Трамп в ООН говорив те, за що його давно не люблять

Трамп в ООН говорив те, за що його давно не люблять

Аналітика
Укрінформ
США різко посилюють тиск на режим Асада та Іран. Тобто, буде нова війна, і довго її чекати не доведеться

Виступ президента США Дональда Трампа на засіданні 73-ої Генеральної асамблеї ООН дуже багатьом не сподобався.

По-перше, сам Трамп багатьом не подобається, і вже давно. Тим більше, що у виступі він, по суті, проголошував свої особисті уявлення і переконання, як має виглядати світ і політика — уявлення і переконання, які часто-густо не поділяють в самих США, не кажучи вже про інший світ. Іншими словами, Трамп говорив саме те, за що його не люблять. У підсумку, важко розрізнити, де у Трампа його особиста думка, а де — позиція держави США. Утім, Трамп явно вважає, що різниці й не повинно бути.

По-друге, промова Трампа виглядала так, ніби вчитель (вихователь) “читає мораль” своїм учням (вихованцям). Незалежно від того, правильні чи неправильні оцінки “вчителя”, “учням” це навряд чи приємно слухати, оскільки критичні висловлювання рішуче переважали над схвальними. Приміром, похвалив Трамп Індію та Саудівську Аравію, і навіть КНДР (за те, звісно, що погодилися на перемовини щодо своєї ядерної та ракетної програми). А насварив Китай (за “нечесну” торгівлю), країни ОПЕК (за “жахливі” ціни на нафту), Німеччину (за “Північний потік 2”, який зробить її залежною від російського газу).

Щодо Росії Трамп вирішив за краще промовчати. Становище у Трампа уже давно таке, що будь-який його публічний “плюсик” Росії викликає нову хвилю критики, насамперед — у самих США. З іншого боку — сварити теж не випадає, мабуть, Трамп все ще розраховує укласти з Путіним якісь вигідні для себе (чи США — тут Трамп не робить різниці) угоди. Та й особисті симпатії до російського лідера, мабуть, даються взнаки. Ось така собі дуже конкретна і дуже особиста політична кон'юнктура. Хоча цю мовчанку щодо путінської Росії та її сучасної деструктивної ролі у світі і в США, безумовно, помітили.

Але досить про симпатії та антипатії Трампа. Яким би вони не були, нас насамперед цікавлять пріоритети політики США у світі. Причому, не теоретичні (дискусії навколо глобалізму та націоналізму), а цілком практичні. З промови президента США стало абсолютно очевидно, що головний фокус уваги для американців (принаймні — на найближчу перспективу) — Іран. Саме цю країну сварив найбільше Дональд Трамп. В Ірані, вважає він, “корумпована диктатура”, яка грабує власний народ з метою фінансувати агресію за кордоном. Чітка і вичерпна характеристика, яка, до речі, також на всі сто підходить до “забутої” Трампом Росії.

Трамп проголосив намір максимально щільно ізолювати Іран. Як відомо, у листопаді почнуть діяти санкції США щодо Ірану в енергетичній сфері, простіше кажучи — заборона на купівлю іранської нафти. Однак економічними санкціями справа явно не обмежиться. Трамп говорив про створення коаліції США з іншими країнами регіонів Близький Схід і Перська затока саме для протидії Ірану. Природно, що згадана коаліція витіснятиме Іран з Сирії, а це вже не може не зачепити Асада (і Росію). Власне, щодо Асада, то сумнівів вже нема — його режим не тільки не підтримує ніхто, крім Кремля, але й взято курс на силове усунення Асада від влади і повалення нинішнього режиму Дамаска. Не дарма Трамп категорично заявив, що Асад застосовував раніше і застосовує далі хімічну зброю. Тобто, привід майбутньої атаки на Асада вже озвучений.

Можливо, це найголовніший, чи, точніше — найпевніший висновок з промови Трампа з трибуни ООН: США різко посилюють тиск на режим Асада та Іран. Тобто, буде нова війна. І довго її чекати не доведеться. Інша справа, що майже напевне американці не воюватимуть власними силами. Їхня військова участь, найімовірніше, обмежиться підтримкою з повітря тих, хто згодиться воювати з Асадом (та іранськими загонами на території Сирії) на землі. А такі знайдуться: залишки сирійської опозиції, військові формування курдів, можливо — війська лютого ворога Ірану — Саудівської Аравії. Катастрофічна перспектива для Росії! Її ВКС (тобто, авіація) не стане змагатися з авіацією США та Ізраїлю (котрий, звісно, теж залюбки долучиться до розгрому іранців у Сирії), а посилати десятки тисяч російських солдатів на захист Асада та Ірану — на таке навіть Путін не наважиться. Тим більше, що такий захист однаково закінчиться нищівною поразкою — раніше чи пізніше.

Юрій Сандул. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-