Інара Мурнієце, голова Сейму Латвії
У латишів і українців є велика внутрішня сила, ми подолаємо темні часи
25.10.2018 16:32 3054

2018-й – рік круглих державних ювілеїв. Сто років тому на уламках різних імперій створювалися, оголошуючи незалежність, різні держави. У тому числі й Латвія. Тому для неї весь цей рік – святковий. Однак основні урочистості відзначатимуться 18 листопада. В очікуванні цієї святкової дати Укрінформ поспілкувався зі спікером парламенту, депутатом від Національного об'єднання Інарою Мурнієце.

ЗМІЦНЕННЯ ІСТОРИЧНОГО САМОУСВІДОМЛЕННЯ – Є ДУЖЕ ВАЖЛИВИМ

- Пані Мурнієце, що означає для вас особисто та для всієї країни свято  100-річчя Латвії?

- Це щось дуже велике і дуже важливе для всіх нас. Особливо з урахуванням того, що 100 років тому наша країна створювалася в умовах, коли доводилося протистояти переважаючим силам противника. Здобуття незалежності стало можливим тільки завдяки явленому тоді патріотизму, мужності, здатності долати неймовірні труднощі. Це була боротьба на різних фронтах – з армією більшовиків, з армією Бeрмондтa (формування пронімецької орієнтації, зібране генералом Бермондт-Аваловим із колишніх військовослужбовців Російської армії та німецьких добровольців, – ред.), з ландесвером (добровольчі збройні формування, що складалися переважно з балтійських німців, – ред.). Засновану країну вдалося захистити.

Наступний найважливіший пункт, який потрібно відзначити в столітній історії – Латвія втратила свою державність у результаті радянської окупації. Латвія як держава існувала тільки юридично, a не фактично. Але п'ятдесят років по тому наша незалежність була відновлена. Тож ми добре знаємо і прекрасно пам'ятаємо, що це значить – поколіннями жити без своєї держави. Однак, незважаючи ні на що, величезна любов до неї, своєї держави, на той момент втраченій, зберігалася й у часи радянської окупації. Завдяки цьому, нам вдалося її відновити... У цілому, це свято допомагає нам краще, глибше усвідомити, хто ми є, які наші витоки, історія. А після відновлення незалежності з'явилася можливість висвітлити, зробити широко відомими деякі, до того приховувані сторінки історії.

- Які ж саме?

- Перш за все, історична пам'ять була відновлена щодо нашого опору, національних партизан, так званих «лісових братів». Це головне, що ховалося або викривлялося в радянські часи.

Або інший приклад. У нас у парламенті є історична портретна галерея голів Сейму. І тільки недавно, цього року, ми змогли додати до неї портрет єпископа Язепа Ранцена, який виконував обов'язки глави парламенту та президента Латвії в еміграції (з 1945 по 1969 рік – голова Сейму Латвії з повноваженнями президента у вигнанні, – ред.). Це показує, як ми зміцнюємо нашу історичну свідомість, принцип безперервності держави, що для нас дуже важливо. Цього року ми багато звертаємося до себе, як до нації, вивчаємо історію країни не взагалі, а виходячи з долі свого роду, сім'ї, різних її поколінь. Існують державні програми по зміцненню ідентичності. Але справа не тільки в них. Багато що – в руках самих людей, у насправді прямому сенсі – у руках. Багато людей самі шиють собі національні костюми – це стає все популярнішим. І вони роблять це з величезною радістю. Словом, є багато різного, що зливається в чомусь одному великому, спільному – під ім'ям Латвія. При цьому важливо, що ми зустрічаємо століття країни з такою Конституцією, в якій закріплені наші цінності – й європейські, й християнські, й латвійські, латиські. Це означає, що нам просто треба глибше їх усвідомлювати та впроваджувати в життя.

ВИРУШАЮЧИ ДО УКРАЇНИ, ПОЧУВАЮ, ЩО ЇДУ ДО СВОЇХ ДРУЗІВ

- Ви згадували про те, як здобувалася незалежність, як відновлювалася. Зараз теж непростий час. Гостро стоять питання безпеки – в усьому світі, в Європі. І особливо – в Східній Європі, де ми з вами знаходимося.

- Так, безпека, оборона держави – один із найголовніших пріоритетів для нас. Думаю, українцям не треба пояснювати, чому... Нещодавно в нас пройшли вибори до Сейму. І вже в передвиборчих дебатах були змальовані чіткі, зрозумілі позиції проєвропейських, проатлантичних партій Латвії. Їм абсолютно зрозуміло, що 2% від ВВП, які спрямовуються на оборону, – це мінімум. Ми раді, що Латвія вже досягла цього показника. В нашу оборону багато інвестовано, і ми продовжуватимемо робити це надалі.

В найкоротший термін нам вдалося досягти того, що в Латвії з'явилася бойова група НАТО під керівництвом Канади. Коли я перебувала в Канаді (2016 рік, – ред.), то ми тільки обговорювали цю ідею зі спікером канадського парламенту. А вже через рік Джордж Феррі був у Латвії, ми відвезли його до Адажі (місце розташування військової бази НАТО, – ред.), де продемонструвати натовську групу, нашу військову солідарність. Тобто, вже до другої зустрічі ідея стала реальністю. В Адажі його вітали солдати з Канади, представники інших країн-союзників, в тому числі Латвії...

Особливу увагу ми приділяємо зміцненню наших східних кордонів, а також внутрішньої безпеки держави. Фінансування цих сфер також значно посилено. При цьому велику роль відіграють парламентські комісії, які пильно стежать за раціональним витрачанням виділених коштів, за тим, щоб все було прозоро.

- Як складається співпраця з Україною?

- До України в мене особливе ставлення – так уже склалося, що моя робота на посаді, яку я наразі займаю, починалася з далекого міжнародного візиту саме до України. Це було дуже важливо для мене, і я добре про це пам'ятаю.

Також символічно, що й наприкінці мого перебування на нинішній посаді (за підсумками недавніх виборів має бути сформована нова коаліція, – ред.) дальній зовнішньополітичний візит теж був саме до України... Ми часто зустрічаємося з нашими українськими колегами, і я рада динамічності, з якою розвиваються наші відносини.

Пишаюся також тим, що вдалося спільно організувати і провести в Україні саміт з головами парламентів восьми балтійських і скандинавських країн (група NB8 – Nordic-Baltic Eight, – ред.). Учасники цієї зустрічі були приємно здивовані побаченим. Оскільки читане ними раніше про те, що відбувається в Україні, сильно відрізнялося від реальності, більш позитивної.

Я рада, що рівень залученості, інформованості, розуміння нашими західними колегами того, що відбувається в Україні за цей час, помітно зросли. В цілому, Латвія завжди підтримує Україну на міжнародних форумах, у різних форматах, в тому числі NB8, «Східне партнерство» тощо. На всіх подібних заходах ми завжди включаємо до порядку денного питання про Україну. І ось зовсім недавно, коли я їхала в Україну, то знову відчувала, що їду до своїх друзів, партнерів по співробітництву.

- Як ви справедливо зазначили, питання безпеки для України сьогодні стоїть дуже гостро…

Україна мені видається в образі богатиря, в якого в одній руці меч, а в іншій – робочий інструмент

- Тому на зустрічах з українцями ми часто говоримо про це. Але для мене це не тільки політика, а й емоційні спогади. Цього року латвійська делегація відвідувала Донбас. Те, що ми там побачили, нас просто вразило... Це було свято – День вишиванки. Керівник самоврядування Павло Жебрівський (на той момент – глава Донецької ОВДА, – ред.) зустрів нас у вишиванці, в місцевій школі передбачалися заходи. Але на школу впала бомба: слава Богу, не було загиблих і поранених.

Ми також відвідали контрольно-пропускний пункт біля самої лінії розмежування. На власні очі побачили, що це означає – жити в такому місці. Побачили також, як багато вкладає Україна, щоб охороняти свою державу.

Назад ми поверталися на вертольотах. І коли ввечері повернулися до Києва, то в новинах повідомили, що в тих місцях, де ми ще недавно були, загинула сім'я, три людини...

Важливо не розслаблюватися і не втрачати темпу реформ

Це дуже важка ситуація. І одночасно з усім цим Україна проводить дуже важливі реформи. Коли я думаю про вашу країну, мені видається образ богатиря, в якого в одній руці меч, а в іншій – робочий інструмент. Держава одночасно і обороняється, і будується. А реформування, будівництво держави – величезна праця, яка багато чого вимагає і від політиків, і від суспільства.

Наприклад, коли ми були в Україні, пан Парубій розповідав нам, як непросто налагоджувати Антикорупційний суд. Як багато було законодавчих проектів, ініціатив, пропозицій. І як важко було все це поєднати. Тепер ми із задоволенням бачимо, що Антикорупційний суд створений. Але це тільки одна справа, а таких потрібно зробити ще дуже-дуже багато. Важливо також не розслаблюватися і не втрачати темпу реформ. (Станом на даний момент очікується, що створений Антикорупційний суд України почне працювати в квітні-травні 2019 року, – ред.).

ЛЮДИ НЕ ЗАВЖДИ ОДРАЗУ СПРИЙМАЮТЬ РЕФОРМИ, АЛЕ ВОНИ ВАЖЛИВІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

- Латвія сьогодні далеко просунулася шляхом євроінтеграції, вона є членом Євросоюзу, членом НАТО. Однак і в неї є резерви зростання.

- Звичайно, Латвія теж не може зупинятися в здійсненні своїх реформ у різних сферах. В освіті (перехід на навчання державною мовою), в охороні здоров'я, в оздоровленні банківської сфери. Також держава все послідовніше надає підтримку сім'ям із дітьми... Люди не завжди одразу сприймають реформи і віддають їм належне – таке теж трапляється. Але всі вони важливі для розвитку держави.

- Якщо повернутися до ваших поїздок в Україну, що вам найбільше запам'яталося?

Завжди помічаю, наскільки схожі малюнки – на вашому та нашому національному одязі

- У нас була чудова можливість відвідати церкви України, завдяки чому доторкнутися до вашої стародавньої культури. Але давнина переплітається з сучасністю. І під час Революції ми бачили, яку роль відіграла Українська церква в історії Майдану. А прямо зараз ми бачимо, що ваша Церква здобуває повну канонічну незалежність від Російської церкви...

Ще можу згадати: коли до Латвії приїжджав президент Ющенко (квітень 2006 року, – ред.), я, будучи журналістом, задавала йому питання: що Україна робитиме, аби увічнити пам'ять про таку страшну подію, як Голодомор? Пройшли роки. І ось зараз, коли ми відвідали Україну, то побачили цілий комплекс, присвячений історії Голодомору. Це важливо, коли крок за кроком увічнюється історична пам'ять про такі події. Так само, як зараз іде увічнення пам'яті про нещодавній Майдан, загиблих на ньому. Поступово стаючи частиною історії, це має залишатися на вулицях і площах, у пам'яті народу...

До речі, ще про українське – є автор українського походження, історик, дослідник, якого я іноді читаю. Віктор Суворов (справжнє ім'я – Володимир Різун, – ред.). Вам не треба розказувати його біографію – сьогодні вона дуже актуальна: робота в ГРУ, переїзд до Великобританії... Він багато зробив, аби світ краще дізнався про різні аспекти Другої світової війни, в тому числі, про важкі випробування, які випали на долю України, її народу...

- І зараз в Україні знову війна, нав'язана агресором. Однак ми віримо в наше краще майбутнє.

- Коли Латвію відвідували українські діти війни, вони були у вишиванках. Коли я тут зустрічаюся з представниками української діаспори – теж у вишиванках, – завжди помічаю, наскільки схожі малюнки – на вашому та нашому національному одязі. Унаших народів, латишів і українців, є велика внутрішня сила. Ми можемо подолати величезні труднощі, темні часи, щоб все ж вийти до світла. Бажаю, щоб Україна продовжила шлях до світла, обраний українським народом.

Олег Кудрін, Рига
Фото: Укрінформ: Олег Кудрін, Володимир Тарасов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-