Польща-Німеччина і гра “українською” картою

Глава МЗС Польщі Яцек Чапутович в інтерв’ю найбільшому німецькому діловому часопису Handelsblatt 3 січня озвучив ряд тез, які безпосередньо стосуються безпеки України і, одночасно, подають у досить невигідному світлі східну політику чинного федерального уряду Німеччини.

Це показує, що Варшава не припинятиме спроб повернутися до активної “гри” за Україну, роблячи ставку на Вашингтон і дистанціюючись від Берліна.

НІМЕЧЧИНА “У ЧОБОТЯХ” ПОЛЬЩІ

Не є новиною, що Варшаві не подобаються Нормандський і Мінський формати переговорів по Україні. Варшава вважає, що вони безрезультатні і давно себе вичерпали. Цю тезу вже неодноразово озвучували як глава МЗС Чапутович, так і його попередник – Вітольд Ващиковський. А в канцелярії президента Польщі робили ще більш глобальні висновки. Зокрема, міністр канцелярії президента РП Кшиштоф Щерський прямо звинуватив попередню польську владу в тому, що відсутність Польщі у тому чи іншому вигляді за столом переговорів щодо ситуації в Україні є “найбільшою геополітичною катастрофою в польській закордонній політиці після 1989 року”, за яку безпосередньо відповідають екс-президент Броніслав Коморовський та колишній глава польської дипломатії Радослав Сікорський.

Беручи поправку на жорстку політичну боротьбу всередині Польщі між владою й опозицією, витоки позиції офіційної Варшави загалом є зрозумілими. Варшава їх і не приховує: переговори щодо проблемних російсько-українських відносин не можуть відбуватися без участі Польщі, адже це стосується безпекової ситуації у східній Європі в цілому. Польща упродовж тривалого часу визнавалася в Європі основним експертом у справах України, до якого уважно прислухалися. Усе змінилося після початку російської агресії в Україні, коли в її “чоботи”, значною мірою не за власним бажанням, увійшли Німеччина та частково Франція. Варшава намагається відвоювати свої втрачені позиції, при нагоді використовуючи слабкі сторони свого основного конкурента в цьому питанні – Німеччини. Таким слабким місцем Варшава цілком справедливо вважає “Північний потік-2”. Адже доволі абсурдним є поєднання Берліном посередництва у врегулюванні російсько-українського конфлікту з активними бізнес-контактами з Росією, у першу чергу – в енергетичній сфері. Відтак, виступаючи за покарання Росії за агресію проти України, Німеччина уважно слідкує, аби це покарання було дуже вибірковим і не зашкодило економічно самій Німеччині. Польща вважає таку позицію абсурдом, Німеччину – зацікавленою стороною і пропонує свою альтернативу. Прекрасно розуміючи, що не має достатньо ваги, аби самостійно увійти до переговорів, Варшава пропонує залучити до переговорів ширше коло гравців, зокрема ЄС та США. Подібний формат – Женевський (від зустрічі у квітні 2014 року в Женеві представників України, ЄС, США та Росії) не закріпився, значною мірою – через спротив Росії й недостатню рішучість на той момент США. Варшава зараз пропонує варіант не заміни Нормандського формату на Женевський, а розширення існуючого за рахунок нових гравців від ЄС та США. Наразі складно собі уявити, що на цю пропозицію пристане хтось у Європі, особливо напередодні травневих виборів до Європарламенту, за результатами яких зміниться склад Єврокомісії. Європі зараз буде просто не до цього.

ПОЗИТИВНИЙ КРОК ДЛЯ УКРАЇНИ

Дещо по-іншому виглядає ситуація з Вашингтоном. Штати останнім часом стали активним союзником Польщі у протидії “Північному потоку-2”. Відтак, позиція Варшави по залученню Вашингтона до вирішення російсько-українського конфлікту – як глобального гравця і союзника – є досить логічним і послідовним кроком. Непевною є лише позиція самого Білого дому, адже президент Дональд Трамп схильний до частої зміни поглядів і хаотичних дій. Та й позицію Росії ніхто не відміняв: якщо Москва не захоче зміни формату, то важко уявити – що зараз її зможе змусити до цього.

Критика Німеччини в “українському” питанні з боку Польщі вписується у комплекс доволі серйозних розбіжностей між країнами і по ряду інших питань. Зокрема, погляди Варшави і Берліна кардинально відрізняються у питанні щодо прийому біженців з півдня, Німеччина також є в авангарді країн, які критикують Польщу за внутрішні пертурбації, зокрема у системі судочинства. Варшава відповідає Німеччині “взаємністю”, готуючи офіційну позицію по виплаті Німеччиною репарацій за завдану Польщі кривду в роки Другої світової війни чи у питанні вищезгаданого “Північного потоку-2”.

Тим часом, озвучену Чапутовичем ініціативу Варшави щодо призначення посланника генерального секретаря ООН щодо України слід розглядати як креативність Варшави в рамках її непостійного членства в Раді Безпеки ООН в 2018-2019 роках. Будь-яку активність у цьому напрямку слід розцінювати як позитивний крок для України, який дає змогу залишати у фокусі міжнародної активності російську агресію, відтак – і питання безпеки України.

У контексті ініціатив Польщі в “українському” питанні і її суперечок з Німеччиною, дуже важливо, аби вони призводили до конструктивних рішень і «доданої вартості» для безпеки України й цілого регіону.

Юрій Банахевич, Варшава