Урок справжньої дипломатії від Курта Волкера

Урок справжньої дипломатії від Курта Волкера

Аналітика
1364
Ukrinform
Американець детально виклав немаленькій аудиторії “Эха Москвы” ситуацію на Донбасі, прямо назвавши Росію і окупантом, і агресором, і брехуном

Спеціальний представник Державного департаменту США по Україні Курт Волкер часто й охоче спілкується з журналістами. Розлогі інтерв’ю з ним – не дивина. Учора, приміром, розмову з Волкером свого головного редактора Олексія Венедиктова оприлюднило російське “Эхо Москвы”. Утім, саме в цьому маленька дивина. Одна справа, коли Волкеру дають слово українські, німецькі, американські ЗМІ, але зовсім інша, коли російські. Здається, російський “Дождь” вже брав інтерв’ю у спецпредставника США, однак то, прямо скажемо, далеко не масове ЗМІ. “Эхо...” - масове.

Не будемо гадати, хто в Кремлі і чому дозволив “Эху...” дати ефір та місце “русофобським” висловлюванням Курта Волкера. Чи, може, це була самодіяльність Венедиктова? У будь-якому разі не варто представляти цей виняток як свідчення якогось повороту в політиці Кремля. Для цього нема серйозних підстав.

Важливо інше, цілком очевидне: дипломат США, котрий безпосередньо причетний до американо-російських перемовин щодо шляхів виконання Мінських угод, досить детально виклав немаленькій російській аудиторії ситуацію на Донбасі, прямо і недвозначно назвавши Росію і окупантом, і агресором, і брехуном. Одним словом – єдиним і безумовним винуватцем трагедії мільйонів людей, яка триває вже п’ятий рік і не закінчується лише тому, що Росія цього не хоче.

Пан Венедиктов, звісно, намагався опонувати Волкеру, але невдало. Головний редактор явно сподівався, що розмова буде “дипломатичною”, тобто він та Волкер говоритимуть натяками, обходячи гострі кути – така собі словесна еквілібристика, жонглювання термінами та метафорами, а головне – буде підтакування співрозмовнику навіть тоді, коли не згоден, і замовчування очевидно неприємних для співрозмовника тез, бо так, мовляв, належить говорити справжнім дипломатам і цього нібито вимагає дипломатична етика.

Однак Волкер одразу ж і категорично відмовився від такого характеру інтерв’ю. Він легко говорив: “це не так”, “я так не думаю”, “все якраз навпаки”, “ви не праві” у відповідь на брехливі тези російської пропаганди, які озвучував Венедиктов. Це і про наявність російських військ на Донбасі, і про Сенцова, і про майбутню автокефалію української православної церкви, і про збитий “Боїнг” рейсу МН-17. І за такого, за Волкером, характеру розмови, коли речі називалися своїми іменами, ніякої рівноцінної дискусії вийти не могло. Зрештою, Венедиктов не витримав і зауважив: “Ви говорите прямо, це не дипломатія”. На що одразу отримав: “Ви не праві. Дипломатія – це розмови замість завоювання. Ви намагаєтесь знайти рішення, яке влаштовує всіх, і ви повинні чесно і відверто говорити про нього”.

Приміром, коли Венедиктов запитував про автокефалію української церкви, то робив наголос на політичному характері цієї справи, демагогічно покликавши у свідки самого Патріарха Київського Філарета (“...ми з Патріархом погодилися, що це політичне питання, а не релігійне”). Він явно хотів загнати Волкера на слизьке, змусити його погодитися, що питання політичне в тому сенсі, що ініціатори автокефалії керувалися політичними, а не релігійними мотивами. Але Волкер коротко і дуже чітко відповів: “Я вважаю, що це питання розглядається як політичне, тому що Росія робить його політичним питанням, оскільки не хоче, щоб Україна мала незалежну церкву. Це дуже політичне рішення, що виходить від російської сторони”.

До речі, Венедиктов дуже цікаво проговорився, коли сказав, що, оскільки питання про автокефалію політичне, то воно “на сто відсотків” стане темою розмов Волкера і Владислава Суркова. Проговорився в тому сенсі, що стало зрозуміло: Росія має намір порушити це питання перед США, спробувати через американців зупинити процес надання автокефалії. Звісно, росіяни готові в чомусь американцям поступитися, якщо ті погодяться. Тобто, Венедиктов, по суті, перевіряв реакцію Волкера: чи готові американці торгуватися з цього питання? Волкер відповів, як відрубав: “Не думаю, що це буде однією з тем моїх перемовин з Сурковим, тому що ми не маємо до цього питання ніякого відношення”.

Отже, у підсумку, Волкер дав урок і Венедиктову, і його численним слухачам-читачам, як треба чесно і відверто говорити про важливі речі. Так, навряд чи вони (а тим більше - Кремль) цей урок засвоїли, але й використати інтерв’ю для своєї вигоди (насмикавши цитат, які можна трактувати і так, і навпаки) російська пропаганда явно не зможе. Волкер не надав таких можливостей.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>