Чехи більше не бачать різниці між СРСР і РФ

Чехи більше не бачать різниці між СРСР і РФ

Аналітика
Укрінформ
Політики і обивателі на Заході втрачають, нарешті, наївну віру, що Росія — демократична держава

Учора нижня палата парламенту Чехії – Палата депутатів – ухвалила резолюцію, у якій зазначено: “Вторгнення військ п'яти держав – членів Варшавського договору в серпні 1968 року в Чехословаччину було актом нападу і подальшої окупації. Воно суперечило нормам міжнародного права”. Документ підтримано практично одностайно – 145 з 156 присутніх депутатів (загалом у Палаті 200 депутатів), у тому числі троє – від Комуністичної партії, а проти – жодного голосу.

Так, кожній притомній людині завжди було зрозуміло, що то було агресією та окупацією. Як і те, що головним, причому – на 99%, з тієї п’ятірки “держав – членів Варшавського договору” був СРСР. А сьогодні так само зрозуміло, що і правова, і моральна відповідальність за агресію та окупацію може бути лише на Російській Федерації як на правонаступнику СРСР. І незадоволені рішенням чеських депутатів будуть у Москві, а не в якійсь іншій столиці.

Якби чехів і словаків запитали про це у 1968, 1978, 1988 – та у будь-якому році, відповідь була б однакова, саме така, яка міститься у вчорашній резолюції Палати депутатів. То чому аж 50 років знадобилося чехам, щоб “акт нападу і подальшу окупацію” офіційно таким визнати. Зрозуміло, що годі було на це розраховувати до листопада – грудня 1989 року (“оксамитова революція”), допоки була влада комуністів у Чехословаччині. Але й після грудня 1991 року, коли офіційно сконала держава-агресор, а на її місці постали 15 нових незалежних держав, і найбільша з них – Російська Федерація, правонаступник СРСР – оголосила, що вона вже не “комуністична”, не “соціалістична”, а вільна і демократична – агресію серпня 1968 року офіційно не назвали тим, чим вона насправді була. А якщо раптом вважали, що в цьому нема якоїсь особливої потреби, то чому ця потреба з’явилася сьогодні?

До речі, кілька днів тому офіційні органи Естонії та Латвії (міністерства юстиції) вирішили готувати можливі спільні позови до Російської Федерації як правонаступника СРСР з вимогою компенсації за окупацію цих країн з 1940 по 1991 рік. Схоже на тенденцію?

Власне, особливої загадки всі ці запитання не містять. Справді, коли розвалився СРСР, ті його сусіди, хто свого часу зазнав радянських “актів нападу і подальшої окупації”, вирішили, що краще забути про офіційні претензії до Російської Федерації. Надії на те, що подібне не повториться, віра, що нова російська держава вже безповоротно стала на шлях демократії, переконання, що майбутні дружні стосунки з Росією, яка, безумовно, залишається великою державою, постійним членом Ради Безпеки ООН і т. ін., очевидно важливіші за якісь там матеріальні компенсації — все це разом стримувало офіційне визнання злочинів СРСР.

Тепер ситуація суттєво змінюється. Згадані надії, віра та переконання згасають. Російська Федерація виявилася таким самим агресором, як і СРСР. Вторгнення в Чехословаччину 1968 року, чи в Угорщину 1956 року, чи в країни Балтії 1940 року нічим принципово не відрізняється від нападу на Грузію 2008 року чи на Україну 2014-го. Міф про нову демократичну Росію остаточно вмер. І якщо дехто з її сусідів ще утримується від прямих офіційних звинувачень Москви, то причини цього вже в зовсім інших площинах.

Сьогодні це можна назвати найбільшою геополітичною зміною в головах і європейських (американських) політиків, і європейських (американських) обивателів, а саме: усвідомлення, що ніякої демократичної Росії нема, що перемога Заходу у “холодній війні” була, як мінімум, передчасною чи лише проміжною, що, здавалося б, переможена і розшматована “імперія зла” таємно від світу відродилася під іншою назвою. Події на кшталт рішення чеських депутатів якраз відбивають цей процес зміни ставлення до Росії у світі.

Звісно, про суто правові наслідки визнання Росії винною за злочини СРСР предметно говорити не доводиться. Логічним продовженням такого визнання мають стати позови у міжнародних судах з вимогою матеріальної компенсації (цілком можливо, що вони будуть), але логічного завершення – виплати цих компенсацій – чекати доведеться невідомо скільки. Сприяти цьому могла б і хвиля визнання факту агресії парламентами інших країн. Але. Ті ж виплати прогнозовано стануть можливі лише тоді, коли Росія зазнає нищівної поразки у новій “холодній війні” Коли це станеться – питання дискусійне... і риторичне. Та й не актуальне воно нині. Спочатку потрібно, щоб у демократичному світі згаданий процес усвідомлення справжньої суті державної політики Російської Федерації завершився виробленням єдиної і безкомпромісної політики цього демократичного світу щодо агресора, яким є нинішня Росія. Тоді й про компенсації можна починати розмову.

Юрій Сандул. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-