Туреччина виграла (поки що) війну з Росією
Зустріч Ердоган – Путін, 17 вересня 2018 року, Сочі. Підсумок чотирьох з половиною годин перемовин – створення демілітаризованої зони в провінції Ідліб. Супротивників – війська сирійського диктатора Башара Асада та війська опозиційних до нього сирійців – розведуть на 15-20 км, виведуть з цієї зони все важке озброєння. Гарантами розведення сторін стають, таким чином, Туреччина і Росія.
Це означає: 1) штурму Ідлібу спільно Росією, Асадом та Іраном не буде, тепер про це вже, можна сказати, заявлено офіційно; 2) між Росією та Туреччиною укладено мир (перемир’я?), до якого приєднаються (а куди подінуться?) Іран та режим Асада; 3) заявлена мета війни, яку вела Росія в Сирії з осені 2015 року (відновлення територіальної цілісності Сирії та знищення “терористів” – опозиціонерів Асада), залишилася недосяжною; 4) – найцікавіше! – з’явилося питання: і що тепер робитимуть у Сирії російські війська?
Можна сформулювати ще з десяток наслідків і запитань, що з’являються після угоди Ердоган – Путін, починаючи з того, що війна не закінчилася, а лише переходить у мляву форму, як у нас на Донбасі. Однак, варто виділити одне найголовніше: Росії не вдалося відновити владу Асада (а отже – свою) над усією Сирією, в результаті затяжної громадянської війни за активної участі зовнішніх сил (участь Росії тут була наймасштабнішою) країна виявилася де-факто розділеною на зони, які, по суті, можна називати окупаційними. Територіально найбільша зона – за Асадом (Росією); на півночі, вздовж більшої частини сирійсько-турецького кордону (зокрема, і провінція Ідліб) господарює Туреччина; на сході, на лівому березі Євфрату – так звана міжнародна коаліція, де головну скрипку грають США. На непідконтрольних Асаду територіях зберігаються збройні загони сирійських опозиціонерів, переважно курди.
Ось саме ті райони, які Асад втратив, найбільше цікавили Росію. Саме заради них, заради виходу на кордон з Туреччиною вона і прийшла в Сирію воювати. Це Кремлю потрібно було для тиску на Туреччину у стратегічних для Росії питаннях можливого транспортування каспійського та близькосхідного газу в Європу. Точніше – щоб цього не було, щоб Європа брала газ тільки у Газпрому. Туреччина, звісно, прагне у газових питаннях до максимальної для себе вигоди, а для цього вона має бути вільна від російського шантажу. Таким чином, війну в Сирії, принаймні для Кремля, відколи туди зайшли російські війська, можна вважати і війною Росії та Туреччини, Асад і його проблеми тут були апріорі другорядними для Кремля. І цю війну Туреччина виграла (принаймні, поки що). Зауважте, Росія поклала не одну сотню своїх солдатів, втратила скількись там літаків та бронетехніки, витратила мільярди на війну, заробила санкції від Заходу, а перемогли турки, які фактично не воювали зовсім, лише ввели свої війська в Ідліб, зупинивши росіян у потрібний час і в потрібному місці. Ось таке зіткнення стратегій.
Причому, це ще не всі негаразди для Кремля. Йти вперед до турецького кордону – неможливо. Але й залишати Сирію Путіну не випадає, бо без російського військового контингенту сирійська озброєна опозиція, збережена під патронатом Туреччини і США, відразу почне тиснути на Асада, і той приречений на поразку. Нагадаємо, і США, і Туреччина не визнають легітимність влади Асада, тож стримувати сирійську опозицію не будуть. Ще й допоможуть. Отже, Росія мусить залишатися і... просто витрачати гроші на утримання свого війська у розореній війною країні. Дуже шикарна перспектива! Майже другий Афганістан! Це задля цього Путін три роки воював?
У Сирії у будь-якому разі, незважаючи на будь-які угоди Путіна та Ердогана, спокійно не буде. Є Ізраїль з США, є Іран з “Хезболою”, є Саудівська Аравія – ворог Ірану, є залишки ІДІЛ, є курди з їх прагненням до незалежності чи автономії. Тобто, і далі тут літатимуть і стрілятимуть. І росіянам неминуче діставатиметься своя порція втрат від невгасимої на Близькому Сході війни. Хоча б так, як сталося учора з російським літаком Іл-20, який випадково поцілили свої ж.
Справді, дуже цікаво, як виборсається Кремль з цього стратегічного багна? І чи взагалі тепер з нього можна виборсатися?
Юрій Сандул. Київ
