Грузинська криза літа 2019-го: насправді, Росія вже не здатна виграти

Грузинська криза літа 2019-го: насправді, Росія вже не здатна виграти

Аналітика
Укрінформ
Основний сенс нинішніх подій у Тбілісі це те, що там теж пришвидшився процес остаточного розпаду Російської імперії

Чим цікава для журналістів та спостерігачів нинішня «грузинська криза» - так це багатством фактури. За нею можна не одразу розгледіти справжній сенс подій, а відтак – не до кінця зрозуміти їх наслідки. А вони лежать не в площині сьогодення, все – набагато складніше та масштабніше. І Україні треба якомога уважніше дивитися та робити нотатки для себе. Адже ненависть московського режиму до нашої незалежності та самостійності в Кремлі не тільки не менша, а набагато більша ніж аналогічні почуття щодо Грузії.

Що Москва про себе в Грузії зрозуміла?

Звісно, кризова ситуація, що виникла ще в 20-х числах червня і була пов’язана зі скандалом з групою російських депутатів, що прибули на сесію загадкової організації під назвою «Міжпарламентська асамблея православ’я», мала отримати розвиток. Адже грузинській опозиції випав унікальний шанс каналізувати протестний потенціал, перевести його у масові вимоги політичних змін. Умови для цього були найсприятливіші: влада виявилася абсолютно неготовою до того, що політичний епізод може вилитися в серйозне протистояння. Є відчуття, що Іванішвілі та його соратники надто розслабилися після того, як змогли восени минулого року провести до президентства лояльну Саломе Зурабішвілі, та не помітили, як невдоволення їхньою політикою уже сягає значних показників. Так, грузини втомилися. Влада нібито говорить, що Росія – ворог, але веде з нею торгівлю, коли національна перлина – курорт «Боржомі» - є власністю російської «Альфа-груп» і багато чого такого іншого. Треба було тільки піднести сірник – і депутат Гаврилов, точніше його філейна частина, що всілася в крісло глави грузинського парламенту, цю роль зіграла впевнено.

Втім, за два тижні з’явилося відчуття, що протестна хвиля слабне, при тому, що добитися вдалося далеко не всього, чого вимагали. Може, епізод із журналістом Гіоргі Габунією, який в ефірі телеканалу «Руставі-2», відкритим текстом і, звісно, російською - обматюкав Путіна, й не має прямого відношення до того, про що йшлося вище, але він виявився дуже вчасним і проявив дещо загальне і для Грузії, і для хворої на постімперський синдром Росії.

Гіоргі Габунія
Гіоргі Габунія

В Росії це все було використано (уже вкотре!) для роботи на внутрішню аудиторію. Спочатку Дума видала вимогу жорстко покарати Грузію додатковим санкціями, а ще вони хотіли щоб грузини екстрадували їм Габунію для розправи в дусі російського «кривосуддя», але тут вийшов Путін «весь у білому» і сказав, що не варто вдаватися до санкцій від яких «постраждає братній грузинський народ». Загалом, набрав безліч очок в російській національній забаві під назвою «Царь умный и справедливый, а бояре – ваще казлы!» А насправді це означає дещо інше. По-перше, вочевидь, посилення санкцій надто боляче вдарило би по російським грошам у Грузії, по туристичному бізнесу та імпортерах, зокрема. А по-друге, і це для нас основне, Москві явно ні до чого публічно демонструвати те, про що російський народ каже – «кишка тонка». Одним словом, набір можливих покарань для неслухняних країн і народів у нинішнього Кремля критично схуд!

На поверхні – скандал, а насправді – продовження розпаду імперії

А ще є факт: боротьба за владу всередині Грузії загострилася. А враховуючи, що телеканал «Руставі-2», де трапився бенефіс журналіста Габунії, є давно афілійованим з екс-президентом Саакашвілі, то все це цілком можна розцінити як підвищення ставок. Не секрет, що дострокові парламентські вибори в Україні навряд чи приведуть Міхеїла Ніколозовича до Верховної Ради, а перебувати тільки у ролі експерта чисельних політичних шоу в нашій країні йому буде відверто некомфортно. Тому змарнувати такий шанс повернутися на батьківщину, тим більше – в ролі політичного лідера для Саакашвілі було б просто неприпустимо. Звісно, однозначно стверджувати тут важко. Але здається, що епізод із матюками на адресу «великого Пу» мав на меті саме спробу загострити ситуацію в середині Грузії. Чи був використаний для цього.

Але скандал – це тільки епізод, може, й випадковий, не запланований. По суті ж, завдяки Гаврилову та Габунії ми всі спостерігаємо за більш глибоким і доленосним процесом. Це процес остаточної втрати впливу та важелів, які дозволяють колишній метрополії втручатися у справи колишніх своїх колоній. Ну от дивиться: Росія і Грузія пережили війну 2008 року, після цього не мають дипломатичних відносин. Після заміни Саакашвілі на Іванішвілі (вона відбулася цілком демократичним шляхом і не була швидкою та безпроблемною) якось вдалося налагодити транспортне та економічне співробітництво. І Москві, може, тоді й здалося: от так ми й дотиснемо Грузію, нікуди вони не подінуться. Ексцес Гаврилова, скоріш за все, мав місце саме як ексцес – фігурант не міг і уявити такі наслідки. Грузія може й не сходиться в тому, варто було чи ні нецензурно лаяти Путіна в прямому ефірі, зате консенсунс існує щодо «червоних ліній», які не можна нікому переходити, інакше – національна ганьба та крах національної держави. В Грузії, ще може не системно, але постулат національної єдності формулюється просто: Росія більше ніколи не зможе принизити нас.

І це – принциповий висновок. Вплив на екс-колонію, як його розуміли в колишній метрополії остаточно втрачений і відновленню не підлягає. Треба міняти «платівку», точніше придумати для неї нову «музику» - нову ідеологію таких стосунків, а відтак, і нову практику. А нинішня Росія, її еліта, на таке однозначно не здатні. Колись всі великі колоніальні імперії переживали такий процес - і Велика Британія, і Франція, і Туреччина з Іспанією. Англійцям було дуже складно відпустити від себе таку близьку і у свідомості давно «свою» Ірландію. Але – спитайте сьогодні в Дубліні: чи простили ірландці англійцям злочини колоніального панування – нищення древньої мови й культури, голодомор? Чи спитайте те саме в Алжирі щодо Франції. Риторичні запитання, прості відповіді… Колишні колонії Росії – а це і Україна, і Грузія, і увесь простір колишньої Росімперії – знаходяться дуже близько до такої позиції – не забудемо, більше ніколи не дозволимо.

Нинішня криза в Грузії – це свідчення того, що часи безпардонного втручання Росії у справи сусідів минають. Нація виходять з періоду випробувань, як уже сформований і життєздатний організм і тому - відкидає будь-які спроби приниження чи залучення до орбіти впливу Кремля. Тверде «ні», навіть без «дякуємо» - це і є кінець імперії та імперського погляду на дійсність. І приклад Грузії для України дуже повчальний. Тому що він – чіткіше й не придумаєш - доводить: або ми, або – нас.

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-