100-річчя незалежності Польщі. Дві недружні колони спільного маршу
Польська влада в останні тижні дуже старалася об’єднати політичні сили і громадські рухи різних поглядів і спрямувань, аби всі разом, в одному пориві, могли відсвяткувати століття незалежності. Але треба бути відвертими: владній команді Ярослава Качинського це не дуже вдалося. І ось чому.
УРОЧИСТОСТІ НАШВИДКОРУЧ
Попри те, що до 100-річчя польська влада готувалася віддавна і доволі ґрунтовно, в останні дні перед святом складалося враження, що влада не до кінця володіє ситуацією – й це може завершитися непередбаченими наслідками у день святкування, 11 листопада. Це було зумовлено організаційним хаосом, який виник довкола проведення головного маршу в день незалежності, та наявністю деяких супутніх проблем, які владі доводилося вирішувати ледь не в останній день перед святкуванням.
За кілька тижнів до урочистостей президент Польщі Анджей Дуда і глава уряду Матеуш Моравецький почали активно закликати всіх своїх прихильників, політичних опонентів, різноманітні рухи та організації піти в день незалежності єдиним, спільним “біло-червоним” маршем, без партійних символів, радикальних плакатів та гасел. Влада вела переговори з цього приводу з організаторами “Маршу незалежності” – найбільшої демонстрації в день національного свята, яку вже багато років поспіль проводять польські націоналісти та радикали.
Діалог між владою і крайніми правими в якомусь моменті зайшов у глухий кут: націоналісти не хотіли відмовлятися від власної ідентичності на марші під егідою влади, а соратники Качинського – йти на репутаційні втрати з огляду на расистський і ксенофобський характер маршу націоналістів. Відтак, здавалося, що влада взагалі відмовилася від ідеї провести великий марш, а ультраправі вже вкотре спокійно проведуть свій, який вже давно наводить жах на всю Європу через скандальний характер та участь у ньому радикалів з багатьох країн європейського континенту.
Утім, польському керівництву несподівано прийшла на допомогу його активний противник, мер Варшави Ганна Гронкевич-Вальц, яка вже незабаром передасть естафету нещодавно обраному новому керманичу міста, однопартійцю з ліберальної “Громадянської платформи” (РО) Рафалу Тшасковському. За чотири дні до свята мер доволі несподівано заборонила з міркувань безпеки проведення маршу націоналістів. Причина видавалася досить серйозною: тривала активна фаза страйку поліцейських, які вимагали підвищення зарплат. Відтак, через високий відсоток стражів порядку у відпустках за власний рахунок і на лікарняних, гарантувати безпеку під час масового заходу було б досить проблематично. Але для влади ця інформація виявилася досить приємною несподіванкою. У той же день під час зустрічі в екстреному режимі президент Дуда і прем’єр Моравецький домовилися все ж повернутися до концепції проведення єдиного маршу у неділю й особисто його очолити.
Однак і націоналісти вирішили так легко не здаватися: вони подали до суду, який досить прогнозовано відмінив рішення мера, посилаючись на положення конституції, що кожен у країні має право на самовираження. Відтак, тепер влада крім організації свого маршу мала на голові ще й проблему з місцевими націоналістами, які все ж отримали право провести марш у той же час і за цим же маршрутом. Соратники Качинського одночасно мали вирішувати дві досить складні задачі: якимось чином домовитися з націоналістами й, одночасно, зі страйкуючими поліцейськими. Попри те, що на заміну поліції частково мала прийти військова жандармерія, це все ж повністю не вирішувало безпекові питання. Шляхом тривалих переговорів, які відбувалися вночі з п’ятницю на суботу, польська влада домовилася з поліцією про поступове підвищення зарплат, що було запорукою повернення поліцейських до виконання завдань у неділю. З іншого боку, шляхом тривалих переговорів з націоналістами було узгоджено, що відбудеться все ж один великий марш.
Відтоді ще більше посилилися побоювання: а як це виглядатиме? Чи влада зможе гарантувати безпеку учасникам і навіть свою, адже націоналісти і радикали – це публіка явно непередбачувана. А свято все ж неординарне: 100-річний ювілей держави випадає раз у житті більшості людей, до Варшави приїде дуже велика кількість поляків.
«ДЛЯ ТЕБЕ, ПОЛЬЩО»: РАЗОМ, АЛЕ ОКРЕМО
Схоже, значні побоювання щодо спільного маршу з націоналістами були й у влади, адже “скільки вовка не годуй, а він все одно у ліс дивиться”. У націоналістів можна забрати прапори і плакати, але на 100% спрогнозувати поведінку десятків тисяч радикалів, які збираються в одному місці, дуже складно. Тому, польська поліція й спецслужби намагалися себе максимально перестрахувати. Як згодом стало відомо, до Польщі не було впущено близько 400 крайніх правих з різних країн Європи, зокрема Швеції, Росії та інших країн, а “також прихильників бандерівської ідеології” з України. Однак, повністю виключити появу радикалів з інших країн не вдалося: до Польщі, наприклад, приїхали неофашисти з Італії, були також радикали з Угорщини. Видно, що влада зробила висновки з минулого року: на марші візуально було небагато прапорів різних рухів та організацій, а також плакатів расистського та ксенофобського змісту. Утім, аби максимально гарантувати безпеку перших осіб держави, марш все-таки було поділено на дві частини – урядову, де йшли всі ВІПи, а також головну – де прямували прихильники радикальних сил. Влада відрапортувала, що на марші було близько 250 тисяч осіб, і що це був найбільший марш, який доводилося охороняти у Варшаві стражам порядку. До речі, візуально поліцейських майже не було видно по маршруту руху, крім місць, де були противники маршу радикалів.
На марші й справді було дуже багато і літніх людей, і молодих сімей з малими дітьми. “У такий день усі поляки повинні тут бути”, – висловила думку полька пенсійного віку, яка попросила зробити їй фото на пам’ять, яке вона мала переслати дітям та внукам за кордоном. Але назвати марш сімейним святом теж язик не повертається. Дуже велика кількість учасників другої частини маршу – це була молодь “традиційного” вигляду: коротка стрижка, одяг у стилі “мілітарі” або спортивний, часто з емблемами футбольних клубів. Ще перед початком маршу у вічі кидалося досить висока концентрація людей напідпитку. І як підтвердження цього – значна кількість пляшок від спритного під ногами. Приналежність до числа футбольних хуліганів видавали й відповідні у такому випадку аксесуари: фаєри і петарди, які освічували весь марш, обкутуючи їдким димом і багряно-помаранчевим заревом. Вже після короткої промови президента Дуди на початку маршу звук петард і вогні фаєрів практично не вщухали. І хоча у понеділок глава МВС Польщі Йоахім Брудзінський заявив, що поліція розшукує осіб, які палили фаєри, – це буде досить проблематично, оскільки таких осіб було надзвичайно багато. В інтернеті з’явилося фото, що фаєри палили навіть медики і пожежники, які мали гарантувати порядок і безпеку на марші.
Поліції та охороні маршу вдалося уникнути бійок і серйозних заворушень. Проте, не вдалося запобігти різноманітним дрібним інцидентам. Радикальна націоналістична організація “Загальнопольська молодь” у Твіттері розмістила фото, де з гордістю похвалилася спаленням прапора ЄС. Під час маршу невідомі радикали в масках також побили журналістку ліберального видання Gazeta Wyborcza. Після завершення маршу перші особи держави поспішно від’їхали від місця його проведення, демонструючи цим, що, насправді, їх мало що об’єднує з тими, що йдуть позаду. А ті, що йшли позаду, думали у схожому дусі: більше з владою не будемо мати справу, адже вона нас тільки використала, показуючи – скільки людей їм вдалося мобілізувати на загальний марш. Такі думки прозвучали згодом зі сцени на завершення демонстрації націоналістів з уст їхніх радикальних лідерів.
Попри те, що марш на честь незалежності Польщі був великим і відбувся без значних ексцесів, напевно і влада і націоналісти з відразою будуть згадувати, що їм довелося йти поряд. Жодній зі сторін це не принесло якихось бонусів. Польська влада знову нарвалася на звинувачення як із боку ліберальної опозиції, так і від міжнародної спільноти у заграванні з націоналістами. І хоч поліція зараз обіцяє 5 тисяч злотих (майже 40 тис. грн) за інформацію про те, хто спалив прапор ЄС, навряд чи це якось змінить у Європі імідж партії Качинського як відвертих євроскептиків.
Тим часом, крайні праві, яким влада не дозволила розгорнутися зі своїми прапорами, плакатами і гаслами, у наступні роки, напевно, намагатимуться уникати контактів із будь-якою владою – правоконсервативною чи ліберальною. Їх влаштує лише одне – самостійний прихід до влади. Цей сценарій зараз виглядає не дуже реальним, хоча окремі представники націоналістів вже є у польському парламенті та місцевих органах влади. Якщо польських правоконсерваторів і лібералів сьогодні може щось об’єднати, так це не спільні марші з націоналістами й радикалами, а саме боротьба з ними та їхніми поглядами, які стають усе більш популярними у Польщі та Європі, й можуть стати загрозою для безпеки вже у найближчі роки.
Юрій Банахевич, Варшава
Фото автора
