Конституція - «продажна дівка» російської диктатури

Політологам та історикам сучасності вже можна вивчати закономірність: коли починає майоріти примара кінця нескінченним термінам повноважень Володимира Путіна в Росії, одразу виникає потреба у змінах до конституції. Дійсно, без цього ніяк, адже потрібен більш-менш законний варіант, що завуалює мерзотну процедуру продовження узурпації влади однією людиною. На пострадянському просторі все це із різним ступенем нахабства вже неодноразово робилося. Десь – у Центральній Азії, передусім – йде, як по маслу, а от у Вірменії, наприклад – черговий викрутас закінчився революцією, що звалила стару владу. Щодо самого ж російського диктатора – то не все так просто: він, і це скоріш медично-психологічний факт, страждає на упевненість у власній обраності та ролі планетарного масштабу. А відтак, його продовження перебування у керма має бути оформлено якось красиво та – ключове – юридично бездоганно..

У мантії без кривавого підбою…

…з’явився днями на шпальтах друкованого російського офіціозу – «Російської газети» - голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін (що за статутом носить мантію чорну) із величезним «простирадлом», що мало назву «Буква та дух Конституції». Ознайомившись із цим твором, важко сказати, для чого саме він був надрукований, але ключовою його думкою було те, що у конституції РФ є ще певні неузгоджені питання - як-от розподіл керівних повноважень між федеральним урядом та регіональною владою, між президентом та урядом, та щодо царини прокуратури. А далі - теоретичні роздуми та тлумачення конституції крізь призму «колективізму», нібито вистражданого російським народом на противагу ліберально-індивідуалістичній моделі прав та свобод громадянина у сучасному західному світі.

Зорькін – це без перебільшення знакова фігура російської юриспруденції. Чверть століття тому він відкрито пішов проти Єльцина та встав на бік парламенту під час «чорного жовтня» 1993 року, за що був знятий з посади після перемоги президента, але був залишений при посаді простого судді. При Путіні ж посаду Зорькіну ще на початку «нульових» повернули (може і з натяком, що 1993-го «Борис був неправий»?) і він став надійною опорою режиму. Власне, коли справа дійшла до перших змін у конституції РФ – 2008 року, коли термін повноважень президента «наростили» з чотирьох до шести років саме Зорькін дав схвальне рішення. У питанні про «два терміни поспіль» знову-таки – видатні конституціоналісти під його орудою одноголосно трактували його саме так, що Путін у 2012 році може балотуватися, адже було між його термінами таке дивне явище, як Мєдвєдєв. Отже, голос такої людини лунає завжди не просто так.

А тривожитися є з чого…

…адже російський режим «влетів» останніми місяцями в зону політичної турбулентності. Судить самі: 1 березня Путін показав усьому світові нібито реальні розробки російського ВПК, які можуть невідпорно вражати майже усі цілі, на які вкажуть геостратеги у Кремлі. Окрім мультиків, ніхто досі нічого не побачив, а тому багато хто у світі вирішив, що це – блеф. Але Путіну важливо було зробити ефект для електорату – та 18 березня отримати рекордні 77 % голосів на «виборах» (скільки ж реально було там – відомо одному тільки Богові). І от – здається вся повнота влади знову у твоїх руках на шість років, всі принишкли, роби – що заманеться. Але…

Підвищення пенсійного віку одразу до 65 та 63 років для чоловіків та жінок (потім Путін особисто «повертає» жінкам три роки – до 60-ти) сприймається суспільством вкрай негативно. Рейтинги починають падати. Але уряд за узгодженням з президентом одночасно підвищує низку податків, головний з яких – ПДВ одразу до 20 %. А це – неминучий ріст цін на усе. Паралельно дорожчає пальне... У підсумку обвалився рейтинг: як у самого Путіна з 70 % до 55 %, так й в «Єдиної Росії» - з 45 % до 30 %. А була відповідь електорату - провали висуванців влади на виборах губернаторів та глав республік на початку вересня у Приморському та Хабаровському краях, Володимирській області та Хакасії. Причому показово нахабна фальсифікація призвела до всеросійського скандалу та розголосу. Одразу за цим – міжетнічні зіткнення у Кабардино-Балкарії та проблеми з обміном територіями між Інгушетією та Чечнею...

У Кремлі відчули, що протести до добра довести не можуть і треба мати «план Б». Якщо коротко, то дуже простий: будь-що залишитися при владі якомога довше. І для цього як не крути, а прикритися конституцією – якраз і потрібно. Ба більше: більш зручного приводу аніж її 25-річчя, що відзначатиметься у грудні й не вигадаєш.

Як не піти – усе узурпація…

…як ти її не оформлюй. Уже після «переобрання» Путіна у березні були анонсовані пропозиції щодо зміни конституції РФ. Відзначився, звісно, загін конституціоналістів з Чечні – визнаних лідерів російської політичної думки. Рамзан Кадиров «сотовариши» запропонували зробити просто та зрозуміло: враховуючи умови нових глобальних викликів, президент має право обиратися не два, а три терміни поспіль. Сам Кадиров, що вже узяв моду порівнювати себе із Путіним, взагалі висловився за пожиттєвий термін перебування Путіна в Кремлі. Йому почав вторити кримський кримінальний авторитет у ранзі «глави республіки» Аксьонов, що взагалі висловився за «конституційну монархію». Але обох у Кремлі різко одьорнули: ми демократична країна, а не якась там диктатура! А ну, мовчати! Але ідея щодо трьох термінів поспіль – на першій тільки погляд може означати додаткові шість років влади Путіна. Мова про 12! Адже, якщо поправка вступить у дію, то конституція буде вже інша, а за новою конституцією Путін ще не обирався – і от вам не один додатковий термін, а ТРИ НОВИХ - по шість років!

Є та інша ідея, про яку писали на тлі перемовин Путіна із президентом Білорусі Олександром Лукашенком 21 вересня у Сочі. Це – реанімація проекту Союзної держави РФ і Білорусі та надання її органам реальних повноважень. А це – і посада «спільного» президента, на яку спочатку можна обрати й Ляксандра Ригоровича на один термін, а потім – і самому Путіну прийняти «кермо» на незрозуміло скільки взагалі (можна ж зняти обмеження по термінах взагалі). Але для цього треба Лукашенка «зламати» економічно, над чим зараз російський уряд і працює.

Ну і третій варіант – переписати конституцію РФ під парламентсько-президентську форму (під балаканину, наприклад, про «давні традиції новгородського віча», до речі – це виштовхне одну з програмних вимог російської демократичної опозиції, наприклад, Михайла Ходорковського) та зробити головною фігуру голову уряду, такого собі канцлера по-російськи. Тоді й переобиратися не треба, головне, щоб наступник був контрольованим повністю та призначив прем’єром скільки потрібно раз та не необмежену кількість термінів. Тобто, знову буде потрібен Мєдвєдєв.

Усі ці варіанти ніяк не пройдуть без змін конституції. І тому виступ голови Конституційного суду Зорькіна – це свідчення, що запустити процес – справа суто технічна.

Все це погано скінчиться…

…тому що це вже було в історії. Сьогоднішня Росія та її влада робить ту ж фатальну помилку, яку допустила Росімперія сто років тому. Тоді під гаслами стабільності та перемоги над ворогами, можна було продовжувати удавати, що суспільству не потрібні політичні зміни, а більшість – усім задоволена. Конституції тоді не було, а тому в останні роки правління імператора Миколи II змінювали нічого не значущих голів уряду – з Коковцова на Горємикіна, з Трепова на Голіцина... Все закінчилося за тиждень – коли у лютому 1917-го в Петрограді черги за хлібом переросли у демонстрації непокори, які тодішні «силовики» відмовилися розганяти. Ззовні здавалося, що режим міцний, а виявилося – трухлявий.

От і зараз – є і війна, яку Росія на Донбасі веде підступно та відкрито – у Сирії. А Росгвардія нібито готова «порвати будь-кого», але пасує, коли бачить реальний масовий виступ народу, як в Інгушетії. Є навіть «така партія» та умовний «німецький генштаб» - версія щодо міцного союзу КПРФ із небідним вигнанцем Михайлом Ходорковським набирає все більше ознак реальності, а за опальним олігархом проступають й інтереси тої самої «американської глибинної держави», що поставила собі за мету російський режим прибрати.

Так що – усе є. Влада у РФ готова захищатися і добре, якщо це зачепить тільки конституцію. Намагання ж утримуватися «на престолі» будь-що – цілком може стати фатальними. Втім, історія доводить, що «комплекс Марії-Антуанети» завжди веде на ешафот тих, хто не бачить, що краще піти самим та вчасно. Втім, варіант «вчасно», схоже, вже давно втрачений…

Віктор Чопа. Київ                    

На першому фото: Голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін та президент РФ Володимир Путін