Від чорної злості та погроз – до білих заздрощів

Від чорної злості та погроз – до білих заздрощів

Укрінформ
Реакція російської влади, медіа і лібералів на наші вибори

Реакція на результати українських виборів у країні-агресорі невизначена у владних верхах і сумбурна в медійній обслузі. Друге випливає з першого. Коли люди звикли жити за темниками, то в період їх відсутності вони отримують своєрідну свободу – свободу вгадувати, яка саме державна лінія переможе завтра. Така гра виявляється не особливо ризикованою. Якщо вгадаєш – добре, можна потім розповідати, який ти розумний, а може, і впливовий. Не вгадаєш – не страшно. Легкий переверт з перевзуванням у повітрі – і ось ти вже теж в руслі генеральної лінії. А що говорив до того – публіка все одно не відстежує.

Розглянемо важливі фрагменти цієї реакції в обох прошарках.

КРЕМЛІВСЬКИЙ ПРИНЦИП НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Почнемо з верхів. Путінський прес-секретар Дмитро Пєсков заявив: «Пока преждевременно говорить о поздравлениях президента Путина господину Зеленскому, а также о возможности совместно работать». У сенсі, що ще треба подивитися на дії того, бо «судить можно будет только по конкретным делам». Однак, заявляє Пєсков, Москва з повагою ставитися до вибору українського народу. Але одразу ж уточнює, що «легитимность выборов поставлена под вопрос» через низку причин.

Слідом Пєсков взагалі зробив чарівну за своєю відвертістю заяву: президент Росії Володимир Путін не дивився у прямому ефірі дебати кандидатів Порошенка і Зеленського, що проходили минулої п'ятниці, оскільки «как раз занимался делами Читинской области».

Принадність ситуації – в тому, що 23 липня 2007 року за законом, підписаним президентом РФ Володимиром Путіним, Читинська область була... ліквідована (у зв'язку з об'єднанням її і Агинського Бурятського автономного округу в Забайкальський край). Називається – забалакався...

Дмитрий Песков
Дмитро Пєсков

Тобто, судячи з усього, начальник сказав Пєскову, що поки ще не знає, як буде діяти за підсумками президентських виборів в Україні. Тому нехай той сам якось викручується у розмовах з журналістами, кажучи таке, щоб можна було розвернути у будь-якому напрямку.

Спікеру Ради Федерації Валентині Матвієнко, як етнічній українці, очевидно, була доручена роль «доброго следователя». Вона висловила сподівання, що «новый глава Украины услышит тот сигнал, который посылает украинское общество, выразит недоверие прежней власти». Тобто, передбачається, що Зеленський взагалі може розвернути курс «прежней власти». На думку Матвієнко, перші заяви, зроблені Зеленським, «вселяют надежду», оскільки він висловив прихильність до мирного врегулювання в рамках Мінських угод. Ну і наостанок, теж на всяк випадок, – судити можна буде «только по факту». У сенсі – не будемо так вже тішитися, щоб потім не розчаровуватися.

ТРОЛІНГ КАДИРОВА ЯК ФАКТОР

А от глава Чеченської республіки Рамзан Кадиров фактично привітав Володимира Зеленського з перемогою на президентських виборах в Україні (у своєму акаунті в Telegram). При цьому дуже цікавою є його риторика: «Россия – страна, которая первой протянет руку помощи в дни невзгод, Россия рядом…». Те, що глава Чечні говорить від імені Росії, само собою цікаво. Втім, дивимося продовження фрази: «…Россия рядом, а те, кто, расталкивая всех локтями, рвутся в друзья, находятся за тридевять земель».

Рамзан Кадыров
Рамзан Кадиров

Тут треба зупинитися для осмислення. Рвуться в друзі, треба розуміти, за версією Кадирова – це США. Таким чином, миролюбна на перший погляд заява виявляється витонченою погрозою: Росія – поруч, при цьому «она готова первой протянуть руку помощи в дни невзгод» (інакше кажучи – почати гібридну війну), а США при цьому – «за тридевять земель». Що ж далі – «Хочется пожелать Владимиру Зеленскому удачи в благородных делах, направленных на возрождение Украины и единение украинского и российского народов! Если такие намерения у него появятся!». Тобто після м'якого завуальованого залякування – побажання, щоб з'явився намір до єднання українського і російського народів.

Чи потрібно тут нагадувати ту роль, яку відігравали кадирівці під час окупації Криму і розгортання військових дій на Донбасі. Тому не можна зовсім не звертати уваги на подібні тексти. До того ж, це вже не перше звернення Кадирова до Зеленського – трохи раніше той вітав з успішним, на його думку, підсумком дебатів.

Як пам'ятаємо, початок цього сюжету було покладено в 2014 році, коли у «Вечірньому кварталі» прозвучав некоректний жарт на адресу Кадирова. Той зажадав вибачитися, що Зеленський і зробив. Відтоді Кадиров почуває себе у виграшній ситуації і може дозволяти собі публічно тролити Зеленського кожного зручного для нього моменту. Це дуже неприємний момент для майбутнього президента України. Подивимося, наскільки цей прийом буде частим, повторюваним.

Також окремо звертає на себе увагу, як звично, з якою впевненістю у цьому праві Кадиров говорить від імені всієї Росії. Цікаво, скільки в цьому жесті самодіяльності, а скільки – узгодження з якоюсь із веж Кремля або ж з головним у Кремлі.

«НАШЕ ПОЗДРАВЛЕНИЕ ЕЩЕ НУЖНО ЗАСЛУЖИТЬ»

Щодо висвітлення українських виборів у російських ЗМІ, то за тональністю вони – в руслі спічу Пєскова, але трохи жорсткіше. Знов і знов Зеленському насамперед пригадують всі випадки, коли він переступив «червоні лінії» кремлівської пропаганди – гарні слова про Степана Бандеру; подяку українським добробатам і військовим в цілому; однозначне визначення Путіна як «ворога». Однак періодично проривається нотка надії: а раптом, раптом Зеленський все ж «виправиться» і почне робити, один за одним, кроки в бік Росії.

При цьому починається «подталкивание под руку». Російські пропагандисти радять новообраному президентуУкраїни починати діяти. Вже! До підбиття офіційних підсумків, офіційних заяв, інавгурації. Йому пропонують починати діяти негайно, тому що в Росії важко уявити, що перехід влади в результаті виборів від однієї команди іншій може бути цивілізованим, здійсненим згідно з законом. (До того ж, велике враження там справила акція «Дякую!» на Банковій і заява Порошенка, що він залишається у політиці, і поведе свою партію в Раду. А також – цілком очікувана заява від імені націоналістів Олега Тягнибока – про неприпустимість «гнилих компромісів» з Росією).

Владимир Зеленский
Володимир Зеленський

Але потім російські експерти знову починають згадувати проєвропейські, проатлантичні заяви Зеленського. В ефірі починає домінувати прямо протилежна точка зору – нічого доброго від Зеленського очікувати не можна. І тому знову з'являються радикальні заяви – не можна повторювати помилку 2014 року, в жодному разі не можна офіційно визнавати вибори в Україні.

І ось тут в російських медіа, як друкованих, так і телевізійних, раптом промальовується повторювана тема, висловлювана цілком відверто: «Суть российской позиции по отношению к Украине выглядит следующим образом: наше поздравление еще надо заслужить, а будете плохо себя вести – вообще не признаем ваши выборы». При цьому під «заслуживанием милостей» від Росії усі мають на увазі той чи інший набір односторонніх поступок. А до російського пряника «поздравлений – признания выборов» додається російський батіг у вигляді заборони на продаж Україні нафти і нафтопродуктів (і можливого продовження санкцій). У Росії як і раніше вважають це дуже сильним ходом і дуже нервують, почувши аргумент, що взагалі-то нафта і похідні від неї – це поширений товар на міжнародному ринку, який можна купити у когось ще.

Втім, якщо згадати поведінку Путіна останніми роками, то така лінія на спілкування зі «свежепобедившими» електоральними лідерами різних країн – для нього звична. Він же сам – вічний і непереборний правитель, а тут якісь жалюгідні тимчасові...

Ну і дуже сильне роздратування, аж до сказу, викликали в Росії чудові слова Зеленського: «Пока я еще официально не президент, я могу сказать как гражданин Украины всем странам постсоветского Союза: посмотрите на нас – всё возможно!». Цілком справедливо там це сприймається як звернення до нового покоління, що виросло вже після розпаду СРСР, як заклик до зміни еліт, кінець кінцем – до кольорових революцій! А це вже – дуже болісно і абсолютно неприйнятно для путінського режиму і його сателітів.

ЗНОВУ НАЇВНИЙ КРАВЧУК І ЗНОВУ ГЛАМУРНІ ОБІЙМИ

Ну і знову доводиться говорити про неприємне. Леонід Макарович Кравчук, який вважає правильним погоджуватися на прямі включення в російські пропагандистські ток-шоу. Цього разу – в «Время покажет» на «Первом канале». Серед сказаного ним були й здорові думки, але сам факт виступу в антиукраїнських ефірах нашого першого президента вкрай негативний. До того ж періодично у Кравчука з'являються дуже дивні заяви, наприклад: «Я знаю, що народ війни не хоче. Я не буду сьогодні говорити про владу. Але народ війни не хоче». Тобто це, мабуть, варто розуміти так, що влада України хоче війни. (Ви справді так вважаєте, Леоніде Макаровичу?). І одразу ж – вже відома казка, яка залетіла до нас з Москви: «Для цього (припинення війни, – ред.) треба небагато. Треба щоб Україна і Росія це захотіли разом». «Небагато»? «Разом»? Ніби не зрозуміло, що війну на Донбасі від самого початку і веде Росія. Мета при цьому у неї єдина – капітуляція України, згода на відмову від самостійної зовнішньої і внутрішньої політики. Україна ж – лише обороняється від агресії. Капітулювати перед російською агресією – це «небагато»? Може, все ж таки уточніть своє бачення причин та перебігу цієї війни?

Навіщо наш перший президент йде на це? Кравчук, здається, живе великою мірою спогадами – «Я колись теж починав все з спілкування, з переговорів». Леоніду Макаровичу здається, ніби зараз по той бік переговорного столу сидить хтось на кшталт Єльцина. Щоб він (Кравчук) так жив, як помиляється.

Не забутий і прийом задушення в гламурних обіймах. Зірки російського шоу-бізнесу поспішають привітати свого українського колегу з перемогою на виборах: Наташа Корольова, Діма Білан, Сергій Звєрєв. Останній поспішив заявити, що він зі своїми привітаннями став найпершим. Простіше і без хитрощів свої загальні сподівання висловив Микола Басков: «Надеюсь, в ближайшее время после 5-летнего запрета и разлуки появится возможность встретиться со своими друзьями и поклонниками». Просто не терпиться знову почати знімати касу» в Україні. Баскову, нагадаю, в'їзд в Україну заборонений у зв'язку з незаконним відвідуванням окупованого Криму. Тобто і в цьому випадку обраному президенту відкрито пропонується піти на порушення закону – але тепер вже заради старої богемної дружби.

НЕБЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ РОСІЇ УКРАЇНСЬКЕ SHOW MUST GO ON

У середовищі російських лібералів реакція на обрання Зеленського – найрізноманітніша. Але найбільш поширений мотив – «белая зависть» і надії на те, що Україна твердо, і може навіть швидше, ніж раніше, продовжить шлях до Європи, обтрушуючись від залишків радянськості. Заздрощі ж, звичайно, від того, що Україна показала багато атрибутів зрілої демократії – вибори чесні, конкурентні, без помітних порушень, з екзит-полами, що викликають загальну довіру, гідне поводження чинного президента, який спокійно, у західних традиціях, визнав свою поразку і запропонував допомогу своєму наступнику при передачі справ.

Найбільш невдалі висловлювання російських ліберальних діячів з'являлися при спробах глибоко, сутнісно аналізувати ці українські вибори. А це важко робити без глибокого знання політичних деталей, та й загалом української культури, історії, ментальності. І тут з цього приводу перепощувалися і часто цитувалися свіжі вірші політичного сатирика, поета Орлуши (Андрія Орлова): «Эй, политологи-кретины, Съезжали б вы из Украины!» (уточню, що друга строчка мною виправлена, щоб вписатися в рамки цензури).

Шевцова
Лілія Шевцова

А точніше і найкраще російські аналітики виглядають при аналізі, власне, російської реакції на вибори в Україні. Важливим є матеріал Лілії Шевцової «Украина как российское наваждение»: «О чем же говорит тот факт, что мы который год живем Украиной, пишем о ней, спорим о ней, проклинаем ее, ревнуем ее, объясняем ее? Этот факт говорит о нас многое. Говорит о том, что у России нет идеи консолидации. О том, что враждебность к украинцам стала инструментом легитимации власти. Говорит о трусливости нашей элиты, которая хотела бы бросить вызов Америке, но опасаясь последствий, предпочитает колотить "украинскую грушу". Наша фиксация на Украине кричит о наших комплексах и неспособности выбраться из заржавевшей державной посудины. Сделав Украину внутренним (причем, ключевым!) вопросом российской политики, мы признаем, что не смогли найти собственные стимулы развития и единения. Россия оказалась не готова к бегству Украины. Теперь приходится заделывать пробоину, сделанную украинцами в российской государственной машине и зализывать раны нашего самолюбия и гордыни».

А з швидких, побіжних, але при цьому яскравих і точних оцінок я б виділив Костянтина Еггерта: «Украина полностью состоялась как демократия. Никакого промосковского президента там не будет, потому что не позволит общество. Если Зеленский не понравится, выгонят и изберут себе карпатского венгра. Женщину. Дантиста. Бывшего посла в Каире. Гея. И нас с нашим вечным Путиным не спросят. Как говорит Сергей Медведев, “нация меняет реальность”. Прощай, Украина! Спасибо тебе. Мы тоже будем стараться».

Цікавою є спроба Ігоря Яковенка осмислити, систематизувати те, що відбулося на цих виборах у матеріалі «Уроки украинского – для России, Украины и не только»: «Путинская Россия шестой год живет Украиной. Она ею дышит, обнюхивает ее, пробует укусить, пытается оторвать от нее куски ее тела. Единственное, чего путинская Россия не делает, так это не пытается понять, что такое Украина, что с ней происходит… Она просто растворилась в Украине. И снова ничего не поняла в тех событиях, которые могли бы стать уроком, если бы в руководстве и «элите» путинской России кто-либо хотел и умел учиться».

Але враховуючи те, що у нас через півроку настають не менш важливі парламентські вибори, кремлівські медіа будуть продовжувати висвітлювати, гигикаючи, електоральний процес в Україні. При цьому вони не свідомі того, що це може бути небезпечно для самого путінського режиму. В умовах наростаючого невдоволення владою в РФ, не лише ліберали можуть почати заздрити Україні. Навіть такий – осміяній, але в якій, проте, є живий політичний процес, а не нафталінове зомбі-шоу за участю все більш комічних Зюганова, Жириновського, ботоксного вождя etc.

Одне слово – вище ніс! Нам заздрять.

Олег Кудрін, Рига

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-