…І тут виявилося, що існують дві Росії

Власне, «єдиний день голосування», що був у Росії 9 вересня, приніс несподіванки не з Владивостока – куди цікавішими були данні з Хабаровського краю, де висуванець ЛДПР Сергій Фургал на «півноса» випередив чинного губернатора-«єдинороса» Вячеслава Шпорта, у Хакасії, де 30-річний комуніст Валентин Коновалов випереджав представника влади Віктора Зіміна більш ніж на 10%. У Владивостоці ж теж мала місце ситуація із необхідністю другого тура – т.в.о. губернатора, кілька місяців тому призначений Путіним, Андрій Тарасенко набрав 46,6%, його суперником у другому турі мав стати висуванець КПРФ Андрій Іщенко з 24%. Здавалося б – розрив великий, несподіванок не буде. Але повторне голосування 16 вересня, а точніше – обставини підрахунку голосів в ніч на 17-е збурили спочатку увесь регіон, а потім – і усю до того «міцно сплячу» політичну «тусовку» РФ. І почалося…

Спіймай мене, якщо зможеш! – Спіймали!

Українцям подібна історія добре відома. Ще 2004 року, у квітні у закарпатському Мукачевому відбулися дострокові вибори мера. Кандидатом від влади був Ернест Нусер (якого підтримувала тоді сильна СДПУ(о)), опозицію з лав «Нашої України» представляв нардеп, колишній мер міста та екс-губернатор Закарпаття Віктор Балога. За екзіт-полом, Балога переміг більш, ніж впевнено – 62% з хвостиком відсотків, а Нусер – усього 30 %. Але вночі, під час підрахунку голосів – чого тільки не бачило старовинне місто: за всіма законами містики у виборчкомах гасло світло, мішки із бюлетенями кудись вивозилися міцними хлопцями у спортивних штанях, у приміщеннях дільниць «закладали вибухівку», а рятувальники МНС у формі пожежників евакуювали усіх з приміщень. Ну і звісно – тоді вперше країна побачила тих, кого потім прозвали «тітушками» - напівбандитів, які били усіх на кого їм вкажуть – від звичайних містян до народних депутатів. Ну, «переможцем» оголосили Нусера, однак, дуже скоро він сам подав у відставку. А вже у листопаді почалася Помаранчева революція, яка змінила владу в країні…

У російському Примор’ї чотирнадцять років потому історія повторилася майже дзеркально: було усе – і неполадки із електроенергією, і «космонавти» МНС, і свавілля виборчкому…

Дійсно, інакше як «дивом» назвати зміни відомостей протягом ночі з 16 на 17 вересня не можна. При обробці даних з 95 % дільниць кандидат-комуніст Іщенко набирав більше 52% при 45% відсотках у «єдинороса» Тарасенка, але… при «обробці» 100% протоколів Тарасенко вже вигравав із 49 з лишком відсотків проти 48 у Іщенка. Суто математично та за наукою такого бути не могло в принципі – але сталося, більше того – кількість голосів у Іщенка зовсім «не відомо як» (хоча відомо – у електронну систему просто стали вводити переписані протоколи) зменшилася на 5 (п’ять!) голосів. Ну, зрозуміло відсотки змінитися можуть, але як голоси можуть зникати?

Комуністи не змовчали – та почали акції протесту у Владивостоку одразу зранку понеділка. Галас в інтернеті був піднятий усіма – від КПРФ до «Яблука», Собчак та Навального. Голову всеросійської ЦВК Еллу Памфілову, яка мала хоч й афільований із Адміністрацією Путіна імідж, але вважалася людиною із гідністю – закликали до відповіді. Загалом, влада розгубилася та не знала що робити. Грубість та неякісність звичної «роботи» із фальсифікації голосування була настільки очевидною, що обурення приймало загальнодержавний масштаб.

І головне – що з’ясувалося. Між першим і другим туром підтримати Тарасенка до Владивостока приїзжав сам Путін – саме тоді відбувся його епічний діалог із робітниками одного із оборонних підприємств про зарплату у нібито 90 тисяч рублів, коли ВВП це сказав – робітники його одразу поправили – ну що ви, 30-40 тисяч. Чи варто говорити, що запис цієї бесіди протримався на сайті Кремля тільки 3 години і був прибраний?

Так ось – підтримка Путіна не допомогла, Приморський край, що ще з 90-х є одним із головних соціально напружених регіонів РФ, проголосував протестно – передусім проти пенсійної реформи та Путіна, який її відкрито підтримав.

«Балаган» із сумним кінцем

І що почалося: «Єдина Росія» оцінила ситуацію та почала пропонувати і в Примор’ї, і в Хабаровському краї, і в Хакасії суперникам… посади перших заступників (як це схоже на історію у Мукачево – Нусер там швидко опинився в обладміністрації при Вікторі Балозі-губернаторі вже 2005 року, він і зараз – депутат облради від балогівського «Єдиного центру») – тільки б вони не наполягали на своєму обранні. У Хабаровську це спрацювало – ЛДПРівець Фургал погодився – та скоріш за все другий тур тут буде формальністю. Кажуть, що голові ЛДПР Володимиру Жириновському запропонували за це «пряник» у вигляді поста губернатора Курської області для його фаворита Михайла Дегтярьова, тому схема може спрацювати.

Є, звісно, й суто конспірологічна версія – що голосування вирішили брутально сфальшувати навмисно: було очевидно, що Іщенко перемагає із великим відривом (до 10 % і більше) – і тому, якщо фальшувати, то треба «намалювати» не менше ніж 15 % – і це був би взагалі повний треш. А тому простіше зірвати підрахунок, створити скандал та призвести до відміни виборів та перенесення їх на три місяці. А там – утрамбуємо якось.

Які висновки тут можна зробити? По-перше, цікаво як вся ця мерзотна ситуація вплине на голосування у Хакасії та Володимирській області. У першій – старий губернатор "єдинорос" вже відмовився брати подальшу участь, тож 7 жовтня молодий комуніст зустрінеться не з ним, а з представником "Справедливой России". У другій – чинний губернатор Світлана Орлова теж не має великої популярності. І сьогодні може бути усе.

По-друге, у загальному масштабі російська влада після прорахунків «зовнішніх» 2014 року, що насправді є злочинами – анексії Криму та початку вторгнення на Донбас – почала робити помилки внутрішні. І головна з них – незграбна історія з підвищенням пенсійного віку. Саме ця обставина обвалила рейтинг правлячої партії і самого Путіна. От виборці й проголосували за кого завгодно – аби не за владу.

Ці вибори виявили існування двох Росій. Перша – сита і всім задоволена – пішла та переобрала 70-ма відсотками Сергія Собяніна мером Москви, а от друга – ображена та знедолена – хай вибірково, але сказала владі «ні». І грубе фальшування цього «ні» у відповідь виявило не смиренне мовчання – а готовність боротися за чесний вибір.

Так, альтернативою Кремлю виступають сьогодні комуністи. Але – в Росії такі умови на тлі «зачищеної» політичної системи. Відсутність справжньої демократичної (не ліберальної, а саме – демократичної) альтернативи владі спонукає виборців шукати хоч якусь віддушину. Ну, що ж – значить комуністи. А КПРФ робить висновки – і починає з висування Павла Грудініна у президенти,  продовжує лінію на «обкатку» молодих обличь – що Іщенко, що Коновалов з Хакасії – тому приклад. Є цьому і чергове конспірологічне пояснення: ніби до всіх цих новаторських кадрових ходів з боку традиційно «заскорузлих» комуністів, має відношення Михайло Ходорковський, який став знову фінансувати КПРФ під гаслами «лівого повороту».

Щоб підсумувати цей сюжет, треба звернутися до історії 100-річної давнини. Самодержавний режим Російської імперії на початку ХХ століття не бачив глибокої соціальної безодні між собою та суспільством, готовим до трансформації. Все дійшло до 1905 року, коли «вибухнуло» – і режим пішов на певні поступки – Держдума, партії, вибори. Нібито пар у свисток вийшов, але режим сам порушив свої ж закони – та 1907-го повернув ситуацію де-факто на старі рейки. Далі ж – під гаслами «нам не потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика Росія» – Микола Другий, Столипін та інші своєю реакцією та глухотою до настроїв суспільства, фактично самі готували революцію, що й знесла самодержавство нанівець у 1917-му.

Звісно, обставини змінилися – але, чим Болотна-Сахарова 2011-2012-го – не події суспільного тиску 1905-1906-го? Тандем Путіна-Мєдвєдєва тоді зробив певні поступки, а потім – почав розправи. А потім – авантюри в Криму, на Донбасі, Сирії. Тепер – початок напруження всередині країни. Звісно, віщувати революцію на кшталт 1917-го зараз – наївно. Але тенденція до саме такого фіналу – почала вимальовуватися.

Віктор Чопа, Київ