Глава російського уряду наказав цінам на бензин та солярку зупинитись

Глава російського уряду наказав цінам на бензин та солярку зупинитись

Аналітика
553
Ukrinform
У нинішній Росії дедалі частіше виникають соціальні проблеми, масштаб і характер яких прямо підривають чинний політичний режим

У Росії здійнялася неабияка “буча” навколо роздрібних цін на бензин та дизель. За останні кілька днів вони знову “стрибнули”, і реакцією на це стала різка заява глави російського уряду Мєдвєдєва. Той на адресу продавців нафтопродуктів сказав навіть таке: “Або буде підготовлений і ухвалений план роботи і певні угоди про підтримку цін на нафтопродукти, що склалися сьогодні на внутрішньому ринку, або буквально найближчим часом мені доведеться підписати рішення про те, щоб запровадити заборонювальні мита на нафту на нафтопродукти”. Загалом, російський прем’єр зобов’язав урядовців та нафтовиків подолати цінову кризу за два дні.

Не будемо й пробувати логічно пояснити погрозу Мєдвєдєва про заборонювальні мита. Якщо йдеться про ймовірність фактичної заборони продажу нафти за кордон, то це якраз те, про що лише мріють усі вороги Кремля, і в Україні в першу чергу: міжнародне ембарго на продаж енергоносіїв з Росії. Навряд чи Мєдвєдєв це мав на увазі, але «колупатися» в його словах нема жодного сенсу. Очевидно, що “гнівна” тирада глави уряду — лише спроба якось приглушити обурення мільйонів російських обивателів, яких підвищення цін на бензин прямо лупить по їх кишенях.

Нині середня ціна бензину (візьмемо найпопулярнішу марку — А-95) по Росії — 45 рублів 40 копійок, рік тому він коштував на 11% дешевше. Солярка, автгаз за рік зросли у ціні ще більше — на 21% і 35%. Офіційна цифра Росстату: з початку 2018 року ціни на бензин та солярку зросли майже на 10%.

Десять відсотків за 10 місяців — це багато, хоча ціни на автопаливо у Росії, як нафтовидобувної країни, суттєво нижчі, ніж у країнах, де своєї нафти нема або дуже мало (приміром, 45 рублів 40 копійок — це менше 20 гривень). Однак такий підрахунок не зовсім коректний, бо не враховує зіставлення рівнів цін і доходів. Приміром, підраховано, що літр бензину обходиться росіянину у 2,35% денного заробітку, а громадянину США — 0,36% денного заробітку, у шість разів доступніше.

Тож справа не в абсолютних цифрах і взагалі не у тих чи тих економічних показниках, а в політиці. Для російської влади зростання ціни на бензин проблема насамперед соціально-політична, бо означає таке саме зростання цін на всі соціально значущі товари і послуги. Росіяни стрімко бідніють, і влада не може, не хоче і не знає як це зупинити. У 2017 році усі — і офіційні органи, і більшість незалежних експертів — дружно прогнозували або помірне (до 4%, на 1 — 1,5 рубля) зростання ціни на бензин, або навіть її зменшення на підставі, до речі, цілком об’єктивних економічних даних за 2017 рік (певне зростання економіки та інфляція у 4%, стабілізація курсу рубля, а також завершення програми модернізації нафтопереробних заводів). Однак, як бачимо, ні здешевлення, ні помірного зростання не сталося — вже є підвищення на 10% і попереду ще два місяці.

“Нагоняй”, який влаштував глава уряду, аби “перевести стрілки” з влади на “спекулянтів”, можливо, пригальмує зростання цін на автопаливо, але тільки на якийсь час. Глобальна причина збідніння росіян — небажання олігархів та влади (а в Росії це одне й те саме) знижувати рівень своїх прибутків в умовах економічного спаду — такими методами не усувається.

Ситуація з внутрішніми російськими цінами на пальне зайве свідчення глибоких кризових явищ в російській економіці, а отже - і в російській політиці. У нинішній Росії виникають — неважливо, чи через свідомі дії влади чи всупереч її бажанням — соціальні проблеми, масштаб і характер яких прямо підривають міцність чинного політичного режиму. Іншими словами, російська влада через підвищення чи встановлення нових податків, через зростання цін, через “реформи” на кшталт пенсійної залазить до кишені вже не окремих категорій громадян (як-от водіїв-“далекобійників” кілька років тому), а усіх разом.

Міцність режиму Путіна прямо залежить від виконання ним негласної соціальної угоди з населенням “добробут в обмін на політичну лояльність”. Абсолютна більшість росіян легко погодилися обміняти демократію, свободу слова і зібрань, права людини та інші з їхнього погляду абстракції на високі зарплати, іномарки, відпочинок у Туреччині чи Єгипті. Треба зауважити, що до пори до часу влада цю соціальну угоду виконувала цілком справно, за що отримувала умовні 86% рейтингу Путіна. Сьогодні згадана угода тріщить по швах. Реакція обивателя на так звану пенсійну реформу (простіше кажучи — підняття пенсійного віку, а вже зовсім простіше — пограбування людей) виявилася різко негативною, той самий рейтинг почав стрімко зменшуватися. Путін викручувався як міг у пропагандистському сенсі, але це мало допомогло. Так само буде і з позірною спробою Мєдвєдєва зупинити “жадібних нафтовиків”. Хтось може й повірить у щирість заяв влади, але неминуче зростання цін на геть усе, що прямо чи непрямо пов’язане з транспортом, дуже швидко цю віру вб’є. І буде нове падіння рейтингу. І так знову і знову — до нового лютого 1917 чи серпня 1991.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-