Радбез ООН: коли до нерішучості додається невизначеність
Раду Безпеки Організації Об'єднаних Націй, як і ООН загалом, складно назвати рішучою у питаннях російсько-української війни. РФ посідає у Радбезі місце постійного представника і дивиться на інших із висоти власного вето. І хоч Кремль перебуває в ізоляції та оточений клубом із лише кількох десятків країн-вигнанців, хоч на його адресу звучить багато жорстких заяв, ООН виявляється паралізованою, коли доходить до дій або – хоча б! – хоч якихось сутнісних заяв генерального секретаря організації щодо дій Росії.
Однак, особливістю засідання Радбезу щодо путінського указу про “паспортизацію” Донбасу стало відчуття, що до цієї нерішучості додалася ще й невизначеність. Невизначеність позиції новообраного Президента України щодо війни на Донбасі.
ЧОМУ СВОЇМ УКАЗОМ ПУТІН “НАПРАЦЮВАВ” НА НОВІ САНКЦІЇ
Ухваливши указ про спрощення процедури отримання російського громадянства для мешканців окупованих Росією районів Донецької та Луганської областей, російський президент Володимир Путін грубо порушив міжнародне гуманітарне право, підірвав процес мирного врегулювання конфлікту та створив передумови для ескалації війни.
По-перше, Женевська конвенція накладає на державу-окупанта ряд зобов’язань та заборон щодо окупованої території. Серед них – заборона нав’язування громадянства, призову до армії тощо. І хоч Росія заявляє про начебто “добровільність” отримання російських паспортів, на практиці, звісно ж, йдеться про ту чи іншу форму примусу.
По-друге, мирний процес, сформульований у Мінських домовленостях, передбачає поступове відновлення українського контролю над окупованою територією, російська ж “паспортизація” натомість веде до замороження конфлікту.
По-третє, роздача паспортів означає обрання Кремлем “абхазького”, або, як дехто каже, “осетинського” сценарію: мешканці окупованої території проголошуються “своїми громадянами”, що відкриває шлях уже до “захисту” не “простих шахтарів на сході України”, а громадян Росії. Думаю, немає потреби окремо пояснювати, що це означає? Саме роздача паспортів передувала багатьом військовим вторгненням в історії: від експансіонізму Гітлера перед початком Другої світової війни до нападу Росії на Грузію у 2008 році.
КОЛЕКТИВНЕ ЗАСУДЖЕННЯ МОСКВИ БЕЗ ПОДАЛЬШИХ НАСЛІДКІВ
За ідеєю, такі провокативні дії з боку Росії мали би логічно вести до посилення санкційного тиску з боку Заходу.
Про необхідність не обмежуватися звичною “стурбованістю” та закликами до “обидвох сторін” поважати Мінські домовленості говорив перед початком засідання у коментарі українським журналістам і постійний представник України при ООН Володимир Єльченко.
На самому ж засіданні панувала дещо інша атмосфера. Ні, тональність виступів загалом не змінилася. Як і раніше, засідання загалом полягало у послідовному висловленні підтримки Україні делегатами держав-членів ООН та різкому засудженні дій Росії. За винятком, як завжди, Китаю, який обмежився заявами про необхідність шукати політико-дипломатичне вирішення конфлікту та утримуватися від провокативних дій. За винятком Перу, представник якого раптом дуже перейнявся українським законом про мову та його негативним впливом на динаміку конфлікту.
Звичним чином, перлиною таких засідань стають виступи російського представника, який ображено і роздратовано звинувачує всіх присутніх в упередженості щодо Росії, яка, мовляв, переслідує виключно мирні та гуманітарні цілі.
Та дечого не вистачало цього разу за столом Радбезу: визначеності.
Жорсткі заяви щодо Росії, яка підважує процес мирного врегулювання конфлікту, завершувалися привітаннями українського народу з демократичними виборами. Більшість партнерів України до цих привітань додавали своє задоволення тим, що Володимир Зеленський висловлював прагнення перезапустити Мінський та Нормандський переговорні формати і пропагувати налагодження контактів із мешканцями окупованих територій.
У цьому, звісно, немає нічого поганого. Більше того, на тлі ображеного тону російського представника такі слова щодо України, за відчуттям, навіть дещо підвищували її моральний авторитет в очах світу: мовляв, в особі новообраного президента Україна прагне миру, на відміну від агресивної Москви.
Очікування змін в українській зовнішній політиці та якісь сподівання на розв’язання конфлікту за нового президента витали у повітрі та читалися поміж рядків. Складалося враження, що за таких умов про рішучі кроки задля покарання Кремля за незаконну роздачу паспортів на Донбасі не йдеться. Більше того, у момент такої суміші невизначеності та очікувань, навіть розмова про посилення санкцій здавалася дещо недоречною.
Особливо показовим був обмін репліками між німецьким та російським представниками. Німець Крістоф Хойзген, взявши слово, звернувся до свого російського колеги: "В Україні – новий президент. Ви (в Росії – ред.) завжди казали, що не можете працювати зі старим. Тепер обрано нового, і можна було би висловити риторику примирення, мовляв, добре, зараз ми виконуємо перший пункт Мінських домовленостей і повністю припиняємо вогонь".
Він додав, що Кремль міг би зробити крок назустріч Україні, звільнивши 24-х полонених моряків чи домовившись про відновлення мосту в Станиці Луганській. "Але цього немає в підручниках МДІМВ (Московський державний інститут міжнародних відносин – ред.). Там, мабуть, йдеться, що з'явився новий недосвідчений лідер (в Україні – ред.), ви просто намагаєтеся його залякати, ви випробовуєте його в перші дні після виборів, ви намагаєтесь його провокувати, спробувати застати його зненацька", – дорікнув він російському представникові.
У свою чергу, росіянин Василій Нєбєнзя відреагував достатньо емоційно. Він розповів, що вибір українців це, мовляв, вирок політиці Петра Порошенка, висловлення незгоди з його “націоналізмом”, бажання завершити війну на Донбасі та інший набір пропагандистських штампів. Щодо Зеленського Нєбєнзя був підкреслено обережним та лише зазначав, що Росії треба “подивитися на дії, а не лише слова”, аби виробити своє ставлення до нього.
Це, можливо, суб’єктивне враження, але у зверненні представника Німеччини читалося майже роздратування тим, що Росія не користується нагодою обрання Володимира Зеленського задля завершення конфлікту, а у виступі представника Росії – суміш недовіри та браку визначеної позиції щодо нього.
Відтак новообраному президентові України варто щонайшвидше окреслити свої зовнішньополітичні пріоритети. Визначити “червоні лінії”, за які він не готовий переступати у перемовинах. Це додасть сили українським дипломатичним позиціям і завадить сподіванням росіян на зняття санкцій.
Причому йдеться не про якийсь ура-патріотизм чи вимоги зайняти безкомпромісну позицію, а лише про прагматичне усвідомлення, що Росія вже понад п’ять років грає в гру з нульовою сумою, у якій вона готова лише виграти за рахунок програшу іншої сторони. Коли з’явиться публічно висловлена визначеність Володимира Зеленського у ключових питаннях війни і миру на Донбасі ще до інавгурації, то це допоможе розставити крапки над “і” як у Радбезі ООН, так і в інших міжнародних організаціях, внести ясність для партнерів України, а також для її ворогів у Кремлі. Адже протягом останнього року Путін займав вичікувальну позицію щодо України, сподіваючись на прихильного до себе президента. Коли у Москві усвідомлять, що Україна не торгуватиме суверенітетом, на ті чи інші поступки доведеться рано чи пізно йти їм самим.
Оптимізму додає й спілкування в кулуарах засідання Радбезу з українськими дипломатами. За їхніми словами, незважаючи на перехідний період “міжпрезидентства”, вони продовжують працювати на повну потужність.
Георгій Тихий, Нью-Йорк
