РФ і Томос Україні: «останній бій» Путіна й погроза військами
Для опису невідворотності глибинних історичних процесів Гегель знайшов, а Маркс повторив, чудово точний образ: «Кріт історії риє повільно...». Крок за кроком наближається Українська церква до своєї автокефалії. І в Москві, в російській пресі про це говорять і пишуть мало. Що саме по собі – хороший сигнал. Не говорять, тому що поки не надто мають про що сказати. Тим уважніше варто ставитися до тієї інформації, яка все ж є. І з неї можна отримати чимало корисного.
ПУТІН І ЕРДОГАН: ЧАСТІ ЗУСТРІЧІ
Залізна віра в те, що все, зокрема й ненадання Томосу, можна купити, наприклад, надавши лідеру Туреччини великі економічні пільги, знижки, замовлення, щоб він «натиснув» на Фанар, у Росії неабияк проіржавіла.
Але водночас не можна не звернути увагу й на те, що останнім часом Москва робить усе, щоб розпланувати регулярні зустрічі Путіна з Ердоганом. Дивіться, завтра, 7 вересня в Ірані відбудеться тристоронній саміт президентів Ірану, Туреччини й Росії. І там, серед інших, – двосторонні переговори Ердоган-Путін.
Але в середу стало відомо й інше – опрацьовується саміт на найвищому рівні Німеччина-Франція-Росія-Туреччина, і в найближчі десять днів буде визначено його параметри. А він може відбутися десь через місяць, найвірогідніше – у Стамбулі. Основна тема і тих, й інших переговорів – ситуація в Сирії. Така собі човникова дипломатія на президентському рівні. Але як човники саме ця пара: Путін-Ердоган.
Чи може Путін, неодноразово спілкуючися з президентом Туреччини, наодинці й по телефону, не заговорити з ним про Константинопольський патріархат? І чи може він до економічних преференцій додати ще якісь суттєві поступки Туреччини в сирійських справах? Питання риторичні. Але все-таки дуже схоже, що після провального візиту патріарха Кирила до Стамбула, який завершився в дусі анекдоту: «Що, навіть на обід не залишитеся?», в останню атаку проти української автокефалії піде сам президент РФ.
Причому сильний акцент на сирійських справах у цьому спілкуванні – взагалі чудове прикриття. Коли і якщо виявиться, що «місія нездійсненна», то в Росії і не згадають, що Путін піднімав тему Томосу: «Що ви, говорили тільки про мирне врегулювання в Сирії!».
ДОВГО МОВЧАЛИ І ЩОСЬ СКАЗАЛИ
Блискавичний візит Кирила до Стамбула відбувся у п'ятницю. Що виявилося дуже комфортним для російських медіа, адже на вихідні можна було відбутися короткими информашками ні про що. Але ось настав понеділок, потім вівторок, а з більш розгорнутими виваженими матеріалами в російському информполі, як і раніше, було туго.
І це з огляду на те, що ще 2 вересня після недільної служби в Успенському соборі Кремля Кирило окремо розповів присутнім про «єдність російського й українського православ'я». Заяви Святого Синаксиса, який відбувся в Константинополі, були для глави РПЦ настільки неприємні, що він також занурився в історію, розповівши про «історичний контекст передачі Московському патріархату Київської митрополії у XVII столітті».
Але російські релігійні аналітики/пропагандисти не поспішали, почекали, поки завершиться Синаксис. І лише тоді, 4-5 вересня, вийшли доволі розгорнуті матеріали з приводу української автокефалії. Цікаво простежити їхню стилістику й міру ажитації: «Константинополь пропонує Києву "томос Шредінгера"» (Незалежна газета-Релігія. 4 вересня. 17:27); «Томос для України: зцілення чи новий розкол» (Україна.ру. 5 вересня. 7:31); «Розкольники брешуть про томос як сиві мерини: огляд релігійного життя України» (Regnum.ru. 5 вересня. 15:09). Зрозуміло, що Regnum – за визначенням помийніше видання, ніж два перших. Але навіть з урахуванням цього куртуазність останнього заголовка вражає, особливо в комплекті з підзагом «огляд релігійного життя». Дещо пізніше вийшов щіе «Томос политикус. Що потрібно знати про автокефалію для України?» (Аргументи і факти. 6 вересня. 00.10)
Що ж до наповнення, то воно цілком очікуване. 1. Спроба переконати всіх, що Томос – виключно політичні ігрища, далекі від народу. 2. Сценарії можливого отримання автокефалії, але написані так, щоб у читача залишилося враження: "Ой, як складно – навряд чи вийде, а якщо вийде, то "плачевно для України"". 3. Можливості зняття московської анафеми патріарху Філарету, описані жорсткіше: "Тут точно не вийде". 4. І описи жахіть, які настануть, якщо автокефалію все ж буде надано.
ЗАСЛУЖЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ УКРАЇНИ ПРО «ЗЛОЧИННУ ВЛАДУ» УКРАЇНИ
До «жахіть» ми ще повернемося: для їхнього опису ми маємо традиційного й ненудного спікера. Але вони удвічі красномовніші у зв'язці з інтерв'ю, яке дав Інтерфакс-Релігії глава прес-служби УПЦ МП, заслужений журналіст України Василь Анісімов.
Тут є повний набір бульварщини: натяки на хабарі Фанару від України (недовідома логіка подкремлевских ораторів: коли треба – Україна абсолютно злиденна, коли треба – така багата, що може перебити московські дари), натяки на кагебешноє минуле керівництва УПЦ КП. Але 3/4 інтерв'ю Анісімова – це історичний екскурс, причому історію подано, зрозуміло, з москвофільських позицій. Заслужений журналіст розповідає, як правильно й логічно митрополичий престол перейшов з Києва спочатку до Брянська, Володимира, а потім до Москви. І як розквітла Україна після приєднання її до Московщини, ну тобто до Росії. На окрему увагу заслуговують інвективи Анісімова на адресу української влади, яка посміла не дослухатися до Москви, ба більше (оце вже нахабство!) – давати відсіч російській агресії.
"До чогго тут українська влада, яка опонентами вже оголошена злочинною, її антиконституційні, антизаконні богобудівничі звернення?" Стежмо уважно за шулерством Анісімова – звернення влади «антиконституційні, антизаконні» (а точніше можна – у чому антизаконність?), проте «злочинною» її поки що оголошують лише опоненти.
Йдемо, однак, далі. «За всіма опитуваннями, у неї (української влади, – ред.) немає шансів продовжити своє існування». Ага, тобто, за Анісімовим, прозахідний курс української влади приречений і за підсумками майбутніх виборів буде згорнутий (а можна точніше про опитування, які свідчать що «немає шансів»?).
Далі – ще цікавіше. "А відповідати за все скоєне доведеться. Невже Константинополь хоче уславитися пособником злочинної влади?". Ну, тут уже без посилань на когось. Тобто, глава прес-служби УПЦ МП сам, насправді, від себе називає українську владу, яка підтримує ідею української автокефалії, "злочинною". І палко сподівається на суд, де вона відповість за все "скоєне. Погодьтеся, досить задьористе інтерв'ю. І планку задерто так високо, що я навіть не знаю, що ще заслужений церковний спікер МП міг би сказати грубіше. Хоча...
ЗНАВ БИ ПРИКУП, ЖИВ БИ В «ЕХУ»
А тепер, вибачайте, але знову доведеться цитувати Олексія Венедиктова. Він просто безцінна для Кремля людина, адже, маючи певну ауру ліберальності й навкололіберальну фразеологію, коли треба, жорстко просуває корисні російській владі імперські тези.
Ось недільний ефір головного редактора «Еха Москви» в підвідомчій йому установі: «Я у внутрішньоцерковні всі ці історії не влажу, я їх не розумію. Я можу оцінювати політичні ризики. А політичні ризики надання автокефалії величезні». Ну, знайома пісня – нагнітання жаху.
Далі – про послідовність подій: "Календар такий: зараз три дні йде Собор, а в середині жовтня буде Синод, який прийме рішення про надання права Українській православній Церкві на автокефалію, Томос так званий". Ось це цікаво. Тобто московська бюрократія, за якої мете і за якою инсайдить "Вєнік", у принципі, найгірший для неї варіант бачить цілком зримо. Це важливо для запам'ятовування.
Далі главред дає статистичні дані щодо християнських громад в Україні, з яких робить такий висновок: "Тобто це розкол. Все питання полягає в тому, які політичні наслідки матиме надання "Томосу" автокефалії. Політичні наслідки – це виграш Порошенка з точки зору внутрішньоукраїнської позиції". Знову цей традиційно важливий кремлівський месидж – буцім автокефалія – це лише передвиборчий проект чинного президента України (ніби й не було довгих попередніх років боротьби за неї). І тут – велика надія на те, що частина українських політиків погодиться працювати проти автокефалії. Крім того, тут саме час нагадати, що до середини жовтня Путін, як мінімум, двічі зустрінеться з Ердоганом особисто, і невідомо – скільки разів спілкуватиметься в інший спосіб.
Йдемо далі. "...І це різке загострення всередині України. Адже якщо раптом надання автокефалії призведе до того (якщо я правильно розумію), що Україна оголошується канонічною територією тільки Української православної церкви автокефальної, значить, виникне питання власності. І я уявляю, як до Лаврі прийдуть одні ченці, і натовп прийде інший її захищати. Це буде Донецьк 14-го року". Звернімо увагу, що тут, порівняно з кровопролиттям, обіцяним Новинським, зроблено крок уперед. Або назад. В майбутньому прямо обіцяне повторення Донецька-2014 (ця тема матиме розвиток пізніше).
ШАНТАЖ, БЛЕФ ЧИ РЕАЛЬНА ЗАГРОЗА?
За пару фраз співрозмовник і виученик Венедиктова (якого він, судячи з деяких заяв, хотів би залишити в «Еху» на редакторство) робить таку подачу: «Соломін. - Митрополит Іларіон в інтерв'ю "Інтерфакс-Релігія" у липні цього року прямо говорив, що автокефалія призведе до крові – там проллється кров ("кров" двічі – дуже вже хочеться – ред.)". «Венедиктов. - Історія полягає в тому, що якщо почнеться переділ власності – як на це подивиться Путін і російська армія?».
Гарно сказано, чи не так? Тут згадується лютий 2014 року, коли українські журналісти ще розмовляли з Венедиктовим не як із мурзилкою. Тоді він також кассандрив: мовляв, давайте, хлопці, обережніше з європейським, західним вектором. Інакше, погрожував Венедиктов, втратите Крим і Південний Схід. Українські журналісти ввічливо й аргументовано заперечували, що це неможливо, адже в цих краях немає внутрішнього потенціалу для подібних дій. Але "Вєнік" наполягав:- ні-ні, втратите!
Чому? Тому що він уже тоді знав про плани збройного захоплення і розчленування України. (Вражає, що Венедиктов сьогодні має нахабство із задоволенням згадувати ті пророцтва, нібито це була чесна аналітика, а не гебістський шантаж). І нинішні Венедиктовські залякування дуже подібні до тих – 4, 5-річної давності.
"Але ж це Київ", – дивується Соломін. "Не тільки Київ, – рішуче виправляє його Венедиктов. – Це по всій Україні. Якщо почнеться захоплення або передача власності від Московського патріархату Українському патріархатові... Прийдуть захищати московських попів. Я це і маю на увазі. А як у Донецьку сталося в 14-му році? Так і сталося. А потім, на плечах "тітушок" прийшла Росія".
Іншими словами, минулої неділі залякування від митрополита Іларіона і Новинського («кровопролиття») було доповнено погрозами, переданими через, даруйте на слові, вуста Венедиктова. А саме: після кровопролиття, організованого тітушками, – введення російських військ.
І ось тут знову варто повернутися до спікера УПЦ МП – Анісімова. З урахуванням варіантів, викладених Венедиктовим, анісімовські визначення української влади як "злочинної", такої, яка "відповість за скоєне" виглядають інакше – як апріорне виправдання будь-якаї російської агресії.
Але скільки у всьому цьому шантажного блефу, а скільки реальних загроз; і яким може/повинна бути відповідь на них, як на блеф, так і на реальні загрози, розбиратися слід уже не мені.
Олег Кудрін, Рига.
Фото на першій сторінці: АР
