Бельгійські хроніки «жовтих жилетів»
Але в жодному з джерел – ані на сторінках «жовтого» руху у соцмережах, ані в офіційних повідомленнях брюссельської поліції неможливо було розшукати те, що є головним для будь-якого журналіста – місце і час. Дійсно, несерйозно визначати час проведення заходу словом «субота», а місце – «ймовірно, райони Європейських інституцій та навколо них».
Втім, серйозність намірів бельгійської поліції не викликала жодних сумнівів. На всіх підходах – до площі перед Європарламентом, на традиційному бунтівному «п’ятачку» шосе перед в’їздом у тунель просто поряд із входом у Єврокомісією і приміщенням Ради ЄС, – всюди були розставлені поліцейські кордони і загорожі у вигляді металевих «козлів», обмотаних колючим дротом. При цьому, де б ми не запитували, – екскюзе муа, мсье, чи тут відбудеться демонстрація? – кремезні чоловіки і чарівні жінки в поліцейських обладунках і у «повному бойовому» спорядженні відповідали з однаковою холодною ввічливістю – «Яка така демонстрація? Не чули…». Виявляється, не давала муніципальна влада Брюсселя дозволу на проведення такої «жовтої» акції.
В результаті ми – а це кореспондент Укрінформу та творча група одного з українських телеканалів, наполегливо зміцнювали власне здоров’я короткими перебіжками. Прийшли до Європарламенту. Єдиний жовтий жилет був одягнутий на жіночці, яка проїжджала повз на велосипеді. Рухаємося до Єврокомісії. Чоловік у жовтому жилеті на риштуванні тримає в руках щось на зразок рушниці. Підходимо ближче – ні, просто водою відмиває стіну від бруду. Проходимо повз будівлю Каунсела – Ради ЄС. Ефект такий самий – суцільна відсутність жовтого кольору та поліцейські, які «нічого не чули». Повертаємося до Європарламенту. Тиша. Знову йдемо на площу Шумана… Чуємо вертоліт. «Вертоліт, зазвичай, зависає там, де збираються люди», - зауважує один з досвідчених колег. І не помиляється.
Просто з Шумана до паркової зони, де збиралися люди у жовтих «аварійних» жилетах та вже можна було чути гучні вибухи шумових петард, по прямій нам потрапити не вдалося, хоча відстань не перевищувала 50 метрів. Нас зупинив поліцейський, і всі наші аргументи про те, що ми журналісти і маємо робити свою роботу, розбивалися єдиною тезою – ні, тут не пройдете, заборонено, адже небезпечно. Сперечатися не було часу, отже майже бігом, як «реальні герої», рушили в обхід, щоб подолавши додаткових півтора квартали опинитися, нарешті, в довгоочікуваному жовтому морі…
ЯК ПО БРЮССЕЛЮ КОЛОНИ ВОДИЛИ
Втім, море це виявилося не таким вже багатолюдним. Публіка тут зібралася доволі строката. Солідні чоловіки у хорошому одязі йшли поряд з відвертим люмпеном із немитим волоссям та недопитою пляшкою в руці. Таких, останніх, було не так багато, але вони були, що потім, як виявилося, відіграло кумулятивний ефект. Були тут і жінки, і студенти, майже діти з абсолютно світлими очима, і літні люди пенсійного віку. Поводилися спокійно. Деякі несли плакати «за все хороше проти усього поганого», – тобто, за зниження цін, дешевше пальне, гідне життя, доступну охорону здоров’я та освіту.
Відчувалося, що ці люди прийшли на демонстрацію без примусу, тому що все «дістало», причому чомусь всіх відразу. Ці розмови можна було почути на стихійних дискусійних майданчиках, які виникали на кожному кроці, поки не прозвучала команда, і люди – поки що не більше сотні – у жовтих жилетах, не рушили вперед.
Ні, не на поліцейський кордон, який «мертво» перекрив прохід до площі Шумана, а кудись в бік, намагаючись, вочевидь, знайти прогалину у планах правоохоронців. По ходу з вулиць і провулків у цю ходу вливалися нові люди, і менше ніж за пів-години натовп вже сягав кількох тисяч людей.
Ось тут з’явилися перші «фаєри» та димові шашки. Серед «поміркованих» демонстрантів була помітною активність групи молодих людей, які з несамовитою енергією жестикулювали на адресу поліцейських, що спокійно стояли вздовж металевих загороджень. Ці ж молоді люди додавали демонстрації «антуражу» у вигляді різнокольорових димів (доволі смердючих, до речі) та гучних вибухів шумового піротехнічного знаряддя.
ПЛАНИ В НАТОВПІ НЕ ПРАЦЮЮТЬ
Серед мітингуючих з’явився літній чоловік з мегафоном. Він почав говорити про соціальну справедливість, про те, що урядовці Франції і Бельгії проводять антинародну політику, про необхідність єдності для того, щоб примусити владу змінитися. І хоча гасла лунали жорсткі, аж до відставки чинних можновладців, цей організатор, з усього видно, - людина досвідчена, – через речення повторював – ми маємо досягти мети, але в нас мирний протест, і тиснути на уряд ми маємо виключно мирними засобами.
Втім, це був класичний приклад, що мітингова стихія і натовп – це вибухонебезпечна суміш, яку дуже важко, якщо взагалі можливо якимось чином контролювати.
Після годин двох блукання навколо «європейського» центра міста, перекритого поліцейським нарядами, ініціативне «ядро» молодиків приступило до дії. Для «розминки» вони намагалися задирати поліцейські наряди, потім почали жбурляти в них спочатку звичайні гумові кульки з фарбою, за якими полетіли вже пусті банки з під пива та інші «підручні» предмети.
Ці молодики, відчувалося, були організованими та агресивними. Більшість була в масках. Але не маски їх відрізняли. Вираз очей, сердитий, скажімо так. Непримиренний. Ці погляди обіцяли вже зовсім не нудне продовження «марлезонського балету».
ВЕЧІР ПЕРЕСТАЄ БУТИ ТОМНИМ
Передчуття справдилися вже через кількасот метрів маршу. На одній з центральних вулиць потік жовтих жилетів, який із струмка перетворився у ріку, увіткнувся у поліцейську греблю. Це була глибоко ешелонована «оборона». В перших рядах стояли поліцейські в обладунках, чимось схожі на середньовічних лицарів, за ними – кінологи з собаками. Ще далі – наряди кінної поліції, яка трималася осторонь, але напоготові. Кінь – він, зрозуміло, благородна тварина. Але велика. Що трапляється, коли людину намагаються посунути за допомогою однієї такої кінської сили – краще навіть і не уявляти…
Між тим, ситуація на площі продовжувала розвиватися. До традиційного мітингу проти підвищення цін та падіння рівня життя приєдналася ініціативна група очевидно «лівацького» спрямування, яка почала скандувати чомусь англійською мовою «One solution – revolution», - тобто, єдине рішення – це революція. Ця вистава, треба сказати, була помітною, адже виконували її молоді люди та дівчата з молодецьким таким напором та з радістю, яка точно вказувала на те, що значення слова «революція» ці люди не знають, і навіть не можуть уявити собі, що це слово може за собою нести.
А ініціативним молодикам із «жовтої» демонстрації вже нікуди було подіти кипучу енергію. Спочатку вони почали громити стовпи із світлофорами. Більш безглуздого дійства годі й вигадувати. Потім почали розбирати бруківку. І це вже було не смішно, тому що тротуар складався із кам’яних плит розміром близько 20 на 20 сантиметрів, важких і дуже небезпечних, якщо жбурнути таку каменюку у живу істоту. Докинути цілі плити до строю поліцейських молодикам не вистачало сили, тож вони почали там же, на місці, розбивати ці плити, і в поліцейських полетів вже град каменів, які були добуті в такий спосіб.
Це й був перехід межі. Події явно втратили характер мирного протесту, і поліція приступила до активних дій, вочевидь, заздалегідь спланованих. Про це говорила та швидкість, з якою до майданчику підтягнулися додаткові поліцейські сили у супроводі машин з водометами.
Спочатку «активну частину» демонстрантів дещо охолодили з водометів. Потім в справу пустили сльозогінний газ, добряча доля якого дісталася й журналістам, які знаходилися неподалік.
Цікаво, що демонстранти були добре підготовлені до такого розвитку. Тут же, на місті, вони почали крапити в очі одне одному якимись каплями, щоб зменшити цю нестерпну різь, яка засліпляла та збивала дихання.
Між тим, з цієї хвилини великі групи демонстрантів виявилися відрізаними одне від одної та щільно оточеними, практично, заблокованими між щільними лініями поліції. І ось у цей момент поліцейські пішли вперед. Це був жорсткий рух. Ті демонстранти, хто встигав – тікали. Хто не встиг – отримували дубинками або сльозогінним газом в обличчя. І також тікали.
РОЗВ’ЯЗКА, ІНКОЛИ БОЛЮЧА, АЛЕ БЕЗ ДРАМИ
Але тікати було нікуди. Площа з усіх боків була оточена поліцією, і це оточення крок за кроком рухалося вперед та звужувало кільце. Спроби демонстрантів розмовляти з поліцейськими або навіть демонструвати білі хустини на знак примирення, не мали жодного ефекту.
Поліція звужувала кільце, аж до того моменту, коли в його межах щільність людей на квадратний метр стала нагадувати переповнений автобус в час пік десь на Троєщині. Що таке Троєщина, бельгійці не знали, тому ця обстановка тісноти забрала в них будь-яку волю до подальшого спротиву. Громадяни-протестувальники із розумінням дістали власні документи і підготувалися до неминучого.
Дійсно так, у запропонованих умовах закидані камінням і залиті різнокольоровими фарбами поліцейські поводилися напрочуд коректно по відношенню до демонстрантів. До затиснутого між поліцейськими кордонами натовпу вийшов офіцер. Без обладунків і без зброї, без шолома, просто у форменому кашкеті, він робив власний крок вперед, за межі поліцейської лінії, і почав говорити. Якщо коротко – про те, що, громадяни, зберігайте спокій, зараз буде проведена ідентифікація особи для всіх людей, хто прийшов сьогодні на цю площу.
Без насильства і без поспіху, по одному, людей почали виводити з «коробочки». Ті, хто мав підстави знаходитися на площі (наприклад, журналісти), або опинився там випадково (наприклад, працівники європейських інституцій), - вийшли з оточення без будь-яких ускладнень. Решту людей виводили без особливих церемоній та усаджували просто на асфальт, одного за одним, де вони й сиділи близько години в очікуванні поліцейських автобусів. Особливо активним одягали пластикові наручники. Але таких, кого поліції довелося «скручувати» силоміць, виявилося не так вже й багато – лічені одиниці.
Візуально на цьому майданчику таким чином були заарештовано більше сотні людей. Таких «оточень» було декілька. За офіційною поліцейською статистикою, кількість затриманих в результаті заворушень у Брюсселі сягнула майже 500 осіб.
Знову треба віддати належне бельгійській поліції. Вона застосовувала силу дуже дозовано і лише там, де це потрібно. З «сидячими» на асфальті демонстрантами поліцейські навіть дозволяли собі жартувати, що, варто відзначити, дещо знижувало природну в такій ситуації психологічну напругу.
І хоча особливої радощі від розвитку подій затримані люди не відчували, особливого відчаю на їхніх обличчях також не було помітно.
Врешті, для цієї демонстрації «жовтих жилетів» у Брюсселі це був кінець історії. Кінна поліція таки проїхала повз демонстрантів, але це була не загроза, скоріше, демонстрація сили. Так би мовити, на майбутнє. Як один з виховних заходів. Доволі ефективний, треба визнати…
Зрозуміло, що приборкання поліцейськими цієї демонстрації «жовтих жилетів», вже другої за останній місяць – це не вирішення проблеми. Хто б не ініціював цей рух, він точно розрахував соціальний неспокій, який відчуває європейське населення. Тож для усунення причини протестів владі європейських країн, і не лише Франції і Бельгії, доведеться вирішувати цілий комплекс соціальних проблем. І, попутно, шукати відповідь на головне запитання. Хто ініціював цей рух, який має всі ознаки організованого наступу на існуючий в Європі правопорядок? Відповідь, ймовірно, десь там, попереду…
Дмитро Шкурко, Брюссель
Фото автора
