Шойгу лякає Ізраїль комплексом С-300. Той сміється

Шойгу лякає Ізраїль комплексом С-300. Той сміється

Аналітика
Укрінформ
Хоч би що казали у Кремлі, хоч які погрози виголошував би Шойгу, усім очевидно, що воювати з Ізраїлем Росія не хоче і не буде

Міністерство оборони Росії продовжує звинувачувати Ізраїль у загибелі свого літака Іл-20 та 15 своїх офіцерів, які були на його борту. Головком ізраїльських ВПС генерал Норкін у Москві особисто надав російському Генштабу 40-сторінкову доповідь, де буквально по секундах була змальована уся ситуація, що призвела до загибелі літака, і, таким чином, свідчила про невинуватість ізраїльтян у тому, що сирійська ППО збила літак свого союзника. Не допомогло. Норкіна вислухали, а потім провели ще один брифінг, на якому виклали “модернізовану” російську версію. Але фінал її такий самий, що й раніше: Ізраїль винуватий, бо спровокував ракетний удар по Іл-20.

Не будемо шукати логіку у тому, що головний винуватець – не той, хто вистрілив і поцілив у свого, а той, хто летів поблизу отого свого. Очевидно, що єдина мета Кремля у цій ситуації – не визнавати, насамперед – перед своїми громадянами, що смерть 15 офіцерів є наслідком власної, російської (за дії сирійської ППО, озброєної російською зброєю, теж відповідає російське командування), неорганізованості та безвідповідальності.

Однак мало назвати винуватця. Закони пропагандистського “жанру” вимагають обіцянки дати “адекватну відсіч”. Тому міністр оборони Росії Шойгу суворо пообіцяв протягом двох тижнів передати сирійським ППО російський комплекс С-300. Мовляв, хай тепер ізраїльтяни політають! С-300 їм обріже крила! А ще Шойгу сказав, що Росія блокуватиме системи зв’язку, супутникової навігації та радіолокації літаків, які бомбитимуть об’єкти на території Сирії.

Міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман вже відповів російському колезі: “Ми діяли і діятимемо відповідно до наших завдань. Для Ізраїлю нічого не змінилося і не зміниться”. І ще: “Я не сперечатимусь з Росією про причини катастрофи Іл-20 через ЗМІ... Вся ця історія перебуває під контролем. Картина зрозуміла, і я вважаю що незабаром ми повернемося до нормальної взаємодії”. Іншими словами, без дипломатії, ізраїльський міністр дав зрозуміти, що не вірить у щирість російської істерики. Покричать і заспокояться – так, по суті, сказав міністр Ліберман.

Все правильно. Один комплекс С-300, та ще й у невмілих (як показав випадок з Іл-20) російсько-сирійських руках, не може зупинити збройні сили Ізраїлю. До речі, більш сучасний комплекс С-400 вже є у Сирії, він охороняє російську авіабазу Хмеймім. А комплекс С-300 – морську базу в Тартусі. І все це не захищає Асада від ударів США, Франції, Великої Британії (“Томагавками”), а іранські бази в Сирії – від ударів Ізраїлю. Що змінить ще один С-300? Чи російські зенітники і не думають захищати Асада, а тільки себе?

Ситуація з Росією у Сирії дедалі більше стає схожою на фарс. Сумний для росіян, звісно, але фарс.

Щоб там не казали у Кремлі, які б погрози не виголошував Шойгу, усім очевидно, що воювати з Ізраїлем Росія не хоче і не буде. Якби щодо цього були найменші сумніви, то міністр Ліберман не сміявся б з росіян.

Росія розгромила (точніше – розбомбила) усіх своїх офіційно заявлених ворогів. Сирійська опозиція Асаду, яку Москва називає не інакше, як терористами, переможена і відкинута до турецького кордону. Щоправда, говорити, що перемога Асада і Росії – безумовна і остаточна, не доводиться. Залишки військових загонів сирійської опозиції знайшли захист у Туреччини і США, які не дають Росії, Асаду та Ірану їх цілковито знищити. До речі, ці загони під цим захистом поступово відновлюють боєздатність і відкрито заявляють, що ще повернуться до “розмови” з Асадом.

Що далі для Кремля? Що робити в Сирії? Воювати з сильним супротивником (а не з партизанами, у яких нема не те що авіації, а й найпростіших зенітних комплексів) – лячно, можна нарватися на справді “адекватну відсіч”. Якби то можна було б так покарати Ізраїль за Іл-20, щоб і своє населення, і весь світ сказали “Ого!!”, і тільки сам Ізраїль нічого б не помітив! Але так не виходить, тому доводиться лише виголошувати погрози на межі істерики, які нікого не лякають. Сказала Туреччина, що не дасть штурмувати Ідліб, і Путін відступив. Сказали США, що на схід від Євфрату – їхня зона відповідальності, Путін не повірив, вирішив перевірити (у лютому цього року), тепер вже вірить і більше туди не потикається. Нарешті і з Ізраїлем випадок змусив зіткнутися, і знову Росія покричить і стерпить.

Весь ідіотизм (для Кремля) ситуації в тому і полягає, що вороги, з якими хотілося б воювати, закінчилися, залишилися тільки ті, з якими воювати не хочеться. Тобто, за логікою, з Сирії треба чимдуж тікати, бо бойові зіткнення з жертвами на кшталт історії з Іл-20 обов’язково будуть, адже війна продовжується. І витрачати кошти на війну, у якій навіть не знаєш з ким воюєш – повна дурниця. А тікати не виходить, бо втеча – це політичний крах для нинішніх володарів Кремля. І залишатися – теж крах. І скільки протягнеться ця агонія? І з якими жертвами?

Юрій Сандул. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-