Україна–Польща: Проблеми історії не вирішуються гучними заявами у ЗМІ

Україна–Польща: Проблеми історії не вирішуються гучними заявами у ЗМІ

524
Ukrinform
Чим ближче до виборів у обох країнах, тим складніше знайти історичний компроміс

Минулої неділі на стрічці польського інформагентства РАР з'явилося досить знакове інтерв'ю із заступником міністра закордонних справ Польщі Бартошем Ціхоцьким, який курує східну політику країни, зокрема й відносини з Україною. Основні меседжі заступника глави МЗС Польщі показують, як нинішню ситуацію у двосторонніх відносинах бачать із Варшави.

КНУТОМ І ПРЯНИКОМ

Це інтерв'ю варто розглядати у комплексі з іще однією статтею “Зона турбулентності”, опублікованою у попередньому номері видання “Дзеркало тижня”. У ній “неназване джерело у польському уряді” у досить жорсткій формі (принаймні так це інтерпретував автор) підкреслювало, що український посол Андрій Дещиця cвоїми висловлюваннями у польських ЗМІ про умови відновлення Варшавою ексгумацій в Україні “перейшов червону лінію”. Анонім зазначив, що слова Дещиці є “шантажем”, а Варшава “не розмовлятиме з Києвом на умовах шантажу”.

Фото: portalprzemyski.pl  Подробности читайте на УНИАН: https://www.unian.net/politics/1899799-v-minkulte-polshi-govoryat-o-zakonnosti-demontaja-pamyatnika-voinam-upa.html
Фото: portalprzemyski.pl

При цьому, неназвана особа також констатувала, що Варшава “не довіряє українській стороні”. Ці заяви були відверто жорсткими. Вони тим більше викликали здивування, адже не трапилося нічого нового, що різко змінювало б нинішню ситуацію і вимагало б якоїсь негайної реакції. На це власне і звернув увагу посол України в Польщі Андрій Дещиця. Коментуючи у соцмережах слова “неназваного джерела”, Дещиця підкреслив, що не йдеться про жоден шантаж, а йдеться про пропозицію Києва щодо виходу з кризової ситуації. Тим більше, що вона не є новою, а озвучувалася вже багато разів, практично від самого початку — руйнування (у польській версії — демонтажу) пам'ятника УПА у Грушовичах під Перемишлем у квітні 2017 року. Тут слід нагадати, що українська сторона призупинила можливість ведення польською стороною пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, доки на півдні Польщі легально чи нелегально відбуватиметься руйнування (демонтаж) українських місць пам'яті на польсько-українському прикордонні, що масово мало місце впродовж 2014-2017 років і дивним чином збіглося з початком російської агресії на сході України.

Інтерв’ю заступника глави МЗС Польщі певною мірою можна вважати продовженням цієї статті, свого роду “пряником” після “кнута”. Вже немає дуже гострих висловлювань, хоча й у цій бочці з медом вистачає дьогтю. Воно і не дивно, адже зараз в українсько-польських відносинах спостерігається період охолодження. Причиною цього є різні підходи у трактуванні історії, небажання йти на компроміси і подивитися на ситуацію очима іншої сторони.

Бартош Ціхоцький. Фото: twitter.com/B_Cichocki
Бартош Ціхоцький. Фото: twitter.com/B_Cichocki

Як і годиться у таких ситуаціях, Ціхоцький спочатку звернув увагу на позитивні моменти двосторонніх відносин, зокрема надання підтримки Києву в контексті російської агресії проти України. Дипломат має рацію: тут співпраця дійсно виглядає досить добре. Співробітництво оборонно-промислових комплексів обох країн, робота польських військових інструкторів на українських полігонах, допомога військовим обладнанням і зброєю, лікування українських військових у Польщі, ЛитПолУкрбриг – усе це – зі знаком “плюс”. Крім того, Польща є однією з країн, яка найбільш активно на міжнародних форумах засуджує анексію Криму й агресію на Донбасі, підтримує в ЄС чергові продовження санкцій проти РФ, започаткування миротворчої місії ООН на Донбасі. Можна навести й інші позитиви, про які не згадав заступник міністра. Зокрема про те, що Варшава допомагає відбудовувати зруйновану інфраструктуру на Донбасі чи бере участь у проектах з децентралізації в Україні.

ІСТОРИЧНІ РОЗБІЖНОСТІ

Торкаючись теми складної історії, Бартош Ціхоцький підкреслив, що правда про Волинський злочин є не лише питанням очікування поляків від українців, а й дуже важливим процесом формування національної ідентичності. І тут варто погодитися з польським дипломатом. Волинська трагедія і справді потребує кращого вивчення, зокрема і в українських школах. Українці повинні розуміти, що на Волині були злочини, були масові вбивства, і на руках окремих підрозділів УПА є кров невинних польських жертв. І тоді польських жертв було значно більше, аніж українських. Безумовно, це усвідомлення з часом прийде.

Однак, Волинська трагедія – це відповідальність не лише України, а й взаємна. Хоча б тому, що тоді гинули також й українці від рук поляків. Так звані “акції у відповідь” у Польщі чомусь виносять “за дужки” Волинської трагедії, хоча ці вбивства відбувалися приблизно тоді ж і на тих же або суміжних територіях. Саме тому в Польщі поминальні заходи за участю Президента України Петра Порошенка 8 липня у Сагрині, фактично, названо провокацією і за це зараз триває кримінальне переслідування голови Українського товариства у Любліні Григорія Купріяновича. Однак, якщо українці вважають цю трагедію спільною для обох народів, то в чому тут провокація? Вони також мають право вшанувати українські жертви! Якщо проблема лише у даті, тоді 4 березня – у день вбивства сотень українців від рук польського підпілля у Сагрині в 1944 році – українці знову повинні масово зібратися там, аби вшанувати пам'ять. І показати, що трагічні сторінки історії 40-х років минулого століття є спільними і про них також не можна забувати в Польщі.

Фото: portalprzemyski.pl
Фото: portalprzemyski.pl

Заступник глави МЗС РП також зазначає, що проблемою є не лише історія, а й адміністративні рішення щодо недотримання Україною головної християнської традиції — гідного поховання і піклування про пам’ять близьких. Однак, тут хотілося б відповісти польському дипломату зустрічним запитанням: чи руйнування впродовж 2014-2017 років українських місць пам’яті на півдні Польщі, частина з яких є легально встановленими надгробками на могилах, відповідає християнським традиціям? У Польщі сильно не протестували і не протидіяли цьому, адже йдеться про ворогів і злочинців — членів УПА, які убивали поляків. Як тоді бути з християнським обов'язком щодо поховання і місць пам'яті, незалежно від того, ким була померла людина? Адже саме на необхідності цього наголошує польський дипломат. У Польщі тисячі солдатів Вермахту мають хрести на могилах, а на багатьох могилах членів українського підпілля ці хрести в останні роки зруйновано. Більше того, ніхто поки що не збирається відновлювати ці місця пам'яті, хоча частину з них було споруджено легально. Йдеться, наприклад, про поховання на горі Монастир поблизу села Верхрата, де поряд із німецькими і російськими солдатами Першої світової війни перепоховано кілька десятків бійців УПА, які загинули у бою з військами НКВС.

Призупинення ексгумацій польських жертв війн і репресій в Україні стало наслідком саме цих дій, а точніше – бездіяльності польських органів щодо протидії актам вандалізму. Натомість, наполягання на тому, що українці неправомірно призупинили ексгумації, є вириванням окремих рішень із загального контексту, про який не можна забувати. Саме на цьому зараз повинні зосередитися обидві сторони: не вимагати від іншої сторони виконання своїх умов, а намагатися вирішити проблему в комплексі – шляхом взаємних поступок і жестів.

Фото: portalprzemyski.pl
Фото: portalprzemyski.pl

Польща зараз очікує на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. Україна – на відновлення хоча б одного зруйнованого місця пам'яті, що стало б добрим початком змін. Але складний діалог, який мав би відбуватися за зачиненими дверима, фактично завмер. Сторони обмінюються власними позиціями у публічній площині, через ЗМІ, ніби не вірячи вже у можливість вирішення суперечок на офіційному чи дипломатичному рівнях. Враховуючи, що обидві країни ввійшли у досить тривалий передвиборчий період, вирішення історичних проблем навряд чи буде легким завданням. У даній ситуації варто зосередитися на інших сферах співпраці, які не викликають негативних емоцій і мають цікаві перспективи. Натомість, шукати шляхи вирішення історичних проблем потрібно все ж шляхом переговорів за зачиненими дверима, а не гучних заяв у ЗМІ.

Юрій Банахевич, Варшава

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>