Сербія – Косово: Балканська «порохова діжка» - знову загрожує Європі

І знову – ті самі три учасники, що й у 1998-1999-му – Сербія (яка намагалася втримати територію будь-що), Косове (що відчайдушно боролося всіма засобами за відділення) та Македонія (на яку ринув основний потік біженців). Референдум щодо згоди громадян Македонії на «Республіку Північна Македонія», яка стала компромісною для урядів Македонії і Греції, провалився. Але протистояння між Сербією та Косовом – набагато небезпечніше. Обопільна згода на обмін територіями: Північного Косова, що населене переважно сербами, та переважно албанської прикордонної Прешевської долини – забуксувало, його фактично зведено зараз нанівець зусиллями з обох боків. І що ж з цього випливає? Чи не спостерігаємо ми за визріванням старого за змістом, але нового за обставинами та непередбачуваного за наслідками міжнародного конфлікту?

 «Косовський гамбіт» - невже назавжди?

Ще наприкінці серпня уся дипломатична спільнота готова була повірити у диво: президент Сербії Александар Вучич та керівник частково визнаного Косова Хашим Тачі вперше разом висловили обопільну згоду на обмін територіями – із сербським та албанським населенням всередині своїх країн – задля закінчення, виходу із глухого кута протистояння, якому вже майже два десятиріччя. Але все пішло «не так»…

7 вересня стало відомо, що пан Вучич відмовився зустрічатися із Тачі у Брюсселі, звинувативши косовське керівництво у шантажі та брехні, модератором непрямого контакту була змушена стати єврокомісар Федеріка Могеріні, але стало зрозуміло, що перемовини йдуть до провалу.

Потім посипалося: Вучич здійснив свій погоджений візит до Північного Косова, де поводився стримано і робив миролюбні заяви, але як президент на власній території. Тачі – відповів, що Північне Косово за його думкою, навряд чи має відходити до Сербії, а от Прешевська долина має бути передана до Косова без будь-яких умов, Вучич висунув умову: будь-яка угода із Косовом має містити пункт про гарантії вступу Сербії до ЄС. При цьому Вучич відверто зізнався перед однопартійцями на закритій зустрічі, що його політика примирення з Косовом всередині самої Сербії зазнала поразки саме із ірраціональних мотивів: «Серби понад усе люблять скаржитися на свою долю, більше люблять плакати над чимось, що залишилося далеко, ніж мати щось у своїх руках. Коли ми намагались виграти щось, ми втрачали все через власну безвідповідальність. Чи буде у нас новий шанс? Я боюся, що ні. Але це не означає, що ми маємо припинити боротьбу. Ми будемо боротись ще сильніше за наших людей у Косові і Метохії. Ми будемо боротися, щоб ці люди були більш заможними, жили краще, мали більше прав».

Тачі ж отримав у Приштині чисельні демонстрації із протестами проти повернення Північного Косова у Сербію.

І от – новина від 29 вересня: керманич Косова здійснив візит до ГЕС «Газіводе» на півночі Косова, яка входить до сербських електромереж. Власне, візит Тачі тривав протягом аж чверть години, але до нього територію ГЕС зайняв косовський спецназ, що затримав чотирьох сербів, які працювали на підприємстві. Бєлград одразу заявив про провокацію, назвав Тачі терористом та привів свою армію у стан найвищої бойової готовності з наказом реагувати на будь-які провокації на адресу сербів у Косово.

У підсумку на тлі чергових закликів із Брюсселя щодо «стриманості»: президент Вучич заявив, що 2 жовтня поїде у Москву, де зустрінеться з Путіним та попросить про посередництво Росії. Оформлення цього посередництва не змусило довго чекати: вже заявлено, що з 1 по 5 жовтня російські повітряно-космічні війська та сербська ППО проведуть спільні навчання БАРС-2018 на території Сербії. Звісно, Вучич на запитання про те, чи буде він за прикладом Башара Асада просити Путіна про пряму військову допомогу, сказав, що докладе усіх зусиль щоб зберегти мир на Балканах. Але, ситуація, як кажуть, змінилася якісно.

Для того, щоб проаналізувати цю чергову кризу, треба повернутися на двадцять років назад. І прибрати емоції в оцінці тих подій. Перше, що впаде в очі при такому аналізі, це те, що само по собі від’єднання Косова від Сербії було здійснене штучно та несправедливо, адже був порушений принцип незмінності кордонів у Європі. Косово було все ж таки у складі Сербії, а не окремою республікою колишньої Югославії. Те, що Косово стало «головним болем» для Брюсселя – відомий факт, доказом чого є те, що на відміну від Сербії, з якою переговори про перспективу членства в ЄС йдуть з 2014 року, із Приштиною про це навіть не оголошено у середньостроковій перспективі. Але головні протиріччя – не у Бєлграді та Приштині, вони – у світових столицях.

Коли старі гріхи не відпускають…

Очевидно, дивним виглядає, що спочатку Вучич і Тачі заявили про готовність обмінятися територіями, але – через місяць видно, що таку перспективу майже втрачено. Й можна з великою долею ймовірності, припустити, що у справу втрутилися гравці ззовні. Головним архітектором спочатку відокремлення Косова, а потім – і одностороннього проголошення незалежності у 2008 році були США, європейські керівники тоді скоріш погодилися з рішучістю Білла Клінтона та Мадлен Олбрайт, а щодо незалежності Косова – то й досі далеко не вся Європа (і Україна – також) визнала її. Якщо ж взяти до уваги факт, що саме Тачі у 1998-1999 роках командував повстанською «Армією визволення Косова», його ангажованість у Вашингтоні стає очевидною, а звідси – й впевненість у підтримці Вашингтоном будь-яких його заяв та дій.

А от у Вучича останнім часом головним партнером була Ангела Меркель, яка малювала перед Сербією заманливу європерспективу, задля якої й потрібно було цивілізоване вирішення «косовського питання». І от - прагматичний підхід Вучича провалився: не треба забувати звідки він виходець – з Сербської радикальної партії «стовпа» сучасного сербського націоналізму Воїслава Шешеля, який був, до речі, виправданий Гаазьким трибуналом. Так, Вучич свого часу порвав із радикалами та став лідером Прогресивної партії, створив собі імідж респектабельного та проєвропейського лідера, став главою уряду, згодом – президентом. Але – внутрішня сербська матриця не сприймає раціонального вирішення «косовського питання» – і Вучич змушений із цим миритися, підвищуючи ставки. А на тлі підтримки Вашингтоном Косова апріорі європейське «плече» не здається Вучичу дуже надійним, він не відчуває достатньої підтримки з Брюсселя. От він і йде до Путіна, намагаючись відновити хоч якийсь баланс. Те, що це на руку Кремлю – зайве казати. Те, що таким чином між США та Європою проляже нова тріщина непорозуміння – набагато гірше.

Що ж, поки що виходить сумний прогноз щодо вирішення «косовського питання». І очевидно – усе у руках того самого ЄС, який мав би гарантувати Сербії захист її прав на євроінтеграцію та територіальну цілісність у наявних кордонах. Інакше – демонстративний перший крок у бік Москви Вучичем вже зроблений. Треба визнати – не із власної волі. Передбачити ж, або нівелювати наслідки посилення впливу Росії на Балканах ЄС буде дуже важко. Так що, треба вкотре констатувати: майбутнє та безпека Європи – виключно в її руках.

Віктор Чопа, Київ

Фото на першій сторінц: Marko Djurica / Reuters