Президентські вибори в Казахстані: передбачувано, але не тихо

Президентські вибори в Казахстані: передбачувано, але не тихо

Аналітика
Укрінформ
Касим-Жомарт Токаєв отримав 70%, тобто менше за нинішнього президента України. Зате – в першому турі

Тепер вже всенародно обраний президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв з одного боку цілком природньо отримав «карт-бланш» на п’ять років вперед, але – не побачити вчорашніх протестів у великих містах він не міг. А тому перед ним стоять два великі завдання: як забезпечити «новий курс» країни та – більш-менш цивілізовано трансформувати політичну систему. Обидва – тягнуть на справді історичні наслідки.

Передбачуваність із інтригою

Власне, фабула цих виборів залежала від вчинку, поведінки та бажання однієї людини – першого президента та батька сучасної казахської державності Нурсултана Назарбаєва. Без його заяви про достроковий відхід від президентства у березні не почули б ми ім’я пана Токаєва як очільника держави. Знов-таки – могло статися, що таким він би був тільки тимчасово, хоч і з усіма повноваженнями (законодавство Казахстану не передбачає перебування у стані в. о.) – і у квітні 2020 року мали б відбутися чергові вибори. І от на них усі шанси, за думкою багатьох політологів, стати переможницею мала б старша донька Назарбаєва – Даріга, що давно будувала політичну кар’єру. Слід зазначити, що пан Токаєв пересів у президентське крісло із крісла голови Сенату, а пані Даріга якраз змінила його на керівній посаді у верхній палаті парламенту через день після його першої присяги народу.

Дарига Назарбаєва з батьком
Дарига Назарбаєва з батьком

І от це питання – хто ж поведе країну далі – пан Токаєв чи пані Назарбаєва? – і було єдиною інтригою усього відходу патріарха від влади. «Родинна» версія виглядала б по-східному цілком логічною, Токаєв просто мав би підготувати політичний ґрунт, а потім піти на якусь дуже поважну посаду. Але – і знову-таки вбачається почерк пана Назарбаєва-старшого – рішення було прийняте інше: вибори відбудуться достроково – 9 червня і кандидатом на повний термін стане саме Касим-Жомарт Токаєв. Власне, причин саме такого вибору вбачається три. Все ж таки жіноче правління для найбільшої країни Центральної Азії – це достатньо ризикований експеримент, не факт, що Даріга має всі необхідні дані для утримання ситуації за зразком батька. По-друге – саме зараз казахській державі та економіці треба зробити достатньо рішучі стратегічні кроки (про них – див. нижче), і потрібен дуже досвідчений, авторитетний та лояльний керманич. Ну і, по-третє, цілком ймовірно, що нікуди влада в глобальному вимірі від клана Назарбаєва не подінеться – старшому онуку, сину Даріги, Нуралі Алієву зараз 34 роки, а через термін Токаєва – буде 39 – чим не найбільш зручний вік для отримання влади?

От саме тому – вибір таки склався на користь кадрового дипломата, вірного соратника, колишнього міністра закордонних справ, голови уряду та Сенату і навіть заступника Генерального секретаря ООН Токаєва. Конкуренти були підібрані теж зі смаком – усього балотувалося сім кандидатів. Була серед них і перша кандидат-жінка від партії «Ак жол», депутатка Мажиліса Данія Єспаєва, й висуванець від комуністів, теж депутат Жамбил Ахметбеков, від профспілок – Амангельди Таспіхов, від непарламентської партії «Ауил» Толеутай Рахимбеков, навіть, від Федерації кінних видів спорту – Садибек Тугел. Але усі названі діячі тільки створювали тло для балотування Токаєва та кампанії практично не вели. Що ж стосується реальної національно-демократичної опозиції, яка безуспішно критикувала ще самого Назарбаєва, то єдиного кандидата висунути не вдалося, власне, й спроби такої не було зроблено. Хіба що зареєструвався громадський діяч та журналіст Аміржан Косанов, давній опонент правлячого режиму, який, втім, не має за собою сталої політичної структури. Як там не рахуй – підсумок голосування 9 червня був відомий одразу ж після оголошення виборів: Токаєв мав впевнено перемогти. Проте, сталися у цієї історії певні характерні несподіванки.

Комусь – пряника, комусь – палицю…

…причому – першого – кандидатам, а другу – певній частині виборців вирішила продемонструвати влада Казахстану у сам день виборів. В великих містах – Алма-Аті. Шимкенті та столиці Астані – на вулиці несанкціоноване вийшли по кількасот громадян, протест яких мав на меті продемонструвати ставлення до цих «формальних» виборів. Люди скандували гасла про бойкот виборів, безробіття та соціальні проблеми, поліція – спочатку попереджала про незаконність зібрань (але, зрозуміло, що організувати узгоджену акцію протесту та ще у день голосування в Казахстані неможливо апріорі), а потім – перейшла до затримань.

Затримання у день президентських виборів у Казахстані

Судячи із кадрів та відео з місць подій, особливо правоохоронці не церемонилися – та у автозаки людей в прямому сенсі тягли, несли за руки та ноги, в тому числі, застосовуючи спеціальні больові прийоми.

Свідчення всього цього є завдяки роботі журналістів, яким теж дісталося – майже два десятка колег також були затримані, як-то кажуть «для профілактики», але до кінця дня голосування – відпущені. Та й протестуючі – здебільшого теж, загальна ж кількість затриманих склала більше 500 осіб.

Що тут сказати? Звісно, очікувати справді демократичної процедури організації виборів було наївно – така вже традиція влади склалася у Казахстані. Але пану Токаєву варто звернути увагу, що люди вийшли не просто із політичними гаслами, до бойкоту певну частину виборців спонукали саме соціальні причини – безробіття, бідність, відсутність соціальної перспективи. І, хоче чи ні, але новий президент має винести із цих поки що достатньо локальних протестів правильні висновки: людей хоч вийшло й мало, але, наприклад явка по найбільшому місту країни Алма-Аті склала усього 52,2% – це при 77,4% загальних по країні. Як-то кажуть – хай й маленький, але дзвіночок пролунав.

Втім, здається, влада знайшла достатньо елегантний вихід із ситуації: перемогу Токаєва було вирішено подати суто реалістичною, без усіляких захмарних показників – за попередніми відомостями, він набрав приблизно 70% голосів (для порівняння – на двох останніх виборах Назарбаєв отримував відповідно 95 та 97%, як кажуть – відчуйте різницю). А от «пряники» роздали кандидатам: так, другим став саме реальний опозиціонер Косанов, що отримує приблизно 15%, Єспаєва – трохи більше 5%, Ахметбеков – 3% і т. д. Власне, усі кандидати вже майже одразу після публікації екзіт-полів стали в різних ступенях лагідності вітати Токаєва із перемогою, тільки комуніст Ахметбеков (мляво), та опозиціонер Косанов (більш суворо) дозволили собі зауважити, що їх результат був би кращим, якби умови участі у виборах були рівними. Але – усі із цифрами згодні.

І, звісно, 15% реально опозиційного кандидата – це, однозначно, теж певний сигнал Токаєву – повної «зачистки» вже не буде, опозиція буде мати своє представництво, до речі – 15% – це цифра, що дозволяє подвійно подолати 7% бар’єр на парламентських виборах. Так що – цілком можливе, що протестуючі на площах у казахських містах завдяки виборам змогли побачити, що в них, все ж таки, є за кого голосувати. Так, це все штучно і на демократію у європейському чи то, якщо хочете, українському сенсі зовсім не схоже. Але – маємо те, що маємо…

По факту Касим-Жомарт Токаєв отримав значний обсяг реальної влади у Казахстані. Так, за ним буде пильнувати Назарбаєв з посади голови Ради безпеки, але вибір Токаєва продиктований ще двома великими завданнями, що реально під силу зараз виконати тільки йому. Економіка Казахстану саме у найближчі роки має зробити стратегічний вибір: або залишатися під однією парасолькою з Росією, чим, зрозуміло, обмежувати власний розвиток. Чи то – переходити до поглибленої кооперації із Китаєм, що готовий інвестувати значні капітали в економіку найбільшої країни Центральної Азії, на що Росії відповісти нема чим – «дєнєг нєт!». Враховуючи, що пан Токаєв багато часу провів на навчанні та службі саме у Піднебесній, сенс вибору Назарбаєва стає зрозумілим – і він не на користь Москви.

Під час візиту до КНР Токаєв спілкувався з місцевими політологами китайською
Під час візиту до КНР Токаєв спілкувався з місцевими політологами китайською

По-друге, глобальним гуманітарним проектом казахської влади останніх років (до речі – якраз після подій 2014 року у Криму та на Донбасі) стало переведення алфавіту та граматики на латину – і це, зрозуміло, дуже міцний «нокаут» самій ідеї «русского мира» у окремо взятій країні. Варто додати, що одним із натхненників цього проекту теж був Касим-Жомарт Токаєв. Так що, дуже цікавими будуть його стратегічні кроки вже у якості всенародно обраного глави держави. А якщо це ще й ознаменує реальний процес демократизації політичного життя в країні та зробить необов’язковим чи неактуальним повернення клану Назарбаєвих до влади через п’ять років – то й взагалі таке правління буде заслуговувати на характеристику історичного.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України (Київ)

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-