Захід і Кремль: зустрічі – є, угод – немає
Погодьтеся, вся ця історія з відмовою Трампа від зустрічі з Путіним виглядає якось несолідно, не по-дорослому. Спочатку казав, що подумає – зустрічатися чи не зустрічатися, потім нібито вже домовилися, що зустрінуться (адміністрація російського президента навіть повідомила, що дві години розмовлятимуть). Нарешті – категорична заява: зустрічі не буде. Та ще й з ультиматумом, мовляв, хай спочатку звільнить українських моряків та кораблі. Причому, зауважте, всі ці “так, ні, можливо” відбуваються, як-то кажуть, “у прямому ефірі”, через Twitter. Тобто, без найменшої поваги до нервів партнера, фактично – принижуючи його привселюдно. А партнер – таке диво! – і виду не подає, що ображається. Навіть каже щось на кшталт “нічого страшного, зустрінемося іншим разом”.
Погодьтеся, ну не повинні лідери двох найпотужніших у світі ядерних держав, на військовому паритеті яких тримається глобальна безпека на планеті, так домовлятися про зустріч! І не було раніше такого. Раніше Москва і Вашингтон довго і ретельно готували рандеву своїм лідерам, домовлялися про кожну дрібницю і водночас – обов’язково! – про головне: що стане підсумком візиту. Чи то підпис під новим договором, чи то спільне рішення розробити новий договір, чи то неформальна, джентльменська угода про щось, яка виконуватиметься краще, ніж формальний договір. Раніше, готуючись до зустрічі, сторони утримувалися від будь-яких дій, які потенційно можуть стати приводом зірвати її. А про дії, які будуть не приводом, а причиною зриву – не могло бути й мови! Бо інша сторона обов’язково розцінить такі дії як смертельну образу, і тоді про зустріч лідерів можна забути на невизначено довгий строк.
Підкреслимо: характер зустрічей президента США (та інших лідерів Заходу) з президентом Росії (генсеком СРСР) нині кардинально змінився.
Зустрічі є, а рішень нема. Причому, кількість побачень Путіна з лідерами Заходу (не тільки з Трампом) зростає, а кількість рішень – зменшується. Тобто, такі зустрічі закінчуються, по суті, нічим! І це стало настільки звичним явищем, що їх цінність скочується до нуля. Тому й можна ними нехтувати! Яка різниця, була зустріч з Путіним чи не була, якщо вона однаково закінчиться нічим? Тому Трамп легко може заявити: може зустрінусь, а може – ні.
Справді, різниця невелика, якщо взагалі є. Тому Путін напередодні розмови з Трампом, про можливість якої говорили цілком офіційно і у Білому домі, і в Кремлі, вдається до дій (озброєний напад на українські кораблі), які ставлять зустріч під загрозу (власне, так і сталося, Трамп скасував зустріч саме тому, що змушений був засудити дії Росії). Виходить, що і Трамп, і Путін не надто дорожать можливістю зустрітися один з одним? Хай Трампа можна зрозуміти (за великим рахунком, йому нема чого випрошувати у Путіна). Але як зрозуміти Путіна? Адже російський президент аж пищить, так хоче спілкуватися сам-на-сам з президентом США. Для нього це і прорив міжнародної ізоляції, і утвердження впливового статусу в світовій політиці, і можливість дипломатичних комбінацій для послаблення тиску Заходу на Росію, і ґрунт для пропагандистської кампанії всередині Росії (і не тільки в Росії). Чому ж він сам своїми діями зриває зустріч? Росія один раз вже пропустила українські військові кораблі з Чорного моря в Азовське, могла це зробити і вдруге, нічого страшного для Росії не трапилося б.
Відповідь може бути лише одна: для Путіна зустріч з Трампом становить цінність лише в пропагандистському плані – сподівань досягти на ній якоїсь важливої угоди зі США у Путіна не залишилося. Ось тоді й справді бажання завдати удару по Україні, закрити для неї Азовське море є для Кремля важливішим, ніж зустріч Путіна з Трампом, підсумком якої стануть лише нічого не варті слова. Як це виглядає можна було бачити в Гельсінкі.
Можливо саме так і виглядає справжня ізоляція Росії Заходом? Точніше – впевнений рух до такої ізоляції. Зрештою, справа не в тому, говорять з Путіним чи ні, а в тому, що наразі з ним неможливі жодні стратегічні домовленості на тривалий строк. Захід вже давно сформулював загальні вимоги до Росії – припинення агресії проти України, деокупація Криму і Донбасу, невтручання у внутрішні політичні процеси країн Заходу, відмова від застосування сили у міжнародних справах, дотримання основоположних норм міжнародного права.
Росія наразі ці вимоги затято ігнорує, натомість пропонуючи Заходу задовольнити вимоги Росії, які суперечать міжнародному праву. Глухий кут. Які можуть тут бути компромісні домовленості? Жодних. Тому – який сенс у зустрічах? Поляпати язиками, давши підставу російській пропаганді прославляти свого лідера і оббріхувати Захід? Утім, один практичний сенс таки є: зустрічатися з Путіним, розмовляти з ним, ніби ізоляції й нема, аби він зовсім не оскаженів і не вчинив щось на кшталт колективного самогубства всіх землян. І схоже, ми ще довго будемо свідками саме таких взаємостосунків Росії та Заходу: глухий кут з демонстрацією активного “діалогу” з обов’язковим використанням Тwitter і російських федеральних телеканалів.
Юрій Сандул. Київ
