Хто в Кремлі “топить” Путіна?
Історія про те, як Велика Британія розслідує тепер вже всесвітньовідому спробу отруєння Сергія та Юлії Скрипалів перетворилася на світовий серіал, котрий за популярністю вже можна порівнювати з культовою “Грою престолів”. Причому, серіал дуже мозаїчний, бо для когось він – суцільна трагедія, для когось – драма, а комусь видається, і небезпідставно, суцільним фарсом.
Серіал став масовим – і за кількістю акторів, і за кількістю глядачів. Фото “Петрова і Боширова” не оминули жодного друкованого чи електронного видання практичного всього світу. До британських контррозвідників, які виводять “на чисту воду” російське ГРУ за обов’язком служби, долучилися й високопрофесійні “волонтери” на кшталт фахівців Bellingcat і журналісти, з російськими включно. Останнє заслуговує на нашу окрему увагу.
Не дивно, загалом, що розшифрували “Боширова” – тепер весь світ знає, що це полковник російської армії Анатолій Чепіга. Дивно, що за лічені години після того, як цю новину оприлюднили на Заході, журналісти далеко не останнього за популярністю, впливовістю і навіть близькістю до влади російського видання – “Комерсанта” – кинулися її підтверджувати. І для цього не полінувалися і не пожаліли зусиль і коштів, аби гайнути до Амурської області (а це, здається, тисяч 7 кілометрів від Москви; хоча, можливо, цим зайнялися регіональні кореспонденти видання) поспілкуватися з жителями села Березівки, де виріс Чепіга. Головне питання, звісно: “Боширов” - це ваш земляк Чепіга? “Думки розділилися”, – пише “Комерсант” у вступі до статті, але подальший текст насправді сумнівів не залишає: таки так!
От і у нас питання: з якого такого дива “Комерсант” рвонув у Березівку? Журналістської слави захотілося? Вони такі наївні дурники (у “Комерсанті”?!!), що не розуміють, про яку справу йдеться? Не розуміють, що історія з “Бошировим-Петровим” – суцільна ганьба для держави Росії і потужний удар по її правителях, насамперед по президенту Путіну? Навіщо вони додають до зусиль “наклепників” із Заходу свої “п’ять копійок”?
Згадаємо і ще одну дуже дивну обставину, дивну – бо породжує питання, на яке нема чіткої відповіді. Коли британці вперше оприлюднили фото “Боширова” і “Петрова”, то Кремлю, зрозуміло, треба було щось відповісти. Як саме відповіли – відомо (недолуге в сенсі непереконливості телеінтерв’ю “героїв” у студії RT). Наскільки ефективною була саме така відповідь – питання окреме, вже як зуміли у тих умовах, так і відповіли. Дивина в іншому: навіщо перед цим інтерв’ю сам президент Путін заявив на весь світ, що “Боширов” і “Петров” – “цивільні особи”? Та ще й, по суті, анонсував майбутнє інтерв’ю, котре апріорі не могло вийти переконливим (щоб це зрозуміти, начальству “Боширова” і “Петрова” не потрібно було багато часу і особливих аналітичних зусиль)?
Так, ми бачимо, що Росія, її офіційні особи намагаються пригасити розголос скандалу навколо спроби отруєння Скрипалів. Виходить дуже невдало, можна сказати – провально, але то вже інша справа. Але ми не бачимо єдності хваленої російської державної машини у цих зусиллях. Очевидно, що якась окрема частина, окремі гвинтики цієї машини роблять протилежне. Причому, їх зусилля якраз вельми успішні. Хто переконав Путіна заявити брехню про “цивільних осіб”, яка стане очевидною для всіх після виходу “Петрова” і “Боширова” на публіку? І взагалі – хіба не зрозуміло, що історія з отруєння – безумовний провал, і для глави держави неприпустимо публічно торкатися цієї теми? Хто гарантував “Комерсанту” захист? Іншими словами – хто у Кремлі (і не в жодному іншому місці) свідомо підставляє Путіна, щоб ще більше “опустити” його в очах Заходу, та й в очах власних підданих теж?
Прізвища чи прізвищ, звісно, не буде. Не знаємо. Зате можемо з певністю констатувати: окреслена ситуація зайвий раз підтверджує давню тезу тих фахівців історії Росії, хто вважає міфом всесилля російського монарха (царя, імператора, генсека, президента). Російська влада вибудована принципово інакше, ніж у цьому переконані абсолютна більшість людей – і учених-істориків, і обивателів.
Верховний лідер у Кремлі у всі часи ніколи не почувається певно щодо свого особистого владного статусу. Зазіхання на його особисту владу від співмешканців Кремля (про невдоволення мас – то інша історія) мають перманентний характер і ніколи повністю не зникають. Тому найменша помилка “царя” активізує зусилля конкурентів у підкилимній боротьбі за владу. Володимир Путін за минулі 4-5 років припустився стількох помилок, зазнав стількох невдач, що це аж ніяк не могло не спричинити атаку на нього “партайгеноссе”.
Так, поки що ці атаки відбиваються. Але вони не припиняються і лише посилюються. У Росії в середовищі політологів відверто дискутують про неминучість “трансферу влади”, як вони це називають, як єдиного способу уникнути – для країни, політичної системи і панівного політичного класу (еліти) – грандіозної політичної кризи (“пугачовщини”). Тобто про серйозну зміну конфігурації влади. І особисто Путіна, до речі, у цій новій конфігурації ніхто не бачить.
Звісно, особисте політичне майбутнє Путіна і політичні перспективи держави Росія – все-таки різні речі. У тому сенсі, що крах Путіна не обов’язково означає крах сучасної Росії. Хоча й протилежне теж не виключено. Неминучий “трансфер влади” може набути таких різких форм і такої руйнівної енергії, що у прірву полетять не тільки особисті долі конкретних політиків, а й дещо суттєвіше, у тому числі нинішній державний устрій Росії.
Юрій Сандул. Київ
