Естонський досвід реформ: вони зуміли

Нині лунає багато критики щодо реформ. Мовляв, раніше все було добре, а внаслідок реформ ситуація тільки погіршується. Протистояння між реформаторами і тими, хто намагається зберегти статус-кво не є винятково українським феноменом. Істотний внутрішній опір реформам спостерігається і в інших країнах, які обрали шлях змін. При цьому одні держави проводять реформи та демонструють позитивні результати, а інші за відсутності сприятливих обставин і браку політичної волі обмежуються напівмірами. Яскравим прикладом успішного впровадження реформ є невелика прибалтійська держава Естонія.

Після відновлення незалежності естонці зіткнулися із тими самими проблемами, що й українці, а саме неефективністю економіки, демографічною кризою та масовим виїздом населення за кордон. Однак замість ностальгії за минулим естонці вчасно зрозуміли, що рух вперед можливий тільки у випадку корінної модернізації ключових сфер суспільного життя. У результаті на сьогодні Естонія є одним зі світових лідерів за якістю освіти, впровадження електронних сервісів для своїх громадян та економічною свободою підприємництва.

ЧОМУ ЕСТОНІЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗУВАЛАСЯ

Процес добровільного об’єднання громад в Естонії фактично розпочато у 2004 році. Упродовж довгого часу децентралізацію намагалися здійснити виключно на добровільних засадах. Реформатори плекали надію, що стимули, на кшталт дотацій із державного бюджету для тих, хто погодиться на об’єднання, будуть достатніми (нове місцеве самоуправління отримувало до 400 тисяч євро). На жаль, цей підхід не дав стовідсоткового результату. До 2015 року в Естонії змогли скоротити кількість місцевих муніципалітетів лише з 254 до 213.

Знаковим став 2015 рік, коли держава перейшла до добровільно-примусового об’єднання. Було проголошено, що до 2017 року місцева влада може об’єднуватися добровільно та отримати від цього преференції. Нові об’єднання отримували 50 євро на людину, а головам муніципалітетів, які втрачали роботу, виплачували з бюджету бонус у розмірі річної зарплатні. Всі, хто все одно чинив опір, а таких після проголошення чітких термінів набралося 17 муніципалітетів, нічого не отримали.

Аналізуючи естонський приклад децентралізації, можна виділити її основоположні принципи: чіткі строки проведення, формування великих спроможних громад, нові можливості та якісні послуги для населення.

Подібні процеси спостерігаємо і в Україні. З 2014 року реформа триває на засадах добровільності. При цьому, у нас також є чіткі рамки завершення реформи – це 2020 рік. Але треба розуміти, що при нинішніх засадах реформа не може бути закінчена вчасно. Ряд ОТГ вже демонструють високі фінансові показники та поліпшення якості життя населення. Тож зміни дійсно працюють в українських реаліях. Тому варто очікувати, що наслідуючи естонський досвід у випадку затягування процесу добровільного об’єднання, держава перейде до адміністративного об’єднання згідно перспективних планів формування територій громад областей.

НОВА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

У 2001 році в Естонії створено фонд медичного страхування, який наповнюється завдяки податку, що складає 13% від заробітної плати кожної працевлаштованої особи. Із цього фонду гроші напряму надходять сімейним лікарям за кожного пацієнта, що заключив контракт. При цьому на первинному рівні працюють виключно сімейні лікарі. Тож подібний контракт фактично є обов’язковим.

Велика увага приділяється і електронній медицині. Вся медична історія пацієнтів зберігається в електронному форматі. Тож кожен профільний лікар за потреби має доступ до історії стану здоров’я пацієнта і може надати кваліфіковану допомогу. Подібна комп’ютеризація передбачає навіть консультації пацієнтів через скайп.

Результативність проведеної реформи легко відслідкувати. За даними Європейського Союзу, вже у 2007 році 78% громадян Естонії позитивно оцінювали медичну допомогу на первинному рівні. Красномовнішим є збільшення тривалості життя в Естонії із 70 років у 2001 до майже 78 років у 2018 році. Для порівняння в Україні середня тривалість життя – близько 72 років.

Українська медична реформа у значній мірі копіює естонський досвід. У нас також створена Національна служба здоров’я, а допомогу на первинному рівні надають сімейні лікарі. Орієнтуючись на естонський досвід можна з упевненістю стверджувати, що «система Семашко» себе вичерпала і має уступити місце більш прогресивній моделі охорони здоров’я.

ЛІДЕРИ ОСВІТНІХ ЗМІН

Будь-які нововведення в освіті викликають найбільше суперечностей та спротив серед громадян. Це і вчителі, які звикли працювати за сталими методами, і батьки, які виходять із власного досвіду, і влада, яка боїться йти на рішучі кроки в питаннях оптимізації закладів освіти, які однозначно отримують розголос та критику з боку громадськості. Однак варто пам’ятати, що освітні методи, які були новаторськими ще десятиліття тому назад, сьогодні застаріли.

Естонія є чудовим прикладом того, у якому напрямі слід реформувати українську систему освіти. За останнім рейтингом міжнародної програми з оцінювання освітніх досягнень учнів (PISA), ця балтійська країна посіла п’яте місце в світі та перше серед усіх європейських країн.

Освітню реформу Естонія розпочала із децентралізації освіти. Держава максимально не втручається у навчальний процес. Чи не єдиною можливістю контролю залишилися обов’язкові іспити для учнів кожні три роки їх навчання (3, 6, 9 та 12 класи). Усі інші повноваження делеговані на рівень школи: структурування навчального процесу, оцінювання. Все відбувається настільки демократично, що кожна школа навіть затверджує свою власну навчальну програму відповідно до державної. Заробітна платня вчителів та придбання підручників фінансується державою. Але і тут школа має можливість вибирати, як використати ці кошти.

Окрім того, Естонія створила умови конкуренції серед закладів освіти. Фінансування надається на кожного учня. Тож школи зацікавлені у створенні найкращих умов навчання, застосуванню нових підходів, поліпшенню матеріально-технічної бази, щоб заохотити дітей обирати саме їх навчальний заклад.

Такий підхід стимулює також розвиток і гнучкість педагогів та керівників шкіл. Директор – це управлінець, який має сформувати команду, з якою він досягатиме успіху. Більше того, така конкуренція дозволяє і самим учителям розробляти та впроваджувати нові методики, які в подальшому можуть поширюватися як в межах власного навчального закладу, так і сприяти обміну досвідом.

Автономія шкіл допомагає освітянам враховувати особливості своєї місцевості. Наприклад, після 9-го класу шкільний навчальний заклад може робити наголос на особливих напрямках навчаннях, які будуть найбільш затребуваними для даного регіону.

Освіта та її побудова на місцевій ініціативі – це те, чому треба насправді повчитися в естонців. Відповідальність за її розвиток є прерогативою не стільки держави, як вчителів, батьків, освітніх управлінців в громадах та зрештою і самих дітей. Для цього необхідно надати справжню академічну свободу.

ВИБІР ЗА НАМИ

Це лише частина естонського досвіду, який ми розглянули в рамках статті. Насправді прогрес досягнуто чи не в усіх галузях суспільного життя цієї країни. Чого варте лише електронне урядування. Більше 90% адміністративних послуг громадяни Естонії можуть отримати через інтернет. Значущими є успіхи в економіці. Наприклад, за рейтингом Doing Business (легкість ведення бізнесу), у 2018 році Естонія посіла 12 місце в світі.

Усього цього ця маленька країна змогла досягти лише завдяки відкритості до змін. Завдяки реформі децентралізації Україна зараз також стоїть на порозі фундаментальних перетворень. Маємо прийняти їх та рішуче зробити цей вирішальний крок уперед.

Ігор Миклащук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства