Митна війна Косово і Сербії: чим закінчиться чергове загострення на Балканах?
Після візиту сербського президента Александара Вучича на початку вересня до північних, заселених сербами, районів Косова та його розлогої промови перед жителями Косовської Митровиці про потребу «залишити криваве минуле та будувати краще майбутнє», перестати мислити романтичними категоріями, а також про важливість примирення з косовськими албанцями, багато хто був упевненим, що остаточне врегулювання косовської проблеми – вже не за горами.
Дійсно, миролюбна та раціональна риторика Вучича була доволі свіжою як для представника сербського істеблішменту. Більше того, представники ЄС та особисто Фредеріка Могеріні вже не один рік усіляко проявляли свої зусилля в посередництві між Приштиною та Белградом.
РАДІСНІ ІЛЮЗІЇ РОЗВІЮЮТЬСЯ
Проте події довкола відносин Сербії й Косова, які відбуваються з середини листопада, змушують вдатися до більш песимістичних прогнозів. Приштина, після того, як Сербія домоглася неприйняття Косова до Інтерполу та відкликання визнання незалежності своєї екс-провінції з боку 11 країн Африки й Океанії, вирішила завдати Белграду болючого удару у відповідь – запровадити митні тарифи розміром у 100% на абсолютно всі товари із Сербії та Боснії й Герцеговини (за кілька тижнів до того було вирішено ввести мита розміром у 10%). Остання потрапила під удар через, звісно ж, просербську та антикосовську позицію Республіки Сербської – автономної складової цієї країни, без якої не можуть прийматися ключові рішення офіційної влади в Сараєві. Окрім того, косовська поліція у сербській частині Косовської Митровиці арештувала 4 сербів (офіційна причина – розслідування минулорічного вбивства відомого місцевого сербського політика Олівера Івановича – прихильника діалогу з албанцями, до речі).
РИЗИКИ ДЛЯ СЕРБІЇ
Очевидно, що Сербія була шокована таким кроком. Суть проблеми полягає навіть не в тому, що це завдасть помітних збитків економіці Республіки Сербія. Зовсім ні. Як заявив 3 грудня Александар Вучич, введення косовською владою 100-відсоткових мит на сербську продукцію «вдарить по сербському населенню, яке зараз проживає на території Косова і Метохії».
Причиною таких жорстких дій з боку Хашима Тачі та Рамуша Харадіная сербська влада вважає саме обурення косовської влади через провал спроби вступити в Інтерпол. Офіційна Приштина приблизно так само коментує свої останні дії, зокрема – введення мит: мовляв, не хоче спонсорувати ворожу щодо Косова зовнішню політику Белграда. Більше того, на думку сербського президента, сувора митна політика Приштини має на меті тиск на це населення, «щоби косовські серби остаточно покинули свої домівки».
На жаль, у косовських сербів негативний досвід такого роду вже був, зокрема під час війни в цьому краю в 1999 р. та під час масових заворушень навесні 2004 р., коли місцеві албанці увійшли в гострий конфлікт із сербами, який супроводжувався навіть руйнуванням історико-культурних об'єктів – переважно старовинних сербських храмів та монастирів.
Візит Єврокомісара з питань європейської політики сусідства та перемовин із розширення Йоганнеса Гана 3 грудня до Белграда та Приштини, який мав на меті заспокоїти ситуацію, що виникла між їх керівництвом, та переконати косовську владу скасувати мита на сербські товари, на жаль, успіху не досяг. Адже ще 22 листопада прем`єр-міністр Косова Рамуш Харадінай наголосив, що мита зберігатимуться, аж доки Сербія не визнає незалежність Косова. Йоганнес Ган змінити чи бодай пом'якшити позицію влади у Приштині не зумів.
Відповідно, сербський президент висловив відвертий жаль з цього приводу і дорікнув приштинській владі, що вона, мовляв, «не сама вигадала вдатися до таких кроків», а що «для Косова США є і мамою, і татом». А вже 4 грудня Вучич провів зустрічі з китайським та російським послами, в яких попрохав дипломатичної підтримки перед загрозою «утисків та переслідувань сербського народу в Косово та Метохії». Очевидно, що Кремль може так чи інакше використати для просування власних інтересів та впливу цю скрутну позицію, в якій опинився Белград перед лицем непоступливості косовських албанців.
АРМІЯ КОСОВА – НАЙБІЛЬШИЙ СТРАХ БЕЛГРАДА
Ще більше масла у вогонь підливає той факт, що влада Косова планує 14 грудня цього року сформувати власні збройні сили. Це, до речі, суперечить позиції НАТО та ЄС. Гарантом миру й безпеки на теренах Косова й далі є військовий інтернаціональний контингент КФОР, в якому провідну роль відіграють представники США.
В командуванні цієї місії неодноразово запевняли, що ситуація під контролем і все спокійно. Проте КФОР, слід зазначити, все частіше почав проводити військові навчання – про всяк випадок. У Сербії ж підозрюють, що новостворена армія Косова одразу спробує зайняти сербські райони на півночі з містами Косовська Митровиця (точніше, її північну частину), Лепосавич, Звечан та Зубин Поток. А це для місцевого сербського населення виглядає, із цілком зрозумілих причин та виходячи з минулого болючого досвіду протистояння з албанцями, вкрай поганою перспективою. Адже на даний момент, фактично, ці райони не підконтрольні владі у Приштині, хоча й не є під прямою владою Белграда. Однак Белград усіляко намагається підтримувати своїх місцевих співвітчизників (як відомо, згідно з сербською Конституцією, вся територія Косова є офіційно частиною Сербії – автономним краєм Косово і Метохія).
ІСТОРИЧНА ПАМ`ЯТЬ, СУВЕРЕНІТЕТ І ПРИНЦИПИ
Навряд чи варто звинувачувати в даному загостренні виключно Белград: сербська сторона, попри непростий історичний багаж 90-х, який багато кого й далі спонукає сприймати дану країну та народ в негативному світлі, все ж демонструє та декларує свою відданість справі мирного діалогу й нормалізації відносин із Приштиною, а також – ідеї європейської інтеграції. Особливо виразно ця тенденція виявляється з моменту приходу на пост президента Республіки Сербія Александара Вучича (колишнього палкого націоналіста, між іншим).
Звичайно, що Белград принципово не готовий визнати суверенітет Косова – своєї колишньої автономної провінції Косово і Метохія. Так само неприйнятним це є і для сербського суспільства, оскільки косовське питання лежить для нього не так у сфері реальних економічних чи геостратегічних інтересів, як у царині національної ідентичності та історичної пам'яті.
Між тим, Путін зустрівся з косовським президентом Хашимом Тачі в Парижі під час відзначення 100-річчя від завершення Першої світової війни, поспілкувався з ним і зробив фото з потисканням рук, що шокувало сербських москвофілів не на жарт.
Ускладнює ситуацію й те, що, попри проголошення суверенітету Косова владою в Приштині в 2008 році в односторонньому порядку та його визнання переважною частиною європейських країн і США (хоча і не всіма: Іспанія, Словаччина, Румунія, Греція і, звісно, Росія, так само, як і чимало країн на інших континентах, включно з Китаєм й Індією, цього так і не зробили), колишня південна сербська провінція не є членом ООН, залишаючись і далі в статусі частково визнаної країни. До слова, офіційний Київ теж не визнає Косово державою. Зрештою, сам факт незалежності Косова є й досі питанням дискусійним з точки зору міжнародного права – Резолюція Ради Безпеки ООН 1244 від 10 червня 1999 р., яка ввела на територію Косова й Метохії міжнародний миротворчий контингент КФОР, визнала територіальну цілісність тоді ще Союзної Республіки Югославія (включала Сербію та Чорногорію). Проте, дане спірне історичне питання заслуговує вже окремої уваги.
РОЗВИТОК СИТУАЦІЇ ВАЖКО ПЕРЕДБАЧИТИ
Очевидно, що Кремль буде усіляко намагатися використати загострення на Балканах у власних інтересах у рамках свого глобального гібридного протистояння з НАТО. Росіяни вже давно мають на півдні Сербії в м. Ніш свій «Гуманітарний центр», який по суті являє собою погано прикритий шпигунський центр. Цілий ряд прозахідних сербських політиків – а таких вистачає в цій країні, всупереч стереотипам про її повну «проросійськість», – відверто критикують наявність такого центру на території Республіки Сербія. Зрештою, не слід називати Сербію «російською маріонеткою», адже ця держава має власні національні інтереси і вже не намагається поводитися агресивно, бажаючи, все-таки, мирно й розумно врегулювати свої проблеми з Приштиною.
З іншого боку, зрозумілою є й позиція Приштини: косовські албанці вже відчули, як це – жити у власній країні (підростає ціле покоління тих, хто народилися в незалежному Косові), і для них так само принципово неприйнятним є повернення під сербську владу. Окрім цього, Косово має ще з часів Клінтона та війни 1999 р. особливо дружні стосунки зі США і повністю розраховує на підтримку Вашингтона. Це додає косоварам упевненості, і вони проводять все жорсткішу лінію, щоби змусити Сербію визнати офіційно суверенітет Косова. Можна навіть припустити, що стратегічною метою влади Косова є створення «Великої Албанії». Принаймні, про скасування митного контролю на косовсько-албанському кордоні прем'єри обох країн нещодавно домовилися. Далі розмови вже йдуть про запровадження спільного громадянства.
Хочеться вірити, що обійдеться без кровопролиття, адже балканські народи навіть за останні 100 років достатньо настраждалися від воєн. Цілком можливо, що західні партнери таки змусять обидві сторони стати поступливішими, і мирний та спокійний діалог про нормалізацію стосунків між Приштиною та Белградом буде відновлено.
Окрім того, слід розуміти, що присутність багатотисячного контингенту КФОР теж грає велику роль – миротворці готові не допустити збройного конфлікту при наявності політичної волі НАТО. А про пряме протистояння Сербії з НАТО мова взагалі йти не може.
Хоча, чесно кажучи, важко бути пророком, коли мова йде про Балкани: ще влітку мова йшла про територіальний обмін окремими районами між Сербією та Косовом – в обмін на взаємне визнання, далі мейнстрімом у ЗМІ стала ідея про довгоочікувану нормалізацію сербсько-косовських відносин у зв'язку з промовою Вучича в Косовській Митровиці, а ось тепер на порядку денному – чергове загострення.
Анатолій Демещук, Київ
