Референдум у Македонії. Між Європою і Росією

30 вересня цього року в Колишній Югославській Республіці Македонія має пройти референдум про зміну назви країни на «Республіка Північна Македонія», відповідно до дійсно історичної угоди, підписаної з грецькою стороною 17 червня. Питання, на яке на громадяни відповідатимуть на референдумі, звучатиме наступним чином: «Чи виступаєте ви за членство в Європейському Союзі і НАТО, приймаючи угоду між Республікою Македонією та Грецькою Республікою?"

Зараз у країні активізувалися як прихильники зміни назви та євроатлантичного вектору, так і противники цього, які симпатизують Росії. У Великій Британії уже заявили про ризик російського втручання Росії в цей референдум. Така інформація прозвучала в доповіді комітету із міжнародних питань Палати громад. На думку британських парламентаріїв, під час проведення референдуму "Росія може спробувати зірвати чи зашкодити ратифікації угоди". Говориться в даній доповіді про те, що „Москва збирається скористатися проблемами регіону для того, щоби завадити встановлення на Балканах миру й процвітання". Офіційна ж Москва, як завжди, заперечує своє втручання у внутрішні справи Македонії.

КОНФЛІКТ З ГРЕЦІЄЮ ТРИВАЛІСТЮ ПОНАД ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

Територія сучасної країни Македонії займає лише 35% історичного регіону під назвою Македонія, а саме - Вардарську Македонію. Егейська Македонія входить до складу Греції, а Пірінська Македонія - до Болгарії.

Республіка Македонія, або, як її в 1993 р. визнала ООН, Колишня Югославська Республіка Македонія, з моменту проголошення незалежності від Югославії у вересні 1991 р. до цього літа мала серйозну суперечку із Грецією через свою назву. Офіційні Афіни категорично виступили проти самої назви республіки та її прапора (у 1991-1995 рр. ним був червоний прапори із так званою «Вергінською зіркою» - символом античного Македонського царства). Грецька влада вважала, що це посягання на грецьку історію, спадщину та навіть на територіальну цілісність (у Греції є адміністративна одиниця теж під назвою Македонія). При цьому офіційні Афіни вказували на контроверсійність положень у Конституції Республіки Македонії, яка зокрема декларувала: «Республіка піклується про статус і права людей, що належать до народу Македонії і проживають у сусідніх державах». Це греки розцінили як заклик слов'янам півночі Греції відокремитися і возз'єднатись зі співвітчизниками. У столиці Грецької Македонії, місті Салоніки 1992 року відбулась демонстрація проти використання імені Македонія у назві республіки. У протестній акції взяли участь більше мільйона греків.

Афіни відмовились визнавати Республіку Македонія і розпочали її фактичну блокаду. Водночас, заблокованим був і північний кордон Македонії із Союзною Республікою Югославія (із Сербією), адже Белград перебував під жорсткими міжнародними санкціями. Фактично, єдине нормальне сполучення й відкритий кордон Македонія до 1993 року мала лише з Болгарією. Усе це зробило соціально-економічну ситуацію в молодій республіці просто нестерпною. Величезні маси населення опинились за межею бідності.

Зрештою, переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх в квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: «Колишня Югославська Республіка Македонія» (КЮРМ). Це державне утворення було визнане Великою Британією 8 квітня, а сусідньою Албанією - 12 квітня. 13 жовтня 1995 р. були відновлені повноцінні дипломатичні відносини з Грецією, а 8 квітня 1996 р.- з Югославією. Під цією дивною назвою Македонія входить в ООН і досі.

У грудні 1993 р. з метою підтримання незалежності й безпеки Македонії в ході сусідніх війн (Хорватія й Боснія), до країни були введені миротворчі сили ООН.

Афіни послідовно блокували для Скоп'є будь-які можливості інтеграції до ЄС та НАТО і взагалі регулярно створювали для цієї маленької екс-югославської республіки проблеми на міжнародній арені. Таким чином, хоча Македонія й уникла масштабних війн, які розгорілись в ході розпаду Югославії у тій же Хорватії, Боснії і Герцеговині та Косово, вона перебувала практично весь період своєї незалежності у перманентній кризі.

Аж до 2018 року ситуація навколо пошуку компромісу щодо назви колишньої югославської республіки залишалася патовою і не прогресу не було помітно. Переговори тривали під егідою ООН. Греція категорично блокувала будь-які македонські ініціативи на міжнародній арені до остаточного вирішення цієї суперечки. Афіни наполягали на зміні назви країни, пропонуючи спочатку варіанти без слова «Македонія» взагалі («Республіка Скоп'є» і тому подібні назви), але зрештою погодились і на назву з цим словом, проте з уточненням «яка саме Македонія». До літа 2018 року сторони погодилися нарешті на назву «Республіка Північна Македонія» (альтернативою була ще назва «Республіка Ілінденська Македонія»). Також греки вимагають внесення змін до македонської конституції та повну відмову від будь-яких «посягань» на грецьку античну спадщину. Так, в цьому році аеропорт Скоп'є був перейменований із «Олександр Великий» на «Дружба», а в самому приміщенні аеропорту було демонтовано великий кінний пам'ятник Олександру Македонському.

Історичним моментом стало 17 червня 2018 року, коли прем'єр міністри Македонії та Греції Зоран Заєв та Алексіс Ципрас підписали угоду про назву колишньої югославської республіки на березі озера Преспа на кородоні між обома країнами. Македонський та грецький парламенти ратифікували її, не зважаючи на бурхливі протести опозиції в обох державах. Президент Македонії Джорге Іванов відмовся підписати ратифіковану парламентом угоду, проте македонське Собраніє змогло подолати його вето.

30 липня македонські парламентарії підтримали пропозицію уряду про організацію 30 вересня референдуму про перейменування країни відповідно до підписаної з Грецією угоди, яка відкриє країні шлях до членства в НАТО й Європейському Союзі. За референдум проголосувало 68 зі 120 депутатів македонського парламенту. Більше того, уряд Македонії уже запланував початок переговорів про членство в ЄС на червень 2019 року.

АЛБАНСЬКИЙ ФАКТОР

Албанське питання було і залишається одним із найсерйозніших для сучасної Македонії. Коли навесні 1998 р. у Косово розгорнулися бойові дії між югославськими силовиками та албанськими сепаратистами із Армії звільнення Косова, Македонія в черговий раз опинилася на порозі нестабільності. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії.  Уже в березні 2001 р. на північному заході Македонії (в районі Тетова й Куманова) стався короткотривалий збройний конфлікт центральної влади з місцевими албанськими сепаратистами, підтриманими із сусіднього Косова, де лиш недавно війна закінчилась: успішно для албанців, яких у боротьбі проти Белграда підтримали США та НАТО. Конфлікт у Македонії офіційно закінчився 13 серпня 2001 р., коли за посередництва ЄС було підписано Охридські угоди між македонською владою та представниками албанської меншини (її головним чином представляє Партія демократичного процвітання або ПДП). До речі, Україна під час того конфлікту допомогла македонському уряду зброєю. Про це македонці й до сьогодні добре пам'ятають.

16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої конституції. Були зрівняні в правах з православ'ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишилася македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнали албанську. Допускається використання албанської і в парламенті.

З того часу в республіці зберігається хиткий мир, хоча албанське населення висуває все більші вимоги, зокрема встановлення албанської другою державною мовою. Загалом, у Македонії на сьогодні відсутня єдина чітка національна ідея та консолідованість. Інколи доходить і до чергових збройних інцидентів. У травні 2015 р. в м. Куманово сталась збройна сутичка між албанськими екстремістами та македонською поліцією, в ході якої з обох сторін було кілька десятків загиблих. Таким чином, Охридські домовленості хоча й зупинили силове протистояння, але не вирішили питання македонсько-албанського співіснування в одній державі. На побутовому рівні неприязнь між македонцями-слов'янами та албанцями відчувається й сьогодні, особливо в районах змішаного проживання обох етносів.

За переписом 2002 р., албаномовними були 507 989 громадян Македонії - переважно албанське населення, зосереджене в західній та північно-західній частині країни (25% населення країни). Зараз албанці складають, за різними оцінками, уже близько 30% населення Македонії. І їхня частка, очевидно, зростатиме через високу  народжуваність серед представників цього етносу, який є мусульманським. У македонців рівень народжуваності на порядок нижчий, а рівень трудової еміграції - все більший.

Чимало місцевих албанців дійсно мріють про «Велику Албанію» і породжують реально побоювання та недовіру до Заходу в македонців. Навіть на даний момент албанці з самої Албанії, Косова та Македонії уже досить тісно пов'язані, головним чином через кримінальні структури - як відомо, албанська мафія є однією з найсильніших та найнебезпечніших у Європі. Саме албанські кримінальні структури були одними з головних спонсорів албанських бойовиків під час війни в Косово (1998-1999 рр.) та Македонії (2001 р.). У той же час, саме албанці є найпалкішими прихильниками євроатлантичного вектору в Македонії. Таким чином, ситуація в цій країні є достатньо багатогранною та неоднозначною.

ЧОМУ РОСІЯ АКТИВІЗУЄТЬСЯ В МАКЕДОНІЇ?

Російська Федерація шукає потенційні можливості для посилення свого впливу у  Балканському регіоні, який історично був цікавим як для Російської імперії, так і для СРСР. У цілому стратегія Москви полягає в тому, щоби використовувати невирішені міжнаціональні протиріччя в регіоні, роздмухувати конфлікти та завдяки цьому збільшувати свій вплив і кількість своїх симпатиків та союзників.

Але, враховуючи, що всі балканські країни, окрім Македонії, Сербії та Боснії і Герцеговини, на даний момент уже стали членами НАТО, а деякі і членами Європейського Союзу, діяльність Кремля і російських спецслужб, особливо зосереджені саме на трьох вищезгаданих країнах. У кожної з них є свої "больові точки".

Для Сербії - це питання Косово.

Для Боснії і Герцеговини - серйозні виклики з єдністю і міжнаціональною злагодою, які Дейтонськими мирними угодами 1995 р. так і не вдалося встановити. Республіка Сербська на чолі з Мілорадом Додиком всіялко прагне відділення та, в ідеалі, об'єднання із Республікою Сербія.

Для Македонії - це суперечка із Грецію щодо назви, неможливість вступу до ЄС і НАТО без зміни назви, а також проблеми з албанською меншиною.

Згідно з опитуваннями, близько 45 відсотків македонців пожертвували б членством у НАТО та ЄС заради збереження назви своєї країни, а ось дев'ять із десяти етнічних албанців, які складають, як уже згадувалось вище, близько третини населення країни - ні.

Македонських націоналістів можна по-своєму зрозуміти: вони бояться албанців, вважаючи, що за їх підтримкою стоять Захід та НАТО, вважають себе ніби оточеними зі всіх боків злими сусідами (сербські та болгарські націоналістичні кола відкидають існування македонської нації та мають свої претензії на її територію та населення - уся ця історія сягає корінням ще початку кінця 19 - початку 20 ст., коли відносно молоді держави Сербія, Болгарія та Греція боролися за «уми» населення Македонії, яка продовжувала перебувати в складі Османської імперії аж до 1913 р.).

Антизахідні македонські націоналісти і становлять головну цільову аудиторію спецслужб та пропаганди РФ у Македонії. Росія підтримуватиме їх, заграючи із традиційними, як і у випадку із сербами та Сербією, слов'янофільськими почуттями та православною риторикою. Кремлю вигідно активно протидіяти позитивним результатам референдуму й не допустити інтеграції Македонії до ЄС та НАТО.

Британське видання The Guardian із посиланням на витік інформації з документів македонської служби безпеки повідомляло, що РФ уже досить довгий час поширює пропаганду та провокує напруженість у Македонії, так само, як і в інших екс-югославських країнах.  В цьому контексті можна згадати і невдалу спробу державного перевороту в Чорногорії у 2016 р., спрямованому проти прозахідної влади, в якому вже знайдено явний російський слід.

Зрештою, і сам македонський прем'єр Зоран Заєв уже встиг заявити, що за деякими антивладними протестами у країні стоїть Росія, якій вигідний конфлікт між греками і македонцями та провал переговорів Скоп'є з ЄС та НАТО.

А також не варто забувати про те, що в ситуацію у Македонії Кремль втручається якраз в час погіршення своїх відносин із Грецією після вислання Афінами ряду російських дипломатів через втручання у внутрішні справи країни. Власне головною причиною видворення росіян було саме звинувачення в їхньому втручанні в грецько-македонський  договір про назву. 

Одним словом, Кремль всерйоз «взяв на приціл» Балкани, а особливо Македонію, через специфічну ситуацію, в якій ця країна зараз знаходиться. І зовсім не виключено, що Москва активно використовуватиме в регіоні свої улюблені методи гібридної війни. З іншого боку, досвід успішного вступу Чорногорії до НАТО показує, що російські плани можуть запросто й провалитися.

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ

Зараз важко робити точні прогнози про майбутнє цієї маленької та проблемної балканської країни. Швидше за все, при позитивних результатах референдуму інтеграція країни до ЄС та НАТО піде досить легко й швидко і при цьому вплив албанської спільноти в Македонії все більше зростатиме. Не виключено, що вона вимагатиме в перспективі зміни державних символів, законодавчого закріплення албанської мови як другої державної і тому подібних поступок на свою користь. Але членство в НАТО та ЄС зможе додати Македонії стабільності. Націоналістичні македонські сили очевидно й далі займатимуть проросійську позицію, а можливо й перейдуть до проболгарської риторики. Проте будь-який збройний конфлікт при перемозі євроатлантичного вектору стане маловірогідним.

Якщо ж референдум й угода з Грецією провалиться, то Афіни гарантовано повернуться до політики дипломатичної блокади Македонії. Ситуація повернеться до стану такої-собі «холодної війни», що вже тривала 27 років. Проте можна одразу відкинути можливість військового конфлікту між Македонією та Грецією, до якого ні одна, ні інша країна економічно і психологічно не готові. Крім того, Афіни абсолютно не мають територіальних претензій до колишньої югославської республіки.

Проте у випадку невдачі референдуму можна припустити можливість заворушень або й реального збройного повстання серед македонських албанців. І у цьому випадку вони матимуть значні шанси на успіх через слабкість Македонії як держави, серйозний вплив албанських політичних сил у парламенті цієї країни та згадану вже не раз згуртованість, зв'язки з серйозними кримінальними структурами й високу національну свідомість албанського населення країни.

Російська Федерація, якщо захоче, зможе теж посприяти ескалації внутрішнього протистояння в республіці, використовуючи свої симпатиків серед македонських націоналістів. Проте, у такому разі, свій крок зробить і НАТО, членами якого є сусідні Греція, Албанія та Болгарія і чий солідний контингент розміщений у Косово (миротворчі сили KFOR). Адже зміцнення російського впливу в центрі Балканського півострову явно не є бажаним для Північноатлантичного альянсу.

А можливо до «гарячого» конфлікту й не дійде і Македонія просто залишиться депресивною й бідною країною, яку постійно розгойдуватимуть міжнаціональні протиріччя і поступ якої на міжнародній арені послідовно блокуватиме Греція.

Незалежно від того, за яким із вищезгаданих сценаріїв розвиватиметься ситуація референдум 30 вересня цього року стане дуже важливою датою для подальшої історії як Македонії, так і балканського регіону в цілому. Тому очікуватимемо його результатів із посиленою увагою.

Анатолій Демещук, Київ.

Перше фото EPA/UPG