Незручні відвертості Cікорського про Україну
Радослав Сікорський видав книгу – “Польща може бути кращою” про залаштунки польської дипломатії й свої рефлексії з періоду перебування на посаді глави МЗС Польщі в 2007-2014 роках, Події ще дуже “свіжі”, деякі питання актуальні й досі. Досить сміливий хід. Як правило політики полюбляють писати книги на пенсії, коли вже можна сказати більше. Сікорський вирішив трохи по-іншому: написав книгу у перерві своєї політичної кар’єри. Зараз йому лише 55 – саме вік розквіту політика. І, здається, Сікорський таки збирається повернутися в політику разом з виборами до Європарламенту в наступному році. Мені здається, що після деяких своїх одкровень у книзі йому може бути трохи складніше знаходити спільну мову з частиною своїх описаних героїв, які ще є чинними політиками. Наприклад, з українськими...
Чтива достатньо – 400 сторінок, але перший розділ він починає з України. Не дивно, бо найбільшим своїм успіхом Сікорський вважає місію “20 лютого”, коли разом зі Штайнмайєром та Фабіусом він переконав Януковича підписати документ, який де-факто втратив силу ще того самого дня разом із втечею “гаранта”. Так от, в українському питанні він досить цікаво описує своє бачення політичної системи України, олігархів, “волинської” проблематики, підтримки Польщею України на Заході. Як на мене, дуже цікаво, навіть з метафорами, він звертає увагу на “хвороби” українського політичного класу – надмірний україноцентризм і популізм. Так от, він вважає, що Україна у період його перебування при владі мала яскраво виражений “комплекс малої дитини” (kompleks bobasa), яка вважає, що оскільки дорослі приділяють їх багато часу, то вона дуже важлива.
“Україні здавалося, що вона розігрує велику геополітичну партію між Росією, ЄС, Китаєм та США як щодо своєї політичної орієнтації, так і щодо економічної моделі. В реальності, не здійснюючи реформ і не підтримуючи якийсь із напрямків розвитку, вона тільки марнувала час і реалізовувала старе прислів’я: “Третій шлях є шляхом до Третього світу”, – написав Сікорський. Тут він додає, що українські політики обманювали себе тим, що їх країна грає в одній лізі разом з такими країнами як Росія чи Німеччина, хоча в реальності вона мала в Європі лише одного постійного союзника – Польщу.
Найбільш очевидним проявом хвороби українського політичного класу він назвав “балаканину”: “число сказаних слів було обернено пропорційним до дій”. Як приклад, Сікорський у книзі наводить фрагмент своєї розмови з екс-прем’єром Юлією Тимошенко, коли він переконував її, що держава не може доплачувати споживачам за газ субсидії, що дорівнюють 6% ВВП країни. “Її відповідь: так, звичайно, ми зробимо ціни на газ ринковими. Як тільки я виграю наступні вибори” – написав Сікорський. Він додав, що це як мантру повторювали також й інші українські політики. Як зауважив Сікорський, таким чином вони маскували відсутність рішучості, аби зробити щось хороше для своєї країни на довгострокову перспективу.
Звичайно, його тези – до дискусії, але завжди цікаво знати, що думають про твою країну. Часом для того, щоб зробити правильні висновки...
#Sikorski #Ukraina #newbook #policy
Юрій Банахевич
FB