І тут з космосу побачили: Північна Корея - продовжує ядерну програму!

І тут з космосу побачили: Північна Корея - продовжує ядерну програму!

Аналітика
Укрінформ
Чому не варто дивуватись провалу домовленостей Трампа та Кім Чен Ина

Дивовижно малопомітною в Україні та й у світі пройшла новина про очевидні підтвердження продовження виробництва ядерної зброї Північною Кореєю. Це розвіює останні ілюзії щодо успішності міжнародного курсу президента США Дональда Трампа. Вочевидь, ми не спостерігаємо шокованих відгуків аналітиків та експертів на свіжу інформацію тому, що саме такого розвитку подій і слід було очікувати.

А з орбіти все видно…

Здавалося б, публікація даних розвідувальних служб про наявність в «останній тоталітарній державі світу» радіоактивних матеріалів у достатній кількості, аби виготовити 6 нових атомних бомб, продовження північнокорейської ядерної програми та будівництво нових ракетних баз мала б викликати не просто значний резонанс, а інформаційний вибух. Адже це ніщо інше, як провал оголошеного минулого року Дональдом Трампом доленосного прориву у справі ядерного роззброєння Корейського півострову після його перемовин з диктатором КНДР Кім Чен Ином. Втім, незважаючи на оптимізм президента, реального завершення багаторічного протистояння навколо північнокорейської Бомби ніхто особливо не чекав. Але щоб фіаско було настільки приголомшливим…

Історія спроб вирішення проблеми ядерного озброєння КНДР демонструє, що Трамп «наступив на ті самі граблі», що і його попередники. Перші спроби дипломатичного вирішення корейської ядерної проблеми були здійснені ще 1994 року президентом Біллом Клінтоном, коли були підписані так звані «рамкові домовленості», в яких Північна Корея щиросердно пообіцяла припинити розвиток своєї ядерної програми. Тепер не важко оцінити, наскільки далекими від правди були ці обіцянки. Фарс продовжився в 2004 році, при Буші-молодшому, коли в червні КНДР знову «чесно» пообіцяла закрити ядерну програму в обмін на економічну допомогу, а у вересні вже підірвала свою першу атомну бомбу. Тоді стало очевидним, що тоталітарний Пхеньян чхати хотів на чесність та міжнародні обов’язки.

Втім, багаторічна історія брехні північнокорейського режиму, а також свідчення кривавої репресивної політики чергового представника правлячої династії спадкових диктаторів – Кім Чен Ина – не стала аргументом проти віри президента США Дональда Трампа у власну спроможність одним махом переконати «яскраве сонце чучхе» відмовитись від параноїдального мілітаризму та ядерної зброї. На нових переговорах чуда не сталося, і в 2018-му Трамп почув рівно те саме, що і його попередники – «чесні» обіцянки роззброїтись. Відмінним стало те, що цього разу президент США продемонстрував необачну віру у такі «обіцянки» і розтрубив про свій прорив на весь світ.

На щастя, попри публічний оптимізм президента, Сполучені Штати не спішили з виконанням своєї частини червневих домовленостей, і очікували реальних кроків від КНДР. Свіжа заява віце-президента США Майка Пенса свідчить, що уряд США розуміє значення дій Північної Кореї та буде здійснювати поступки тільки у відповідь на реальні виконання Пхеньяном взятих на себе зобов’язань. Розвиток подій у свідчить, що найближчим часом цього не буде, і залишається сподіватись, що Дональд Трамп усвідомить провал своєї ініціативи.

Бомба без Ракети – це як чай без цукру

Крім проблеми створення неконтрольованим тоталітарним режимом Північної Кореї власне ядерних боєзарядів, особливу тривогу міжнародної спільноти викликають успіхи КНДР у розвитку ракетних технологій. Сама по собі ядерна зброя не становить такої великої загрози як її використання в комплексі з ракетними засобами доставки. І хоча головна заявлена мета Пхеньяна – мати можливість вражати ядерними ракетами цілі на території США – все ще не досягнута, уже доведено: створення порівняно ефективних балістичних ракет тепер можливе навіть для не надто технологічно розвинутих держав, якою КНДР власне і є. А це, в свою чергу, є серйозним викликом для ядерної монополії п’ятірки постійних членів Радбезу ООН.

Значимість цієї проблеми для світової безпеки стає ще очевиднішою, якщо розглядати корейську проблему на тлі відносин США та світу з Іраном, іще однією державою-ізгоєм, яка претендує на ядерний статус. Нещодавно Іран продемонстрував успіхи у розробці ракет, здатних виводити на орбіту штучні супутники, що свідчить про спроможність Тегерану до виробництва балістичних ракет міжконтинентального класу. Звісно, навіть освоєння технології міжконтинентальних балістичних ракет не означає можливості виробляти їх в обсягах, доступних державам-членам ядерного клубу. Але цього достатньо для іще одного підтвердження безальтернативності курсу Сполучених Штатів на розрив договору про заборону ракет середньої та малої дальності, підписаного 1987 із СРСР. А припинення дії цього договору стане ще одним аргументом для Ірану, КНДР та інших претендентів на ядерний статус до виробництва власних малих і середніх балістичних та крилатих ракет, які дешевші та простіші за міжконтинентальні, а отже можуть бути прийняті на озброєння в значно більших кількостях.

Ви ще поплачете за Будапештським меморандумом

І тут є такий, не сказать, щоб приємний для нас факт. Україна, попри свою відмову від ядерної зброї в 1990-х, відіграє неочікувано помітну роль у цій сучасній кризі режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Адже контраргументом держав, що прагнуть ядерного статусу, проти міжнародного тиску, який покликаний цього не допустити, є грубе порушення умов українського ядерного роззброєння: повна практична порожнеча Будапештського Меморандуму та агресія одного з його гарантів – Росії – проти України. Приклад України, що добровільно відмовилась від третього у світі ядерного арсеналу, а в результаті вимушена захищати власну незалежність та територіальну цілісність зі зброєю в руках у багаторічній війні з ядерною державою у них у всіх перед очами. І як, запитується, з цією даністю вимагати роззброєння від Північної Кореї та Ірану? А про це, до речі, попереджали лідерів світу у 2014-му…

На жаль, проблема поширення ядерної зброї залишається однією з найбільших небезпек в сучасному світі, і несподіваними поворотами (з піар-підтекстом) а-ля Трамп її не вирішити. Втім, український чинник цієї глобальної проблеми, може, нарешті, є позитивним для нас. Тільки якнайшвидше відновлення гарантованої у Будапешті територіальної цілісності та безпеки України поверне силу та логіку позиції прихильників нерозповсюдження ядерної зброї. Отже українці можуть, принаймні, розраховувати на союзників у війні з Росією.

Вячеслав Масний, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-