Так куди поділися останки царевича Олексія та княжни Марії?

В Росії наприкінці минулого – на початку цього тижня розгорівся черговий скандал навколо останків царської сім'ї, які так і не визнані мощами. Цього разу йдеться про фрагменти тіл царевича Олексія та княжни Марії. В Росії релігійне життя тісно переплетене з політичним. І ця історія загалом тягнеться вже не перше десятиліття. Нинішній поворот подій теж може мати довготривалі наслідки. Тому варто розглянути його детальніше.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ – ОСТАНКИ ТІЛ ЧИ МОЩІ СВЯТИХ

Але спочатку кілька загальних думок, історії.

Релігійна віра – тонка матерія (якщо можна говорити про віру, як про матерію). І ще складнішою є така історія, як християнське поклоніння мощам святих. При тому, що віднесення людських останків до цієї категорії носить доволі суб'єктивний характер. Не кажучи вже про те, що протягом довгої історії було безліч випадків відвертих підробок. І ще в роки Реформації Жан Кальвін у своєму «Трактаті про реліквії» (1543) розкритикував практику поклоніння реліквіям, насамперед мощам, розповівши про підробки безлічі відомих на той момент реліквій і мощей. Книга ця справила таке враження на сучасників, що протестанти відтоді взагалі відмовилися від поклоніння мощам і реліквіям. А у католиків та православних це збереглося...

Коли Колчак і його війська зайняли Урал, знайти останки убитої сім'ї Миколи II і його близьких слідчій комісії не вдалося. Але це не завадило виникненню у Білому русі та білій еміграції справжнього культу царської сім'ї. Довгий час їх шанування було поза усіляких канонів.

Але ще у 1928 році царська сім'я була зарахована до лику святих мучеників Катакомбною церквою. У 1981 році царська сім'я була прославлена Російською зарубіжної церквою, яка визначила їй образ святості «мучеників». Після тривалих переговорів між Зарубіжною церквою та Московським патріархатом зрушення відбулися і в самій Росії. У 2000 році, після резонансних спорів, вони були зараховані Російською православною церквою Московського патріархату до лику святих новомучеників і сповідників.

Через надмірну ревність в цьому шануванні в РПЦ (і за її межами) виник зовсім вже єретичний культ царебожия, який співвідносить Миколу ІІ з самим... Христом (ми докладно писали про це псевдовчення «про царя-спасителя»)

НЕВИРІШЕНА СИТУАЦІЯ З ТІЛАМИ ЦАРСЬКОЇ СІМ'Ї

Але для подібного екстатичного поклоніння потрібні мощі. А ось з цим вийшла складна історія. Ще у 1979 році група російських ентузіастів, використовуючи старі карти і зібрані з різних джерел дані, виявила в Поросьонковому Логу в околицях Свердловська останки 9 осіб, які були ідентифіковані ними як останки Миколи II, його дружини, їхніх дочок Ольги, Тетяни і Анастасії, а також чотирьох осіб царської свити, розстріляних 17 липня 1918 року (а от тіл царевича Олексія та княжни Марії там не виявилося). Знайдені артефакти були закопані до кращих часів. І відкрили їх всім вже тільки при розпаді СРСР у 1991 році.

Наприкінці січня 1998 року спеціальна урядова комісія РФ зробила підсумковий висновок за сукупністю даних і заявила, що «останки, обнаруженные в Екатеринбурге, являются останками Николая II, членов его семьи и приближенных людей». У липні 1998 року останки імператора і членів його сім'ї були перепоховані в романівській царської усипальниці у Петропавлівському соборі Петербурга.

А ось залишки тіл княжни Марії та цесаревича Олексія були знайдені лише у 2007 році в іншому місці під Єкатеринбургом (є різні версії того, чому тіла були поховані в різних місцях, але суперечки про це тривають). Багатофакторний аналіз, в тому числі і генетичний, проведений у 2008 року, підтвердив, що це справді залишки імператорських дітей. Однак упокоєні в усипальниці вони не були, оскільки ситуація до цього часу змінилася.

Якщо раніше (при Єльцині і патріархові Алексії) очікувалося, що РПЦ визнає останки мощами нових святих, то до кінця 2000-х років стало зрозуміло, що це так просто не відбудеться. МП – дуже закрита структура. І чому так сталося, не зовсім зрозуміло. Кажуть, у цьому велику роль відіграв митрополит Кіріл, який переконав ще патріарха Алексія заявити, що у церкві «есть сомнения в подлинности останков». А вже коли у 2009 році Кіріл сам став патріархом, то він і поготів почав гальмувати процес визнання останків царської сім'ї.

З іншого боку, путінський наставник, вже рік як митрополит (і як вважається, можливий наступник Кіріла) Тихон (Шевкунов) намагається проштовхнути рішення про визнання останків. Зокрема, очікувалося, що це може відбутися у липні минулого року, до 100-річчя розстрілу царської сім'ї на засіданні Синоду, який проходив у Єкатеринбурзі. Але не сталося. Схоже, минулого року всі сили фігурантів були зайняті безуспішною боротьбою з українським Томосом.

ЖОВТУВАТА НОВИНА І НАСТУПНІ ПРОТИРІЧЧЯ

І ось 2 червня уральський новинний портал URA.RU видав новину з тих, що спочатку видаються сумнівними. Справа звична, літнє новинне безриб'є, а хочеться чогось цікавого і ось вам гучна новина: «Останки царских детей исчезли». Але що ж всередині?

«Екатеринбургские историки сообщают тревожную новость о том, что исчезли останки детей последнего бывшего царя Алексея и Марии. Исследователи считают, что в ходе неудачных опытов, заказанных церковью, их просто уничтожили».

І далі – про останки: «Долгое время их хранили в государственном историческом архиве... В 2015 году РПЦ, не признавая их формально, потребовала передать кости себе. Небольшие гробики с ними поместили в Новоспасском монастыре в Москве. Потом с ними производили какие-то манипуляции, и теперь в монастыре их нет. При этом СКР (слідчий комітет РФ, – ред.) отрицает, что забирал их. Есть риск, что фрагменты останков уничтожены. Нет костей — нет проблемы. Определенным кругам такая ситуация выгодна», — вважає співрозмовник агентства.

Неназване джерело, жовтувата форма подання – новина, повторюся, не видавалася серйозною. Але далі почалося щось дивне.

Відповідальні особи РПЦ почали видавати різну, неузгоджену інформацію. Прес-секретар Кіріла, священик Олександр Волков, назвав недостовірною інформацію про нібито зникнення або знищення передбачуваних останків царських дітей Олексія та Марії Романових, «находящихся в Новоспасском монастыре». Тобто розташування останків було названо і підтверджено – попереднє.

А заступник голови Синодального відділу із взаємин з суспільством і ЗМІ Вахтанг Кіпшидзе заявив, що РПЦ не розголошує інформацію про місцезнаходження останків дітей Миколи II, так як їх належність до кінця не встановлена (а причому тут одне до іншого?). Він почав темнити, говорячи, що останки «хранятся в запечатанном виде в одном из московских монастырей».

Але це ще так – дрібне протиріччя. У приймальні ж Новоспаського монастиря в принципі спростували зберігання в ньому останків дітей царя Миколи II! «У нас ничего не хранилось, я не знаю, откуда у вас эта информация. Ничего подобного у нас не было. Мы уже отголоски эти слышали, но не поймем, откуда ноги растут… Просто не было в монастыре этого». Таким чином, повністю дезавуюючи заяву Волкова.

«ЭХО» ВЕНЕДИКТОВА – ЗВІДКИ ВІТЕР ДМЕ?

Ну, а 4 червня після обіду масла у вогонь підлив головний редактор «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов, який розмістив на видній плашці сайту «Эхо» свою репліку з Telegram під крикливим заголовком «Охренеем вместе».

«23 декабря 2015 года пресс-служба правительства РФ сообщает, что останки цесаревича Алексея и вел.кн. Марии Николаевны передаются по просьбе Патриархии на ответственное хранение РПЦ.

24 декабря член правительственной комиссии Сергей Мироненко подтверждает это решение, указывая, что эти останки уже находятся в Новоспасском монастыре.

3 июня 2019 года агентство ИТАР-ТАСС

(дивна для Венедиктова необізнаність – єльцинську приставку «ИТАР» з назви агентства прибрали ще у бойовому 2014 році, – О. К.) с ссылкой на приемную наместника монастыря Дионисия сообщает, что «останки никогда не хранились в Новоспасском монастыре». «Вкрадені? Втрачені? Чи знищені?»

На заяву, що останків у Новоспаському монастирі немає, відреагував колишній директор Державного архіву РФ Сергій Мироненко: «Никуда они не исчезали, я не знаю точно, но на 90% уверен, что они там и продолжают быть... Новый наместник монастыря (приймальня намісника Діонісія, – ред.) говорит, что их там якобы нет. Так это ерунда. Спросите у прежнего наместника, митрополита Саввы (наразі керуючого справами Московської патріархії, – ред.)».

І все. Після цього ніякої нової інформації не з'явилося.

Так що тепер саме час будувати версії, що це взагалі за загадкова історія. З чого виросла і чим може закінчитися.

ТРИ ВЕРСІЇ: ПЛУТАНИНА, ДИМОВА ЗАВІСА, ІНТРИГИ

Насамперед напрошується найпростіша версія. Бюрократична плутанина, бюрократична боязнь щось не сказати, не те зробити. Але якщо так, то це теж по-своєму показово – обстановка підвищеної нервозності, яка існує сьогодні в підрозділах РПЦ.

Усі інші версії так чи інакше будуть нести в собі частку конспірологічних припущень. Втім не настільки складних, щоб вони не могли стати частиною чиєїсь реальної бюрократичної комбінації. Цікаво також, навіщо цю історію почав розкручувати Олексій Венедиктов? Це просто «ловля хайпа» – на що він теж мастак – чи щось більше, зроблене на чиєсь прохання.

Отже, друга версія – «димова завіса».

Останніми тижнями в Росії велику увагу привертає конфлікт навколо можливого будівництва храму на місці скверу в центрі Єкатеринбурга. В індустріальному місті і так мало зелених зон, а тут у городян вирішили відібрати затишну зелену ділянку біля ставка. Протести, які почалися 13 травня, були настільки жорсткими, масовими і одностайними, що влада змушена була піти на поступки, заморозивши будівництво і почавши за дорученням В. В. Путіна з'ясовувати думку городян. При цьому паралельно почалися арешти «лидеров протеста». (Хоча насправді протест був мережевим і лідерів не мав. Але тих, хто попадеться під гарячу руку, на цю роль призначать).

Та й ще патріарх Кіріл 26 травня вихвалявся (і прибрехав), сказавши, що Російська православна церква будує в середньому три храми на добу. Природно, громадськість почала задаватися питанням, а скільки при цьому на добу будується (або закривається) шкіл і лікарень.

Тому розкрутка призабутої теми останків царської сім'ї може виявитися корисною – щоб вибити з інформаційного поля інші політично більш програшні теми, насамперед єкатеринбурзьку. І з обов'язковим фіналом: «Останки нашлись – всё в порядке! (діловито) Будем решать вопрос».

Третя версія – «Війна (митрополичих) престолів». Наближається чергова, вже 101 річниця розстрілу царської сім'ї (в ніч з 16 на 17 липня 1918 року). А питання з останками (чи мощами?) мучеників, з упокоєнням Олексія та Марії, так і не вирішене. Порушення цього питання може стати новим туром внутрішньовидової боротьби всередині РПЦ. І тут вже можуть бути різні варіанти розвитку подій (див. ту ж «Війну престолів»). Приховування останків, їх зникнення, підміна тощо. Станом на сьогодні патріарх Кіріл (Гундяєв) гальмував визнання останків мощами, а митрополит Тихон (Шевкунов) намагався просунути цей процес. Стежачи за розвитком подій, варто про це пам'ятати.

Ну і запасаємося попкорном: «Війна митрополичих престолів», сезон надцятий.

Олег Кудрін, Рига