Президентські вибори в Грузії: у Саакашвілі з’явився шанс повернутися

Президентські вибори в Грузії: у Саакашвілі з’явився шанс повернутися

Аналітика
5065
Ukrinform
В результаті зміни конституції колишній президент цілком може претендувати на пост глави уряду з найширшими повноваженнями

Ці президентські вибори стануть для кавказької республіки знаковими за багатьма ознаками. По-перше, це останні вибори, на яких глава держави буде обиратися всенародно. По-друге, саме каденція обраного зараз президента стане перехідною до впровадження змін до конституції країни, що увійдуть у дію в 2023 році та встановлять у Грузії повноцінну парламентську республіку. Від того, хто саме займе посаду очільника і буде залежати яким буде цей процес та – взагалі – чи буде?

Хто ж тут «рука Москви»?

Перегони цього разу видалися «людними» – зареєстровані були 25 кандидатів. Але справжня боротьба тривала між трьома. Діюча влада, себто партія «Грузинська мрія» за наполяганням свого лідера, найбагатшої людини країни Бідзіни Іванішвілі від прямого висунення кандидата утрималася. З одного боку їх висуванець – діючий президент Георгій Маргвелашвілі – майже одразу після обрання вступив у конфлікт із Іванішвілі саме з питання реформи конституції та впровадження парламентської моделі. Втім, він був змушений підписати першу частину конституційних новацій, що дещо обмежила його повноваження ще 2015 року. Зараз же стало зрозумілим, що не дивлячись на високий рейтинг підтримки глави держави, політичного партнерства між ним там Іванішвілі далі не складеться, а тому були знайдені аргументи щодо відмови Маргвелашвілі балотуватися на другий термін. Іванішвілі запропонував своїй «Мрії», або взагалі нікого не висувати та нібито надати шанс опозиції, або – підтримати незалежного кандидата.

Саломе Зурабішвілі
Саломе Зурабішвілі

Такий кандидат, точніше – кандидатка, знайшлася швидко. Нею стала 66-річна Саломе Зурабішвілі, яка народилася у Парижі, її предки, і по материнський, і по батьківській лінії були при владі в часи незалежної Грузії в 1918 – 1921 роках. Пані Саломе отримала освіту у Парижі та Колумбійському університеті в США, після чого зробила зразкову дипломатичну кар’єру у Франції. Останньою її посадою було посольство Франції у Грузії, куди вона була призначена 2003 року. А вже в 2004-му, після обрання Міхеїла Саакашвілі президентом, саме він запропонував їй обійняти посаду очільника грузинської дипломатії. Але ця ідилія у відносинах тривала недовго: спочатку пані Зурабішвілі «побила горщики» із спікером парламенту Ніно Бурджанадзе (причому, не останнім фактором ніби стало саме жіноче суперництво), а потім – пішла проти Саакашвілі, грюкнувши дверима та заснувавши опозиційну партію «Шлях Грузії». Проте, великих результатів пані Саломе так і не отримала, згодом пішли в політичне небуття і Бурджанадзе, і Саакашвілі, а нова влада якось обходилася без неї. Втім, тепер зрозуміло чим саме зручна кандидатура Саломе для Іванішвілі – посада президента є завершальною в її професійній біографії, з огляду хоча б на вік. А тому, навряд чи вона стане якось перешкоджати ухваленню та введенню в дію конституційної реформи.

Між тим, опозиція - партії «Єдиний національний рух» та «Європейська Грузія» (їх об’єднує те, що вони були колись соратниками президента Саакашвілі, але після програних парламентських виборів 2016-го розділилися) знайшли не менш помітних кандидатів. ЄНР, який зберіг вірність Саакашвілі, висунув кандидатом Грігола Вашадзе, колишнього міністра закордонних справ в 2008-2012 роках. Дипломатичну кар’єру він починав ще в МЗС СРСР, а ще – він є чоловіком та імпресаріо грузинської прими балету Ніно Ананіашвілі, яка в свою чергу є кумою Саакашвілі разом із третім президентом України Віктором Ющенком. Міністром Вашадзе став після російсько-грузинської війни 2008 року, саме він забезпечував розрив відносин з агресором та навіть демонстративно вийшов з російського громадянства 2009 року, надіславши свою заяву разом із паспортом поштою тодішньому президенту РФ Дмитру Мєдвєдєву.

Грігол Вашадзе // Фото: Sputnik Грузія
Грігол Вашадзе // Фото: Sputnik Грузия

А «Європейська Грузія» пішла звичним шляхом та висунула свого лідера Давіта Бакрадзе, який був при Саакашвілі спікером парламенту і вже балотувався в президенти 2013 року.

Грузинів, передусім, цікавили відповіді на два питання – чи буде другий тур та хто з кандидатів є «агентом Кремля»? «Чистим» в цьому сенсі є тільки Бакрадзе – він був вірним соратником Саакашвілі у всіх конфліктних ситуаціях з Росією. У Вашадзе, та у Зурабішвілі відповідні проблеми на російському напрямку очевидні. Першому пригадали його багаторічну роботу у Москві – чи не «завербували» його ще тоді? А друга у запалі боротьби із Саакашвілі звинувачувала саме Грузію у початку війни 2008 року. Усі ці цебери «сміття» плюс скандал навколо легалізації легких наркотиків (Зурабішвілі виступила за це, і одразу отримала «догану» від церкви та консерваторів із табору Вашадзе) були «вилиті» кандидатами один на одного та виборців.

Треба також зазначити, що опозиційні та незалежні ЗМІ в Грузії залишилися та не зустрічають помітних перешкод у діяльності. Не в останню чергу це зіграло на те, що ще за десять днів до виборів стало зрозуміло: без другого туру не минеться.

Коли «мрія» перетворюється на байдужість

Головним сюрпризом голосування 28 жовтня стала вкрай низька явка– згідно із даними ЦВК Грузії до дільниць прийшло тільки 46 % виборців. І це – дуже сумний факт для діючої влади, який свідчить про те, що «мрія», проголошена Бідзіною Іванішвілі шість років і привела його до влади, стала людям або байдужою, або – вони не вірять, що вона стає реальністю.

Бідзіна Іванішвілі
Бідзіна Іванішвілі

Нинішня грузинська влада – це такий собі проект, що керується паном Іванішвілі ззовні та виключно на свій смак. Як тільки з’являється на обрії постать, що може стати конкурентом – вона в політичному сенсі зникає. Так сталося з двома головами уряду, яких спочатку лобіював сам Іванішвілі – з Іраклієм Гарібашвілі та Георгієм Квірікашвілі. Як тільки вони починали ставати самостійними політиками – їх одразу відправляли у відставку, ніби добровільно. Відставка Квірікашвілі, приводом для якої стали виступи у Тбілісі навесні, взагалі виглядала постановкою – прем’єр фактично підкорився тиску. А реформи, між тим, буксують і здається, це стає очевидним для більшості населення – от вам і така явка.

А підсумки виборів – у кращих українських традиціях, десь 2004 ще року. За відомостями попереднього підрахунку 99, 95 % бюлетенів у Зурабішвілі 38, 63 %, у Вашадзе – 37, 74 % голосів, дещо «просів» Бакрадзе – тільки 10, 97 %. Але картина загалом зрозуміла – все вирішиться у другому турі. Те, що сумарна перевага на боці опозиції – свідчення загальної втоми правлінням «Грузинської мрії».

Вже зараз можна прогнозувати, що матиме Грузія у разі перемоги Зурабішвілі, або Вашадзе. В першому випадку це вигода Іванішвілі: він нещодавно офіційно став до керма правлячої партії «Грузинська мрія», нинішній спікер та голова уряду повністю підконтрольні йому, парламентська більшість - теж. Що заважає Іванішвілі в таких умовах впровадити будь-яку зручну для себе модель? Під гаслами демократії та парламентаризму може маскуватися тривіальне бажання неконтрольованої, але закріпленої в конституції, влади. І шанована у світі пані президент в цьому контексті – дуже зручний інструмент. А наступником Іванішвілі при цій необмеженій владі через декілька років цілком може стати екс-віце-прем’єр та нинішній мер Тбілісі, добре знайомий українцям колишній захисник київського «Динамо» Кахабер Каладзе.

Мер Тбілісі Кахабер Каладзе
Мер Тбілісі Кахабер Каладзе

А от у разі перемоги пана Вашадзе вимальовується ще цікавіша картина. Адже за його спиною напряму стоїть Міхеїл Саакашвілі. І Вашадзе вірність керманичу «Національного руху» нібито зберіг. Отже, на нас чекає тріумфальне повернення Саакашвілі у грузинську політику? Чи не на посаду голови уряду із розширеними повноваженнями? А чому б і ні? Адже карну справу проти нього, порушену його політичними суперниками, з великою ймовірностю буде скасовано «за відсутністю складу» А ще й контакти у пана Міхеїла в колах нині правлячої Республіканської партії США завжди були стабільними. Чому б і Адміністрація Трампа не «поставити» на перевіреного колись партнера? Тим більше, що цьогорічний досвід сусідньої Вірменії, де змінами до конституції, що готувалися для одних, скористалися зовсім інші, доводить – можливо все. До речі, колись Саакашвілі, наприкінці власного президентства, сам хотів провести реформу та пересісти в крісло голови уряду із широкими повноваженнями.

Проте, зараз власниками «золотої акції» стає навіть не Давіт Бакрадзе, що вже підтримав Вашадзе у другому турі, а ті кандидати, що набрали від 1 до 4 % голосів і, передусім, голова Лейбористської партії Грузії Шалва Нателашвілі (це такий собі аналог грузинського Олександра Мороза чи Григорія Явлінського, який завжди програє вибори, але має свою сталу нішу виборців у 3-5 % голосів), що набрав 3, 75 % голосів та Давіт Усупашвілі і Зураб Джапарідзе із 2, 26 % у кожного. Саме ці «статисти» можуть вирішити підсумок «бою», а також – спроможність кандидатів мобілізувати прихильників для приходу до дільниць вдруге.

Віктор Чопа, Київ      

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-