Саміт G20 в Аргентині: важливих рішень нема, та й не могло бути
Єдиного підсумку саміту лідерів країн так званої Великої двадцятки, що відбувся 30 листопада – 1 грудня в Аргентині, як такого нема і бути не може – такий формат як G20 є дуже умовним, організаційно розпливчастим, навіть правильніше можна сказати, що такої організації насправді нема. А є регулярна, періодична неформальна зустріч лідерів не найслабших на цій планеті держав, така собі “тусовка”, основна цінність якої – вільне спілкування.
Отже, з’їхалися 20 лідерів в одне місце, про щось поговорили разом, зробили спільне фото суворо за протоколом, далі розбилися на пари для розмов тет-а-тет, потім інші пари зійшлися і ще поговорили. Щось вирішили, про що саме – хтось розповів, а хтось зберіг таємницю. Нарешті, ухвалили підсумкове комюніке, в якому, звісна річ, жодних конкретних рішень чи двосторонніх конкретних домовленостей годі шукати. Одним словом – “тусовка”!
Однак хай не загалом, хай фрагментарно, але якісь тенденції, якісь окремі рішення у двосторонніх відносинах ми таки бачили в Аргентині, і можемо робити з побаченого деякі висновки. Зрештою, у світі є чимало подібних “тусовок”, без деяких з них вже неможливо собі уявити світову політику. Приміром, щорічна бізнес-“тусовка” в Давосі.
Нас в Україні саміт в Аргентині насамперед цікавив у тому плані, як світ відреагує на збройний напад Росії на українські кораблі і захоплення у полон українських моряків. Питання російської агресії для нас найпекучіше. Якоїсь загальної реакції саміт G20 тут не продемонстрував, утім до Росії висувалися цілком чіткі претензії на двосторонніх зустрічах російського президента з лідерами Німеччини і Франції, а скасування перед самітом запланованої в Аргентині зустрічі Трамп – Путін теж мала причиною агресію Росії.
Найголовніше: чи з’явилася у нас після саміту в Аргентині впевненість, що проти Росії будуть дуже скоро введені додаткові санкції? Приміром, закриття для російських суден портів країн Євросоюзу (лунала така пропозиція від деяких європейських політиків)? На жаль, впевненості нема. Навіть навпаки, з огляду на те, що після розмови Меркель – Путін з’явилася інформація, що сторони домовилися “задіяти “нормандський формат” у вирішенні Керченської кризи”. Хто-хто, а ми вже добре знаємо: там, де “нормандський формат” – там не варто чекати швидкого і відчутного покарання Росії.
При всій безумовній важливості для світу питання про російську агресію проти України, конкретно на саміті G20 в Аргентині найважливішим підсумком стала домовленість США та Китаю про “призупинення” торгової війни. Зустріч Дональда Трампа і китайського лідера Сі Цзіньпіна виявилася цілком результативною в сенсі ухвалення конкретного рішення. А саме: США погодилися відкласти на 90 днів підняття штрафних мит на китайські товари (з 1 січня 2019 року американська мита повинні були вирости з 10% до 25%), а за це Китай зобов’язався суттєво збільшити закупівлю продукції американських фермерів. А загалом, за ці 90 днів Китай та США мають укласти нову торговельну угоду, яка має як мінімум скоротити торговий дефіцит США у торгівлі з Китаєм. Якщо такої угоди не буде, то будуть нині відкладені штрафні мита на китайські товари (і нові китайські мита у відповідь).
Отже, можна зробити висновок, що Китай хоч і повільно, але поступається США у “торговій війні”. “Друга економіка світу” не витримує тиску “першої економіки”, точніше – політичного тиску країни “першої економіки”. Що ж, коли йдеться про торгівлю у сотні й сотні мільярдів доларів, то це вже не тільки економіка, це вже велика політика.
Дуже цікаво було б дізнатися про підсумки перемовин на саміті G20 російського президента Путіна та японського прем'єр-міністра Абе. Головною (мабуть, що й єдиною) темою розмови вочевидь були два острови з Курильського архіпелагу (Хабомаї та Шикотан), про можливу передачу яких від Росії до Японії нещодавно дуже розпливчасто натякнув Путін. Однак нічого певного ми не дізнаємося, причому не через якусь особливу втаємниченість перемовин, а тому що нічого певного японському лідеру у російського вирвати наразі не вдасться. У питанні островів Кремль явно почав довгу, затяжну і виснажливу гру з японцями, суть якої – отримати за ці два найменших з тих чотирьох, на які претендує Японія, островів максимальну вигоду. А ще краще – отримати вигоду за просте визнання Росією факту можливої колись передачі островів Японії.
Навряд чи Японія не розуміє гри Кремля, а тому не дасть Росії авансом нічого, принаймні – нічого істотного. Можна припустити, що й у Кремлі розуміють, що японці все розуміють. Але нічого іншого, як спробувати обдурити Японію, Кремль зробити не може. Міжнародна ізоляція, яка повільно, але неухильно посилюється, стагнація російської економіки, зростання бідності та, відповідно, протестних настроїв у російському суспільстві – усе це змушує Кремль вдаватися у зовнішній політиці до авантюрних кроків у примарній надії “всех переиграть”.
Так, не доводиться говорити про важливі спільні рішення лідерів двадцяти найвпливовіших держав світу. Зате можна бачити (з підсумкового комюніке), навколо яких проблем йдуть найбільші суперечки. Це – державний протекціонізм у світовій торгівлі, вимоги реформування Світової організації торгівлі, глобальна проблема міграції, з причинами якої всі обіцяють боротися, клімат на планеті. Одним словом – вічні проблеми.
Юрій Сандул. Київ
