядають низку варіантів розвитку ситуації на сході України, серед яких ставка на масштабну військову ескалацію не посідає перше місце. Куди перспективнішою для Путіна може стати тактика дрібних порізів на Донбасі, яка може спричинити чергове загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні. Роздмухуючи проблеми в сусідній державі, яка пережила дуплет з виборів, російська влада намагається приховати власні проблеми. Аварія ракети з ядерним двигуном під Архангельськом та протести проти імітації демократії на виборах до Московської міської думи потребують реагування з боку Кремля, адже у російській системі влади все замкнено на президента. Інформаційний рейд головного редактора «Еха Москви» Олексія Венедіктова до Києва також виглядає елементом гібридної війни, не менш руйнівним, ніж обстріли бойовиками позицій наших захисників на Донбасі.
Володимир Зеленський побував у Туреччині, де провів зустріч з Реджепом Ердоганом, роздав вражаючі обіцянки представникам турецького бізнесу та зустрівся з вселенським патріархом Варфоломієм. Прагнення шостого президента України ревізувати досягнення свого попередника у сфері зовнішньої політики наразі видається не надто переконливим. Його турецький колега продовжує наполягати на створенні зони вільної торгівлі між Україною та Туреччиною, про яку почали говорити ще за Януковича. Цікаво, чи постарається Ердоган стати посередником у конфлікті Росії та України на тлі не надто ефективного Нормандського формату?
Євген МАГДА, Інститут світової політики
